Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Передумови перетворення евро на ключову валюту

Ми проаналізували, якою мірою євро виконує функції ключової міжнародної валюти. Ми зазначали також, що за кількістю населення та розмірами ВВП країни ЄВС є порівнянними зі США. Розглянемо тепер, яким вимогам має відповідати євро, аби претендувати на роль, яку сьогодні відіграє долар США в міжнародній валютно-фінансовій системі. Як кваліфікаційну основу світового статусу валюти американський дослідник Ф. Бергстен висунув п'ять критеріїв до країни, шо випускає цю валюту:

• розмір та структура економіки;

• масштаби зовнішньої торгівлі та структура державних фінансів;

• структура ринку капіталів та характеристика його ліквідності;

• внутрішня стабільність валюти (цінова стабільність);

• форми застосування валютного контролю.

На підставі цих критеріїв проведемо емпіричне порівняння США як "батьківщини" долара та ЄВС як "батьківщини" євро.

Розмір та структура економіки

За цим критерієм ЄВС виглядає трохи гірше за США. У 2000 р. на ЄВС припадало 16 %, на США — 22 % світового ВВП За останні кілька років економічне зростання США випереджало європейське. Однак, за прогнозами МВФ, у довготривалій перспективі темпи економічного зростання в обох регіонах зрівняються. Отже, їхній економічний потенціал можна вважати приблизно ідентичним. Водночас низка невирішених проблем структурного характеру в багатьох країнах ЄВС (політика на . ринку праці, податкова та соціальна політика) робить позицію щодо США вразливою.

Масштаби зовнішньої торгівлі та структура державних фінансів

Обсяги торгівлі США і ЄВС є також приблизно однаковими. У 2000 р. частка Єврозони у світовому експорті становила 19 %, США — 15 %. Залежність країни від зовнішніх чинників можна виміряти також за коефіцієнтом "відкритості" економіки (тобто частки суми імпорту та експорту товарів і послуг у ВВП) N 2000 р. цей коефіцієнт дорівнював для ЄВС 14,5 % ВВП, для США — 10 %. Це свідчить про незначну залежність обох економік від зовнішніх шоків. Негативним аспектом економічного розвитку США є зростання дефіциту торговельного балансу, рівень якого у 2001 р. становив 423,6 млрд дол. (4 % ВВП). Крім того, США є найбільшим дебітором світу, розмір їхнього зовнішнього боргу в 1997 р. перевищив 1 трлн дол. і зростає щороку на 15—20 %. На противагу цьому ЄВС виступає нетто-кредитором фінансових засобів і має позитивне сальдо торговельного балансу, яке у 2002 р. становило близько 130 млрд дол. За цим критерієм ЄВС має безумовні переваги відносно США.

Структура ринку капіталів та характеристика його ліквідності

За цим критерієм США виглядають значно краще, ніж ЄВС. Американський ринок цінних паперів є надзвичайно розвинутим, він майже вдвоє більший за об'єднаний європейський.

Протягом останніх років спостерігається значне зростання ринкової капіталізації відносно ВВП у всіх країнах—членах ЄС. Так, у 1993—2000 pp. цей показник у Нідерландах збільшився з 62 % до 173 %, у Швеції — з 57 % до 140 %. Частка Європи у світовій капіталізації становить близько 33 %, Північної Америки — 54 %, частка Східної й Півдснно-Східної Азії — 12 %. На цей час у ЄС функціонує 32 національні фондові біржі, тоді як у США їх лише 8, причому на NYSE і NASDAQ припадає близько 95 %, що свідчить про високу концентрацію біржової торгівлі у США, чого не можна сказати про ЄС. Загальна сума короткострокового боргу, емітованого резидентами Єврозони на кінець 2000 p., становила 579,0 млрд євро, або 9,0 % ВВП, довгострокового — 5,897 млрд євро, або 92 % ВВП. Російський дослідник С. Матросов відзначає такі відмінності між європейським і американським фондовими ринками:

• на противагу європейському (крім Великої Британії й Люксембургу) американський фондовий ринок переважно орієнтований на іноземних емітентів;

• у США фондовий ринок є основним, а в деяких випадках єдиним джерелом кредитування підприємств, фінансування інвестицій і державного бюджету, тоді як у континентальній Європі фондовий ринок виступає переважно як індикатор фінансового стану емітентів;

• усі американські біржі є комерційними організаціями, тоді як у Європі процес приватизації бірж лише розпочинається;

• у Європі банки надалі відіграють вагомішу роль у фінансуванні підприємств на європейському фінансовому ринку, а роль інших фінансових посередників є обмеженою. Європейські фінансові ринки ще дуже децентралізовані — як на національному, так і на міждержавному рівні. В Європі немає центральної урядової позичальної установи на зразок американської державної скарбниці (и.8.Тгеа5шу), яка б координувала діяльність спільного європейського ринку капіталів. Крім того, без участі Великої Британії в ЄВС позиції Європи в цій сфері порівняно зі США виглядають скромно.

Треба згадати деякі позитивні тенденції в розвитку європейських фінансових ринків протягом останнього часу. По-перше, в Європі активізується міжнародна емісійна діяльність, пов'язана з випуском цінних паперів на неєвропейських ринках. По-друге, у 1995 р. показники торгівлі ф'ючерсами у ФРН та Франції разом уперше перевищили аналогічні цифри на американському ринку. По-третє, загальна вартість облігацій державної позики в ЄС у 1,5 раза вища, ніж у США. В цілому, незважаючи на зазначені досягнення, говорити про ідентичність фінансових ринків США та ЄС ще зарано. Отже, США в цій сфері мають безперечні переваги.

Внутрішня стабільність валюти (цінова стабільність)

У ЄВС та в США приділяється однакова увага питанню стабільності цін, які останнім часом не створювали приводів для стурбованості. Отже, з огляду на цей критерій євро та долар мають однакові конкурентні позиції.

Форми застосування валютного контролю

В умовах світової глобалізації дедалі більше країн переконуються в перевагах системи гнучких валютних курсів. Саме США та країни Західної Європи на початку 70-х років були піонерами у скасуванні валютних обмежень та контролю за рухом капіталів. Тому застосування цього критерію як для США, так і для Європи є безпідставним.

Причини зовнішньої нестабільності євро (1999—2001 рр.)

Незважаючи на попередні прогнози щодо стабільності нової європейської валюти, євро через три роки з часу впровадження втратив понад 23,4 % зовнішньої вартості відносно долара США. Подальше падіння курсу євро пов'язане зі зростанням інфляційних тенденцій та "втечею" капіталів від нестабільної валюти.

Назвемо кілька причин негативного розвитку обмінного курсу євро в 1999-2001 рр.:

• неузгодженість політичної ситуації за умов відсутності політичного союзу;

• брак довіри в біржових та фінансових колах до заяв керівників центральних європейських банківських установ щодо тимчасової нестабільності курсу євро, спричиненої, мовляв, його завищенням на самому початку;

• тривале економічне зростання у США на противагу спаду ділової активності в Європі;

• висока зайнятість у США на противагу ЄВС: рівень безробітних у США коливався у межах 4—5 %, натомість у Європі — 10-12 %;

• існування розриву в темпах зростання заробітної платні у США та ЄВС; динаміка зростання заробітної платні в ЄВС перевищує темпи зростання продуктивності праці;

• рівень прибутковості цінних паперів у США майже вдвоє перевищував відповідні показники європейського фондового ринку;

• Косівський конфлікт негативно відбився на довірі до євро; витрати, пов'язані з воєнними діями, збільшили дефіцит бюджетів країн ЄВС—членів НАТО.