Курс фінансів - Кудряшов В.П. - 14.3. Проведення фінансових операцій в особливих зонах

З метою прискорення процесу формування ринкових структур, надання пільг для розвитку окремих галузей і територій в Україні створено спеціальні (вільні) економічні зони. При проведенні фінансових операцій резидентами України враховується також і те, що в окремих країнах або територіях запроваджено особливі зони інвестиційної діяльності, які мають пільгові режими оподаткування й організації діяльності іноземних підприємств. Вони одержали назву офшорних зон. Спеціальні (вільні) економічні й офшорні зони відіграють важливу роль у проведенні фінансових операцій резидентів і нерезидентів України.

Спеціальна (вільна) економічна зона (СБЗ) – це частина території України, на якій законодавством установлено спеціальний правовий режим економічної діяльності. Для цього в СБЗ приймається особливий порядок застосування законодавства України. Зокрема, на території СЕЗ установлюються пільгові умови проведення фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання. До них належать митні пільги, сприятливіші умови проведення валютно-фінансових розрахунків, податкові пільги та ін. Особливі умови створюються для забезпечення діяльності як національних, так і іноземних юридичних і фізичних осіб. СЕЗ створюється відповідно до рішень Верховної Ради України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих рад або місцевих державних адміністрацій. В окремих випадках СЕЗ створюються за указами Президента України.

Основними цілями створення СЕЗ є залучення іноземних інвестицій, нарощування експорту товарів та послуг, збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції, використання нових технологій, впровадження ринкових методів господарювання, сприяння розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів та прискорення соціально-економічного розвитку України. Умови для досягнення таких цілей створюються як в межах СЕЗ, так і в межах територій пріоритетного розвитку (ТПР). СЕЗ і ТПР можуть бути різних функціональних типів: зовнішньоторговельні, торгово-виробничі, науково-технічні, туристично-рекреаційні та ін. Передбачається також створення комплексних СЕЗ, які виконують різні функції.

При створенні СЕЗ і ТПР враховуються економіко-географічні умови, наявність транспортних мереж і комунікацій, ресурсний потенціал території, забезпечення об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури, екологічні умови та ін. В Україні створено 12 СЕЗ і 9 ТПР. Зокрема, це такі СЕЗ як "Сиваш", "Славутич", "Донецьк", "Азов", "Закарпаття", "Яворів", "Трускавець", "Ковель", "Миколаїв", "Порт Крим", "Порто-франко", "Рені". ТПР створено на території Донецької, Закарпатської, Сумської, Житомирської, Чернігівської, Луганської, Волинської областей, в АР Крим і в м. Харкові.

Управління соціально-економічним розвитком територій, на яких створено СЕЗ і ТПР, здійснюють органи господарського розвитку (адміністрації зон). Вони формуються місцевими органами влади і місцевими державними адміністраціями. Адміністрація зони є юридичною особою. Вона може бути створена місцевою владою або її повноваження передаються уже наявній структурі. До функцій адміністрації зони, зокрема, належать: розробка і реалізація стратегії розвитку зони, укладання угод з інвесторами, забезпечення залучення фінансових ресурсів у зону, організація підготовки та перепідготовки кадрів, будівництво об'єктів виробничої та невиробничої інфраструктури, укладання угод оренди земельних ділянок і об'єктів інфраструктури та ін.

Особливості організації СБЗ щодо проведення фінансових операцій розглянемо на матеріалах СЕЗ "Миколаїв". Цю зону створено у межах земельних ділянок і акваторій, на яких розташовані державна холдінгова компанія "Чорноморський суднобудівний завод", СП "Дамен Шип'ярд Океан", державне підприємство "Суднобудівний завод імені 61-го комунара", а також прилеглих територій, що належать Миколаївській міськраді. До пільг, що впроваджено в зоні, належать:

– звільнення від ввізного мита строком на п'ять років;

– встановлення нульової ставки ПДВ строком на п'ять років;

– звільнення на три роки від оподаткування прибутку;

– оподаткування прибутку за ставкою, що дорівнює половині, діючою в наступні три роки;

– звільнення від оподаткування тієї частини прибутку підприємств суднобудівної промисловості, яка спрямовується на розвиток виробництва протягом десяти років, починаючи з четвертого року реалізації інвестиційного проекту;

– повне звільнення на період реалізації проекту від сплати земельного податку;

– відміна вимоги обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті СБЗ.

При проведенні фінансових операцій в Україні треба також враховувати, що в багатьох країнах встановлюються пільгові умови в офшорних зонах. Річ у тім, що при проведенні жорсткої монетарної, фіскальної та кредитної політики приватний капітал намагається знайти сприятливіші умови інвестування в інших державах. Певну роль в цьому напрямі відіграє і зростання тіньового капіталу, обсяги якого в Україні оцінюються в межах 30% від офіційного товарообігу. З метою залучення капіталу шляхом створення для нього більш сприятливих режимів і створюються офшорні зони, перші з яких почали діяти в другій половині XX ст. А в останні роки їх кількість помітно зросла.

