Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Висновки

В основу організації платіжного балансу як статистичної системи покладено теоретичні принципи бухгалтерського обліку:

1) безперервність спостереження;

2) повнота охоплення даних;

3) достовірність даних;

4) подвійний запис операцій;

5) бухгалтерська рівновага.

Платіжний баланс організовано як складний бухгалтерський рахунок, що має дві сторони — дебет і кредит; кожна економічні операція відображається подвійно: за кредитом одного рахунку і дебетом іншого. Це правило має дуже просту економічну інтерпретацію: більшість економічних операцій — це обмін економічними цінностями. Платіжний баланс становить бухгалтерський рахунок такого типу, який не має сальдо. Це означає, що кредитові й дебетові обороти мають кількісно дорівнювати один одному.

Всі грошові надходження в країну внаслідок здійснених протягом звітного періоду операцій вважаються позитивними і записуються у кредиті платіжного балансу. Платежі резидентів даної країни, яких вимагає проведення операцій, вважаються негативними і записуються в дебеті платіжного балансу.

Зазначені принципи укладання платіжного балансу передбачають дотримання бухгалтерських правил відображення операцій на рахунках (табл. 6.1).

Таким чином, відповідно до правил, надання послуг іноземним туристам, продаж автомобілів за рубіж, грошові перекази сім'ям від родичів з-за кордону, купівля акцій вітчизняних корпорацій іноземцями можуть бути прикладами записів у кредиті, оскільки внаслідок їхнього здійснення відбуваються грошові надходження в дану країну.

Прикладами дебетових записів можуть бути імпорт споживчих товарів, перекази доходів іноземних компаній, надання позик нерезидентам, купівля ліцензій та ін. Наслідками цих операцій є відплив грошей з рахунків резидентів даної країни. Щодо реєстрації односторонніх операцій, наприклад списання боргів, дарів, надання безоплатних послуг, то другий запис із цих трансакцій робиться у спеціальній статті "трансфери".

Таблиця 6.1

Основні правила запису операцій у платіжному балансі

Теоретично, виходячи з принципу подвійного запису операцій, обсяги зустрічних потоків з дебету і кредиту мають збігатися, але на практиці цього майже ніколи не відбувається. Проблема полягає в тому, що дані про одні й ті самі операції надходять із різних джерел. Так, дані про обсяги та склад зовнішньоторговельних операцій надаються митницями, а дані про відповідні валютно-фінансові потоки акумулюються банківською статистичною звітністю. Митна й банківська статистика містять розбіжності через неповноту охоплення з різних причин. А контрабанда, надання незаконних послуг, неорганізовані товарні потоки, вивіз валюти туристами не потрапляють до жодного з джерел статистичної інформації. Розбіжність між дебетовим і кредитовим оборотом має назву чистих помилок та упущень. Підсумок цих розбіжностей заноситься в однойменну статтю платіжного балансу. На думку спеціалістів із проблем статистики міжнародних економічних операцій, ця стаття відображає і рух "гарячих грошей", тобто втечу короткострокових капіталів у періоди кризових потрясінь.

КОНЦЕПЦІЯ ВИМІРУ ЗАГАЛЬНОГО САЛЬДО ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

Як вартісний вираз зовнішнього сектора відкритої економічної системи платіжний баланс відображає рівень її пристосування до світової економіки. Тому поняття бухгалтерської та економічної рівноваги не є тотожними. Завжди перебуваючи у стані бухгалтерської рівноваги, платіжний баланс може водночас характеризуватися порушенням економічної рівноваги зовнішніх платежів.

Той факт, що в бухгалтерському розумінні платіжний баланс є збалансованим, не означає, що країна не має проблем із зовнішніми платежами. Загальний платіжний баланс вимагає рівності не лише загального підсумку дебетового і кредитового оборотів. Надлишок або дефіцит визначаються за групами показників, які відокремлюють від інших за певними ознаками. З цієї точки зору важливою є концепція виміру сальдо платіжного балансу, за якою всі його статті поділяються на основні та балансуючі. Сальдо основних статей являє собою сальдо платіжного балансу, тобто результат, за яким визначається активний або пасивний характер зовнішніх платежів країни. Це принципове аналітичне положення покладене в основу теорії та практики платіжного балансу.

Платіжний баланс складається з метою визначення стану поточних міжнародних економічних відносин країни у звітному періоді. З цього погляду найважливішим є визначення стану справ з її ліквідністю — збільшенням чи зменшенням іноземних ліквідних активів (включаючи офіційні резерви) та зобов'язань. Метод виміру надлишку чи дефіциту платіжного балансу має відбивати зміни чистої ліквідної позиції країни.

