Ще одним способом, в який банки можуть отримувати інформацію про своїх позичальників, є довготривалі зв'язки з клієнтами - інший важливий принцип банківського менеджменту.
Якщо вірогідний позичальник мав чековий, ощадний рахунок або інші позики в цьому банку протягом тривалого часу, то службовець, що відповідає за надання позик, може подивитися на його діяльність по рахунках в минулому і багато чого дізнатися про позичальника. Залишки на чекових і ощадних рахунках розкажуть банкірові про ліквідність потенційного позичальника і про те, в які пори року він має значну потребу в грошах. Огляд чеків, які раніше виписував позичальник, вкажуть на його постачальників. Якщо до цього позичальник уже брав позики в банку, то банк має записи про сплату ним позик. Таким чином, довгострокові зв'язки зменшують витрати на збір інформації і полегшують розмежування високого рівня кредитного ризику від низького.
Потреба в здійсненні банком нагляду посилює значення довгострокових зв'язків з клієнтами. Якщо позичальник уже брав позичку в банку раніше, то банк розробив процедуру нагляду за цим клієнтом.
Отже, витрати на нагляд за постійними клієнтами будуть нижчими, ніж за новими.
Довгострокові зв'язки дають користь не тільки банкам, але й самим клієнтам. Для фірми, що вже була клієнтом банку, легше отримати позику при низькій процентній ставці, оскільки банк витрачає значно менше часу на встановлення рівня ризику несплати позики фірмою і зменшує витрати на нагляд за позичальником.
Довгострокові зв'язки з клієнтом надають банку ще одну перевагу. Жоден банк не може передбачити усі можливі випадки, коли формулюються обмежувальні умови в угоді позики. Завжди існує можливість ризикової діяльності позичальника, не врегульованої обмежувальними умовами. Проте, що станеться, коли позичальники захочуть зберегти довгострокові зв'язки з банком, бо так легше отримати в майбутньому позику за низькими процентними ставками? Тепер позичальник зацікавлений в уникненні ризикової діяльності, яка не задовольняє банк, навіть якщо обмеження на цей вид ризикової діяльності спеціально не зазначене в угоді про позичку. Справді, якщо банку не подобається діяльність позичальника, навіть коли позичальник не порушує жодної обмежувальної умови, то він має певний вплив для знеохочення позичальника від подібної діяльності. Банк може попередити позичальника про відмову йому в позиці у майбутньому. Отже, тривалі зв'язки з клієнтами дають банкам змогу виявляти випадки морального ризику, які заздалегідь не передбачені.
Переваги встановлення довгострокових зв'язків з клієнтами означають, що тісніші зв'язки між корпораціями і банками вигідні для обох сторін. Одним із шляхів створення цих зв'язків для банків є купівля звичайних акцій компаній, яким надають позики, а також наявність представників банку у радах директорів цих компаній. На сьогодні в Сполучених Штатах не існує системи фінансових переплетених директорів. Вона була заборонена законодавством, прийнятим у 1930-і роки. Проте вона є важливою рисою японської та німецької фінансових систем. У вставці 9.2 проаналізовано, як в цих країнах діють фінансові зв'язки, щоб допомогти банкам впоратися з асиметричною інформацією.
Банки також налагоджують довготривалі зв'язки і збирають інформацію через створення кредитної лінії комерційному клієнтові Кредитна лінія - це зобов'язання банку (для наперед встановленого періоду часу в майбутньому) забезпечувати фірмі певну суму позик за процентною ставкою, яка прив'язана до певної ринкової процентної ставки. Більшість комерційних і виробничих позик надаються за угодою про кредитну лінію. Вигода фірми полягає в тому, що вона має потрібне їй джерело кредиту. Вигода банку в тому, що кредитна лінія забезпечує тривалі зв'язки, що сприяють збору інформації Крім того, умови угоди про кредитну лінію вимагають від фірми безперервного поста-
Вставка 9.2. Глобальна перспектива. Японська і німецька системи організації банківництва: кращий спосіб для подолання асиметричної інформації?
Важливою рисою японської економічної системи є наявність кейрецу, або промислової групи. Кожна кейрецу складається із стрижневої групи банків та інших фінансових посередників, які пов'язані з групою промислових фірм, багато з яких торгують одна з одною. Зв'язки між фірмами і банками цементуються тим, що кожний учасник групи володіє звичайними акціями інших членів. Унаслідок взаємного володіння акціями банки мають своїх представників у надзірних радах фірм, що входять у їхню кейрецу. Колишні керівні працівники банків часто займають високі управлінські посади в цих фірмах. Не дивно, що банки підтримують фірми їхнього кейрецу при наданні позик і володіють значною часткою боргових зобов'язань цих фірм.
Незважаючи на те, що в Німеччині не існує офіційно чогось подібного до кейрецу, німецькі банки також володіють акціями промислових фірм і засідають в їхніх радах директорів.
Японська і німецька системи організації банківництва надають банкам значні переваги в зборі інформації і здійсненні нагляду. Довготривалі зв'язки з клієнтами посилюються, тому що банки мають право власності на промислові фірми, яким вони надають позики. З причин, проаналізованих в тексті, ці міцні, тривалі зв'язки полегшують банкам збір інформації і нагляд за фірмами. Тим самим банки одержують більшу можливість подолати проблему несприятливого вибору і морального ризику. Крім цього, оскільки банки беруть участь у керівництві фірмами, то вони мають власний доступ до інформації і спроможні впливати на процес управління в своїх інтересах, відмовляючи в інвестиціях у надмірно ризикові проекти.
Легко зрозуміти, що японська і німецька організація банківської справи надає банкам величезні переваги над американськими банками. Фінансова система цих країн може краще спрямовувати кошти до найпродуктивніших інвестиційних можливостей. Чи не варто прийняти таку ж організацію банківництва у Сполучених Штатах? Ми повернемося до цього питання, коли розглядатимемо фінансове регулювання у розділі 11.
чання інформації про її доход, стан активів і пасивів, ділову активність тощо. Угода про кредитну лінію є могутнім методом зменшення витрат банку на добір позичальників та збір інформації.
Нормування кредиту
Банківський капітал і сумісність стимулів
Диверсифікація
Державне регулювання з метою посилення сумісності стимулів
Управління ризиком процентних ставок
Аналіз розриву та тривалості потоку платежів
Стратегії управління процентним ризиком
Види позабалансової діяльності
Розділ 10. Банківська галузь