Міжнародні фінанси - Д'яконова І.І. - Корпоративне управління

Базель І та Базель II зосереджував увагу на дотриманні вимог необхідного рівня капіталу банку. У багатьох випадках капітал банку був недостатнім, а ризиковані активи були представлені під виглядом інноваційного арбітражу (under the banner of innovative arbitrage). Оскільки капітал був розбитий на частини і баланси зменшилися слідом за фінансовою кризою (balance sheets contracted in the wake of the GFC), світова спільнота закликала до посилення регуляторного контролю за виявленням ризиків, кинула виклик ненадійним діловим моделям та прийняла всі дії, направлені на збереження стабільності (for stringent regulatory controls to identify risks, challenge imprudent business models and take all necessary actions to preserve stability).

Згідно з Базелем II мінімальний капітал першого рівня повинен відповідати 4 % активів, а загальний капітал (сума капіталу першого та другого рівня) - 8 % активів. Якщо банк не в змозі виконувати зазначені вимоги, то регулятор може застосувати певні обмеження щодо діяльності такої установи та навіть ліквідувати її у разі критичної недостатності капіталу. Такі положення носять превентивний характер та мають на меті закриття банків, перш ніж останні будуть визнані неплатоспроможними.

Основними методичними новаціями Базеля III, що був запропонований для обговорення Базельським комітетом з питань банківського нагляду у 2010 році, було:

o збільшення мінімального рівня статутного капіталу від 2 до 4,5 %5 активів;

o підвищення мінімального рівня основного капіталу (капіталу першого рівня) банку з 4 до 6 % активів;

o встановлення співвідношення між капіталом банку та його активами, взятими з урахуванням кредитного ризику, залишилося на рівні 8 % активів (проте з урахуванням необхідності створення буферного капіталу в розмірі 2,5 % статутного капіталу до 2019 року, його розмір повинен становити 10,5 % активів).

Банкам буде надано пільговий період до 2015 р. для повного впровадження нових вимог щодо основного капіталу (common equity);

до 2019 року привести в норму буферний резерв капіталу (capital conservation buffer); до 2023 року скоротити обсяги гібридних цінних паперів, що більше не будуть враховуватися у капітал.

Базельський комітет детально розглядає коефіцієнт левериджу (leverage ratio). Визначення нормативу для даного коефіцієнта залишається в рамках національної юрисдикції. Проте заклики світової фінансової спільноти спрямовані на визначення нормативу на одному рівні у глобальному масштабі.

Врахування ризику ліквідності

Базель II не зосереджував уваги на вимогах ліквідності банківського сектора, тому в світі нараховується 25 різноманітних нормативів, що використовуються регулюючими органами. Для досягнення міжнародної гармонії Базельський комітет розробив набір загальних показників для моніторингу ризику ліквідності банку. Базель III окреслює регулюючі стандарти щодо ризику ліквідності для досягнення двох різних, проте доповнюючих одна одну цілей: підтримка короткострокової та довгострокової стійкості банків. Формула 15.1 демонструє перший з показників, метою якого є сприяння короткостроковій стійкості банків для покриття випадкових ефектів ліквідності. Коефіцієнт покриття ліквідності (Liquidity Coverage Ratio (LCR)) включає в себе високоліквідні активи та чисті відтоки готівки після проведення багатократних критичних стресових сценаріїв протягом місяця (after conducting multiple acute stress scenarios for one month). Стандарт вимагає, щоб значення даного коефіцієнта було не менше 100 %.

Другий показник аналізує довгострокову стійкість за рахунок стабільних джерел фінансування діяльності банків. Цей показник також відомий як коефіцієнт чистого стабільного фінансування (Net Stable Funding Ratio (NSFR)), який повинен бути більше 100 % і розраховується за формулою 15.2. Наявне стабільне фінансування (Available Stable Funding (ASF)) визначається як сума коштів, які є надійним джерелом фінансування капіталу і зобов'язань (types and amounts of equity and liability financing) за однорічний період в умовах розширеного напруження (under conditions of extended stress).

де NSFR - коефіцієнт чистого стабільного фінансування; ASF - наявний обсяг стабільного фінансування; RSF - необхідний обсяг стабільного фінансування.

У той час як ці два показники включають у себе узгоджені на міжнародному рівні параметри, що містять специфічні та конкретні значення, загальновизнано, що органи банківського регулювання (bank supervisors) можуть використовувати додаткові параметри для урахування специфічних ризиків окремої країни.

Корпоративне управління

Базельський комітет вирішив, що третя частина Базеля ІІІ стосуватиметься внутрішнього управління банківською установою. Це дозволяє задовольняти громадський інтерес стосовно фінансової стабільності установи. Комітет видав консультативний документ, що зосереджував власну увагу на шести послідовних пунктах:

1) Рада директорів повинна адекватно виконувати свої обов'язки та нести відповідальність за діяльність банку, в тому числі за свій бізнес і ризикову стратегію банку, організацію, фінансову стійкість та управління. Рада директорів повинна також забезпечити ефективний нагляд за вищим керівництвом;

2) вище керівництво відповідає за ступінь толерантності до ризику, загальну стратегію банку та політику Ради;

3) затвердження департаменту з ризик-менеджменту як незалежної одиниці;

4) винагорода членів ради директорів та вищого керівництва має бути встановлена відповідно до національних документів та керівних принципів Ради з фінансової стабільності (Financial Stability Board guidelines);

5) встановлення Радою директорів та вищим керівництвом прозорої корпоративної структури;

6) відкритість та прозорість є найбільш важливими методами нормальної (прозорої, чіткої) практики корпоративного управління.

Низка зауважень направлена щодо керівних принципів. По-перше, з активного обговорення проблеми кількісного вираження ризику (of quantifying risks) можна говорити про те, що місце та підпорядкованість головного управляючого з ризику (Chief Risk Officer (CRO) - Головний офіс аналізу ризиків) у структурі корпоративного управління мають бути чітко визначені. Так, документ не визначає підпорядкованість, спосіб взаємодії між CRO та Радою Директорів. Іншою проблемою, на яку не звернув необхідної уваги Комітет, є винагорода праці виконавчого менеджменту. По-третє, документ намагається пов'язати між собою компенсацію (винагороду праці) та ризик, проте не визначає кола працівників, котрих стосується компенсація - чи то СЕО, чи директори чи інші працівники. Діапазон можливих ризиків також не визначено, що може давати певну свободу стосовно недотримання вимог. Також виявляється значна потреба у розробці оцінки для перевірки зв'язку між корпоративним управлінням та ефективністю банку.