У платіжному балансі фіксуються зміни резервних активів, які відбулися протягом звітного періоду, тобто міжнародні потоки резервних активів. Зміни мають місце, якщо головні грошово-кредитні інститути продають або купують іноземні ліквідні активи чи певні ліквідні зобов'язання. Зміна стану резервних активів означає, що здійснюється фінансування сальдо (активу чи пасиву) платіжного балансу — офіційна інтервенція на валютному ринку, яка має на меті вплив на курс національної валюти та інші операції.

Дослідження методів визначення сальдо платіжного балансу показує, що наукові погляди щодо економічного значення і змісту тих його статей, за якими визначається активний чи пасивний характер дисбалансу, зазнали еволюційних змін. Відомі кілька концепцій визначення сальдо платіжного балансу:

• за балансом поточних платежів;

• за базовим балансом, рухом валюти;

• ліквідністю, або загальним балансом, балансом офіційних розрахунків.

Зазначені концепції мають значні відмінності у трактуванні основних статей (табл. 6.2).

Концепції виміру сальдо платіжного балансу заступають одна одну відповідно до значних змін у міжнародній економіці, міжнародній валютній системі, системі обліку міжнародних економічних операцій. Критерієм поділу показників платіжного балансу на основні та балансуючі є наслідки здійснюваних операцій щодо загального балансу платежів.

До основних, або "автономних", належать операції, що здійснюються економічними агентами під час виробничої/ комерційної діяльності без урахування їхніх наслідків для платіжного балансу в цілому. Всі інші операції є балансуючими, або "компенсаційними". Вони проводяться з метою впливу на стан зовнішніх платежів, шо склався через здійснення автономних операцій. Отже, сальдо балансу автономних операцій має дорівнювати сальдо балансу компенсаційних операцій з протилежним знаком.

Компенсаційні операції є за своєю сутністю залишковими грошовими потоками у платіжному балансі і з цієї точки зору, віддзеркалюючи поліпшення чи погіршення ліквідної позиції країни, вони мають бути найкращим методом визначення активного чи пасивного характеру платіжного балансу.

Концепція поточного платіжного балансу дістала розвиток через зростання вивозу довгострокового капіталу. Вартісна різниця між експортними й імпортними поточними операціями, або сальдо поточного рахунку, інтерпретується таким чином: коли доходи країни від експорту товарів, послуг і поточних трансферів перевищують її витрати на імпорт товарів, послуг, то дана країна має позитивне сальдо балансу поточних операцій. 1 навпаки, коли країна витрачає на товари, послуги і поточні трансфери більше, ніж одержує у вигляді доходів від продажу за рубіж товарів і послуг, то вона має негативне сальдо балансу поточних операцій, або дефіцит поточного рахунку.

З аналітичного погляду баланс поточних операцій має глибокий економічний зміст, оскільки він є складовою системи національних рахунків, розрахунків щодо зіставлення витрат із випуском, застосовується при розробці довгострокової державної економічної політики. Баланс поточних операцій досі не втратив свого значення для характеристики зовнішньоекономічного становища країни: динаміка його показників відбиває сталі тенденції економічного розвитку країни.

Концепція базового балансу застосовувалася як провідна у США, Великій Британії, ФРН та деяких інших країнах після Другої світової війни, коли зростання прямих іноземних інвестицій набуло бурхливого розвитку і посіло певне місце серед показників платіжних балансів.

Таблиця 6.2

Згідно з цією концепцією компенсуючими вважалися операції з міжнародного руху короткострокових активів, включаючи валютні резерви. Збалансування платіжного балансу досягалося через вплив на короткостроковий капітал шляхом зміни валютних курсів і процентних ставок. Трактування концепції базового балансу мало національні особливості. Згідно з американською методикою показник базового балансу охоплював підсумок з поточних операцій та руху довгострокового капіталу за вирахуванням довгострокових державних та приватних банківських зобов'язань американських резидентів перед міжнародними організаціями та офіційними іноземними органами валютного регулювання.

У Великій Британії базовий баланс розраховувався як підсумок балансу поточних операцій та операцій з руху довгострокового капіталу, включаючи державні. При цьому сальдо платіжного балансу вимірювалося за "гібридною" моделлю — до показників базового балансу додавався результат за статтею "помилки та упущення", оскільки вважалося, що у Великій Британії він радше віддзеркалює певний розрив у статистиці зовнішньої торгівлі та довгострокового інвестування, ніж незареєстрований рух короткострокового капіталу. Концепція базового балансу застосовувалась у Великій Британії до 1970 р.

