Міжнародні фінанси - Д'яконова І.І. - 13.2.2. Операції "своп"

Своп-контракт (від англ. swap - обмін) - це угода між контрагентами про обмін (один або кілька) певної кількості базових інструментів на визначених умовах у майбутньому. Як і більшість інших фінансових деривативів, своп-контракти частіше за все укладаються в розрахунку на умовну суму, що передбачає лише обмін різницями в цінах базових інструментів, а не самими інструментами. Як правило, за умовами угоди проводиться серія зустрічних платежів протягом періоду дії або один обмін у момент відкриття контракту з умовою проведення зворотної операції на час закінчення свопу. Умовні суми, які обмінюються в свопі, можуть бути однаковими або змінюватися.

Своп-контракти як вид похідних фінансових інструментів застосовуються на міжнародних ринках з початку 80-х років XX ст. Вперше валютний своп було розроблено у Лондоні в 1979 p., але він не дістав значного поширення. Привернув увагу до цього виду похідних інструментів валютний своп-контракт, учасниками якого стали компанія Salomon Brothers, Світовий банк і фірма IBM (1981 p.). Саме висока репутація учасників цього свопу забезпечила довгострокову довіру до даного виду деривативів.

Основною особливістю свопів є взаємовигідність, коли завдяки проведенню операцій обміну обидві сторони досягають тієї мети, яку вони перед собою поставили. Угода "своп" укладається тоді, коли потенційні учасники мають намір скористатися тими можливостями іншої сторони, яких вони самі не мають. Отже, від своп-контракту переваги отримують обидва учасники, жоден з яких не програє та не виграє, завдяки чому вдається знизити вартість операції "своп".

Своп-контракти порівняно недорогі інструменти хеджування ризиків і за здійснення операції зацікавлена сторона сплачує комісійну винагороду в розмірі близько 1 % від суми угоди. Розрізняють два види своп-контрактів: валютний "своп" і процентний своп, кожен з яких має на меті хеджування відповідного виду ризику: валютного чи процентного. На практиці валютні та процентні свопи часто поєднуються в одній угоді, яка називається комбінованим свопом.

Процентний своп-контракт - це угода між двома контрагентами про обмін процентними платежами в розрахунку на визначену суму з метою встановлення нижчих витрат запозичення. На практиці прийнято розрізняти два типи відсоткових свопів:

o прості свопи передбачають обмін фіксованої відсоткової ставки на плаваючу чи плаваючої ставки на фіксовану;

o базисні свопи - в результаті їх здійснення плаваюча ставка обмінюється на плаваючу, але розраховану на основі іншої базової ставки.

Валютний своп - це строкова валютна операція, яка поєднує купівлю або продаж певної суми валюти на умовах "спот" із одночасним продажем (купівлею) тієї ж суми валюти на певний термін на умовах "форвард", тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування.

Розрізняють класичні операції "своп" та їх різновиди у вигляді форвардних, опціон них, комбінованих свопів тощо.

Класичні операції "своп" залежно від послідовності операцій "спот" і "форвард" поділяють на репорт і депорт. Репорт - це продаж валюти на умовах "спот" з одночасною купівлею на умовах "форвард". Депорт - це купівля валюти на умовах "спот" і продаж на умовах "форвард". Операція, коли купівля та продаж валюти здійснюються на основі двох угод за курсом "аутрайт", називається "форвард-форвард" або "форвардний своп".

При операції депорт стандартний запис "свопу" може бути таким: 6М USD/UAH b/s swap. Це означає, що на умовах "спот" куплено певну суму американських доларів за гривні та продано таку ж суму доларів за гривні за курсом "аутрайт" з датою завершення "свопу" через 6 місяців (b/s - buy and sell - купив/продав).

При операції репорт (продав/купив - sell and buy - s/b) запис буде таким: 6M USD/UAH s/b swap, тобто продано певну суму доларів за курсом "спот" і куплено таку ж суму за курсом "аутрайт" з поставкою через 6 місяців.

У разі укладення угоди "своп" дата виконання ближчої угоди називається датою валютування, а дата виконання зворотної угоди, віддаленої в часі, - датою завершення "свопу".

Залежно від термінів укладення "свопи" поділяють на:

o звичайні (операції репорту і депорту);

o одноденні "свопи" t/n (tomorrow-next swap), коли перша операція здійснюється з датою валютування "завтра", а зворотна - на умовах "спот";

o тижневі "свопи" s/w (spot-week swap), коли перша угода виконується на умовах "спот", а друга - на умовах тижневого "форварду";

o форвардні ("форвард-форвард").

Валютні угоди "своп" є міжбанківськими операціями і мають багато спільного з операціями "форвард". Але на практиці вони використовуються значно частіше, ніж прості форвардні операції.

Крім того, валютні операції "своп" здійснюються не тільки між комерційними, але й між центральними банками, що можна розглядати як угоди про взаємне кредитування в національних валютах. З цією метою у 1969 р. було створено багатосторонню систему взаємного обміну валют на базі використання операцій "своп" через Банк міжнародних розрахунків у м. Базелі (Швейцарія).

Головні цілі використання валютних свопів:

o забезпечення фінансування довгострокових зобов'язань в іноземній валюті;

o хеджування довгострокового валютного ризику;

o заміна іноземної валюти, в якій надходять прибутки від інвестицій, на іншу за вибором інвестора;

o забезпечення конвертації експортованого капіталу в іншу валюту.

Технічно хеджування валютних і фінансових ризиків за допомогою валютних "свопів" здійснюється через фіксацію валютного курсу на майбутній період та організацію зустрічних грошових потоків.