Офшорна зона (юрисдикція) – це країна або окрема територія країни, де для певних типів іноземних компаній встановлено пільги з оподаткування, зменшені або зовсім відсутні вимоги до бухгалтерського обліку і аудиту, частково або повністю відмінені митні і торговельні обмеження. Органи державного управління, які створюють такі зони, намагаються залучити додатковий капітал на свою територію з метою підвищити рівень зайнятості, одержати доходи, підвищити попит на товари та послуги та ін. Досягається це за рахунок скорочення оподаткування, зменшення вимог до заснування фірми, скорочення юридичних та фінансових обмежень їх діяльності. Залучення капіталу за таких умов одержало розвиток в таких державах, як Кіпр, Мальта, Мен, Коста-Рика, Багамські, Віргінські та Бермудські острови та ін. Далі до них приєдналися держави та окремі території у складі держав: Ірландія, Бахрейн, Андорра, Ліхтенштейн, Ліберія, Сінгапур, Інгушетія та ін.

Офшорна компанія – це компанія, зареєстрована в юрисдикції з низьким рівнем оподаткування за умов здійснення фіксованої оплати зборів у період заснування. Умовою надання пільг для компанії є те, що її власниками мають бути іноземні особи, а прибутки створюються за межами зони. Найчастіше офшорний бізнес одержує розвиток в банківській справі, страхуванні, торгівлі, будівництві, наданні транспортних послуг, інвестиційній діяльності, проведенні операцій з цінними паперами та ін. Основними організаційними формами підприємств в офшорних зонах є офшорна компанія з обмеженою відповідальністю, офшорний філіал і офшорне партнерство.

Важливим для іноземного інвестора є те, що в зоні забезпечується конфіденційність діяльності власників компанії. Під час її заснування акціонерами часто записують не справжніх інвесторів, а юристів, які и реєструють, і трастові компанії. Відповідальними особами компанії стають номінальні директори, які не здійснюють контроль і управління, а виконують накази реальних власників. Обмеження в одержанні інформації про справжніх власників офшорної компанії практично не дає можливостей (за виключенням проведення спеціального розслідування, узгодженого з міжнародними судовими установами) визначити коло пов'язаних осіб.

Перевагами офшорних компаній з погляду підприємницької діяльності є:

– анонімність і конфіденційність під час проведення фінансових операцій;

– відсутність оподаткування або наявність його за низькими ставками;

– послаблення контролю за проведенням валютних операцій;

– одержання прибутків у твердій валюті та ін.

За принципами оподаткування офшорні зони поділяються на три групи:

1) з фіксованою платою і відсутністю оподаткування;

2) з наявністю оподаткування за низькими ставками;

3) змішані системи, які охоплюють як фіксовані виплати, так і оподаткування доходів офшорних компаній.

Наприклад, на Кіпрі ставка податку на прибуток становить 4,25%. Передбачено пільги з оподаткування доходів співробітників компанії, якщо вони є іноземними особами. Залежно від строків проживання на Кіпрі ставка податку становить від 0 до 50% від ставки на доходи кіпріотів.

Розглянемо приклад використання офшорних компаній з метою зменшення оподаткування прибутку підприємств при проведенні експортних операцій.

Нехай українська фірма А експортує товар іноземній компанії Б. Вартість товару для експортера становить 100 дол. США, а продаж його здійснюється за 120 дол. США. В такому разі отримують прибуток у 20 дол. США. Він підлягає оподаткуванню у 25%, і українська фірма має сплатити податок у сумі 5 дол. США. З метою зменшення податку на прибуток власники фірми А створюють офшорну компанію Б. Продаж товару здійснюється безпосередньо не покупцю, а компанії Б, але за ціною в 101 дол. США. Далі компанія В продає товар покупцеві (Б) за ціною 120 дол. США. Тоді дохід в сумі 19 дол. США залишається в розпорядженні офшорної компанії і не підлягає оподаткуванню. Податок на прибуток становить лише 0,25 дол. США. Такі операції відображено на рис. 14.4.

Подібні схеми використовуються також при проведенні операцій з імпорту, торгівлі цінними паперами, здійсненні будівельно-монтажних робіт, лізингових операцій та ін. Податкове планування, яке проводиться при цьому, має враховувати всі фактори, що впливають на такі процеси. До них, зокрема, належать: оподаткування доходів в Україні, митне і валютне регулювання, пільги, які надаються офшорним компаніям у відповідних зонах, можливості використання доходів офшорних компаній реальними власниками, витрати на переведення коштів з однієї країни в іншу, забезпечення конфіденційності проведення операцій та ін. Разом з тим державні органи управління намагаються запровадити заходи, спрямовані на зменшення вивозу доходів резидентів з України.

Рис. 14.4. Схема експортних операцій за участю офшорної компанії (В)