Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Розділ 6. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС

• Стисла історія розвитку методології платіжного балансу

• Концепція резидентності

• Міжнародний стандарт платіжного балансу

• Основні правила запису операцій у платіжному балансі

• Концепція виміру загального сальдо платіжного балансу

• Економічна рівновага платіжного балансу

СТИСЛА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕТОДОЛОГІЇ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

Поява платіжного балансу зумовлена об'єктивними процесами розвитку системи світового господарства. Великі географічні відкриття епохи пізнього Середньовіччя привели до значного розширення горизонтів міжнародної торгівлі. Прискорення розвитку міжнародної торгівлі на підґрунті поглиблення міжнародного поділу праці вже з середини XVIII ст. привернуло до себе увагу економістів. Природно, що це були представники передусім Великої Британії — колоніальної імперії, лідера за рівнем економічного розвитку та обсягами торгівлі. Проблемам міжнародної торгівлі присвячено працю шотландського філософа Девіда Юма "Торговельний баланс" (1752). Термін "платіжний баланс" уперше був застосований пізніше — в 1767 р. представником пізнього меркантилізму Джеймсом Стюартом у роботі "Дослідження з принципів політичної економії". Зовнішня торгівля в ті часи опосередковувалася рухом золота, тому меркантилісти ототожнювали платіжний баланс із сальдо зовнішньої торгівлі. Зміст поняття "платіжний баланс" зазнав еволюційних змін відповідно до збагачення спектра світогосподарських зв'язків та активізації руху факторів виробництва між країнами.

Сучасні національні сфери виробництва — це за своєю сутністю структурні частини цілісної інтегрованої економічної системи. Взаємозалежність і взаємодоповнюваність національних економік досягла рівня, за якого майбутнє світогосподарських зв'язків визначається ступенем відкритості окремих національних господарств. Країни як учасники системи світового господарства тісно пов'язані між собою розгалуженою мережею різноманітних відносин — політичних, економічних, наукових, культурних тощо. Дуже часто ці відносини приводять до виникнення взаємних вимог і зобов'язань грошового та кредитного характеру. Це спричиняє постійний потік грошових платежів, кредитів та капіталів між країнами. Міжнародні розрахунки супроводжують зовнішню торгівлю, міжнародні транспортні перевезення, закордонні поїздки та подорожі, зарубіжну діяльність урядових установ, банків та страхових компаній тощо.

Зрозуміло, що потреба систематизації та обліку міжнародних операцій мала об'єктивний характер, але до XX ст. повні дані щодо міжнародного обміну не збиралися. Склад відображуваних зовнішньоекономічних трансакцій був різним у різних країнах через недосконалість організації збирання даних та не розвинутість теоретичних знань у цій сфері.

Відмітною рисою розвитку світової економіки на початку XX ст. стало посилення ролі держави в зовнішньоекономічній діяльності; систематизацію, облік і аналіз даних щодо міжнародних розрахунків було покладено на державні економічні структури — казначейства, бюджетні та кредитні органи, митниці. Отже, методи укладання платіжного балансу набрали офіційного характеру. Методологію обліку міжнародних економічних операцій було започатковано у двох провідних економіках світу — США та Великій Британії.

Першу офіційну публікацію платіжного балансу США за 1922 р. підготовило в 1923 р. міністерство торгівлі США. Наступний опублікований платіжний баланс США — за 1923 р. — відрізнявся від попереднього запровадженням групування всіх відображених операцій по трьох розділах: поточні операції, рух капіталів, операції з золотом і сріблом. Цю форму звітності було збережено до початку Другої світової війни. У 1943 р. американський економіст X. Лері склав платіжний баланс США за 1919—1939 pp. Ця, а також наступні офіційні публікації платіжного балансу США (у журналі "Survey of Current Business") значно відрізнялися від попередніх як за формою, так і за змістом, що свідчить про поступове вдосконалення методології статистики міжнародних економічних відносин. Аналогічно й паралельно в часі ці процеси відбувалися у Великій Британії та деяких інших країнах. Але з набуттям світовою економікою ознак системного характеру виникла і дедалі загострювалася нагальна потреба зіставлення показників міжнародних розрахунків окремих країн. У цій сфері головними дійовими особами були Ліга націй та Міжнародний валютний фонд (МВФ).

У 1924 р. Ліга націй опублікувала дані платіжних балансів 13 країн за 1922 р. Цю публікацію було підготовлено на основі попередньої стандартизації процесу складання платіжних балансів. У 1927 р. Ліга націй запропонувала рекомендації, у яких за зразок було взято платіжні баланси Великої Британії та США.

Результатом подальшої роботи в напрямі уніфікації складання платіжних балансів стала публікація у 1947 р. документа ООН — Схеми складання платіжного балансу. Відтоді розробка методології складання платіжного балансу належить до компетенції МВФ і визначається міжнародним стандартом — "Balance of Payments Manual" ("Рекомендації зі складання платіжного балансу", далі — Рекомендації), який час від часу оновлюється, переробляється і періодично публікується МВФ. Останнє, п'яте видання Рекомендацій опубліковане 1993 р.

Платіжний баланс (Balance of Payments) — це статистичний звіт, у якому містяться систематизовані сумарні дані щодо зовнішньоекономічних операцій даної країни з рештою країн світу за певний період часу