Переваги у використанні угод "своп" перед чистими форвардними угодами:

o при здійсненні валютного "свопу" завдяки регулярному обміну компенсаційними виплатами значно зменшується валютний ризик, оскільки він розподіляється між учасниками угоди;

o використання "свопів" дає можливість забезпечити хеджування довгострокових операційних та економічних ризиків;

o з точки зору бухгалтерського обліку, валютні "свопи" класифікують як позабалансовий інструмент, що надає певні технічні переваги [3].

Угода "своп" укладається шляхом безпосередніх переговорів між двома контрагентами або за посередництва банку, який стає для кожного з учасників угоди другою стороною. Переговори здійснюються телефоном із наступним підтвердженням їхніх результатів факсом (електронною поштою), а потім - письмово на основі індивідуальної або стандартної документації, рекомендованої Міжнародною асоціацією дилерів зі "свопів" (ІБОА) у 1985 р.

Світова практика знає багато способів хеджування валютних ризиків за допомогою операцій "своп". У найпростішому випадку ця угода організується при участі двох фірм, що займаються міжнародною торгівлею, та комерційного банку (своп-дилера).

Своп-дилери влаштовують більшість свопів за принципом "сліпого базису". Це означає, що фірми, що обмінялися своїми боргами, можуть не знати про існування одна одної. У даній ситуації для учасників угоди ризик невиконання партнером своїх зобов'язань мінімальний.

Комерційний банк, що виступає своп-дилером, є професіоналом на ринку кредитів. Він не тільки працює з надійними партнерами, але і, обслуговуючи велику кількість клієнтів, має можливість найбільш раціонально поєднати різноспрямовані грошові потоки.

Схему здійснення валютно-процентного "свопу" за участю своп-дилера наведено на рис. 13.2.

Рисунок 13.2. Схема здійснення валютно-процентного свопу:

1 - звертання клієнтів (фірм А та Б) до комерційних банків (своп-дилерів)

з дорученням про здійснення угоди "своп";

2 - укладення свопу між своп-дилерам и в момент часу ТО;

3 - надання в кредит (як правило, довгостроковий) своїм клієнтам коштів,

одержаних від банку-контрагента;

4 - сплата щорічних відсотків за користування кредитами фірмами А і Б своп-дилерам протягом терміну дії свопу;

5 - повернення кредитів своїм своп-дилерам наприкінці дії угоди "своп" в момент часу ТІ;

6 - повторний обмін отриманими сумами.

Останнім часом поняття валютних свопів трактується дуже широко, оскільки при укладенні угод більше уваги приділяється не самим валютним курсам, а різниці у відсоткових ставках за валютами. Тому під час здійснення угоди "своп" на практиці найчастіше не постачаються обумовлені суми, а ведеться обмін компенсаційними платежами. Покупець, який купив валюту з вищими відсотковими ставками, сплачує своєму контрагенту компенсацію, що визначається як різниця у відсоткових ставках. Поява нових видів "свопів" і форм розрахунків за ними пов'язана з тим, що валютні "свопи" мають симетричну структуру ризику, тобто за укладення угоди існує однакова ймовірність виникнення збитків чи прибутків, а мета хеджування полягає саме в тому, щоб певним чином розподілити цей ризик між контрагентами.

Укладення угод "своп" здійснюється на основі підписання контракту, який має стандартну форму і містить стандартні реквізити.

Будь-який контракт складається з трьох основних розділів:

1) предмет контракту (зазначаються суми, валюти, терміни платежів, здійснюються необхідні розрахунки);

2) умови анулювання "свопу", ризики неплатежів тощо;

3) питання кредитування, відповідальність сторін, особливі умови. Використання валютних "свопів" на світових фінансових ринках останнім часом значно зросло. На цьому сегменті ринку домінують транснаціональні банки, які виступають посередниками під час здійснення угод. Найчастіше валютні "свопи" укладаються на американський і канадський долари, швейцарський франк, євро, японську єну та англійський фунт стерлінгів.

У порівнянні з іншими деривативами "свопи" мають ряд переваг:

o обидві сторони контракту отримують можливість досягти поставленої мети: хеджування ризику або зниження витрат із залучення коштів;

o вартість "свопів" є нижчою за вартість інших інструментів хеджування, наприклад опціонів, крім того, в разі взаємної домовленості комісійні за угодами "своп" можуть взагалі не стягуватися;

o угоди укладаються на будь-який період і базовий інструмент;

o ринок "свопів" є добре розвинутим, і тому процедура укладання своп-контрактів легко реалізується, умови обговорюються, як правило, по телефону;

o можливість достроково вийти з операції "своп" кількома способами. Для цього укладаються зворотні "свопи", коли новий контракт компенсує дію вже існуючого. Крім того, під час підписання угоди можна обумовити випадки припинення її дії, які дозволяють кожній із сторін за певну плату розірвати контракт;

o зниження ризику за даним видом операцій: у разі невиконання зобов'язань однією зі сторін втрати іншої сторони обмежуються контрактними відсотковими платежами або різницями валютних курсів, а не поверненням основної суми боргу.

Серед головних ризиків своп контрактів слід виділити кредитний ризик. Якщо угода укладається за умови реального обміну сумами, ризик значно збільшується. Оскільки "свопи" - це довгострокові похідні фінансові інструменти, то рівень ризику протягом дії контракту безперервно змінюється і потребує постійного контролю.

З метою зниження кредитного ризику використовуються гарантії третьої сторони, резервні акредитиви, застава або інші види забезпечення. З цією метою угоди "своп" можуть укладатися за допомогою посередників, котрі діють як клірингова палата і гарантують виконання всіх умов контракту.

Необхідність забезпечення надійних методів хеджування валютних ризиків сприяє пошукові й виникненню нових видів "свопів", які поєднують у собі форвардні, ф'ючерсні та опціонні угоди.