Для визначення надлишку або дефіциту платіжного балансу у США в 1955 р. було запроваджено концепцію загального балансу, або балансу ліквідності. Ця концепція передбачала розмежування державних валютних резервів США і приватних валютних активів. Офіційно вона застосовувалася тільки щодо платіжного балансу США і на практиці продемонструвала низку методологічних вад. Головна з них — асиметричність концепції щодо приватних активів: зміни у приватних зобов'язаннях американських резидентів перед нерезидентами належали до автономних операцій, а зміни у приватних ліквідних активах американських резидентів — до компенсаційних. У 1966 р. міністерство торгівлі США запровадило іншу концепцію виміру сальдо платіжного балансу — концепцію балансу офіційних розрахунків, яка пізніше поширилася в інших країнах. З практичного погляду ця концепція була значно зручнішою, оскільки за умов фіксованих валютних курсів операції з офіційними резервами (валютні інтервенції) були справді компенсаційними за сутністю. Підтримка стабільних валютних курсів у той період належала до компетенції органів грошово-кредитного регулювання. Отже, за цією концепцією операції у платіжному балансі розподіляються на автономні і компенсаційні за типом економічного агента — офіційної чи приватної особи. Але і ця концепція виявилася недосконалою. Передусім тому, що деякі приватні короткострокові фінансові потоки (банківські позики з фінансування торгівлі, комерційні кредити) є компенсаційними у повному розумінні цього слова, тоді як певні офіційні операції не мають жодного відношення до збалансування різниці між платежами і надходженнями. Наприклад, запозичення центрального банку на міжнародних ринках капіталу з метою збільшення резервів або скорочення ліквідності. Зрозуміло, що подібні операції є не менш автономними, ніж рішення приватних економічних агентів щодо торгівлі та інвестицій за рубіж.

ЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

З поняттям рівноваги платіжного балансу тісно пов'язане поняття фінансування сальдо платіжного балансу: незбалансованість зовнішніх платежів обов'язково має бути усунена, оскільки це є головним принципом системної побудови платіжного балансу. Відповідно до концепції балансу поточних платежів надлишок за поточними операціями країни є джерелом фінансування вивозу довгострокового капіталу. За концепцією базового балансу сальдо базового балансу фінансується за допомогою руху короткострокового капіталу. За концепцією ліквідності до фінансуючих належали зміни: американських валютних резервів, включаючи внесок до МВФ, ліквідних зобов'язань США перед іноземними офіційними та приватними особами. Концепція балансу офіційних розрахунків визначала балансуючими статтями ті, що відбивали офіційні резервні та міжурядові операції.

Показники платіжного балансу зазнають впливу різних зовнішніх та внутрішніх факторів, дія яких має різну тривалість у часі. Через це вирізняють довго- , середньо- і короткострокову рівновагу платіжного балансу.

Довгострокова рівновага забезпечується відсутністю сальдо з торгівлі товарами та послугами протягом тривалого періоду часу. Додатне сальдо поточного рахунку (активний баланс) вказує на те, що дана країна заробляє на зовнішніх ринках більше, ніж сама витрачає. 1 навпаки, від'ємне сальдо (пасивний баланс) свідчить, що дана країна витрачає більше, ніж заробляє сама на зовнішніх ринках.

З точки зору врівноваження платіжного балансу результат із поточних операцій має бути відповідним чином фінансований рухом капіталу. Дефіцит фінансується чистими кредитами від нерезидентів; надлишок спрямовується на кредитування нерезидентів. Сальдо поточного рахунку вказує на міжнародну фінансову позицію країни — боржника чи кредитора. Нетто-боржником б країна з тривалим дефіцитом поточного рахунку. Країни — нетто-кредитори мають активні поточні баланси впродовж тривалого періоду часу.

Середньострокова рівновага платіжного балансу підтримується через механізм довгострокового кредитування. Порушення середньострокової рівноваги платіжного балансу визначається станом базового балансу. Сальдо базового балансу — це сумарний результат поточного балансу і балансу руху довгострокового капіталу. Значення сальдо базового балансу показує ступінь фінансування сальдо поточних операцій довгостроковим капіталом. Довгостроковий капітал вважається невразливим до змін валютно-грошових параметрів (валютних курсів, процентних ставок) і більше піддається впливові немонетарних економічних факторів. Це означає, що стабільність зовнішніх платежів країни має місце за відсутності сальдо базового балансу протягом трьох — п'яти років, тобто протягом середнього проміжку часу. Дефіцит базового балансу (дебетове сальдо) або надлишок базового балансу (кредитове сальдо), які спостерігаються протягом кількох років, є ознаками порушення середньострокової рівноваги зовнішніх платежів і зумовлюють необхідність регулювання економічних відносин між даною країною і рештою світу.

Короткострокова рівновага платіжного балансу має місце в тому разі, коли у звітному періоді відсутні будь-які дії урядових органів щодо використання офіційних резервних активів.

Висновки

Стандартна міжнародна класифікація операцій з капіталом і фінансовими інструментами становить перелік форм та видів міжнародних фінансових потоків. Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами відбиває вартісні обсяги руху реальних і фінансових ресурсів між країнами.

Основні рахунки платіжного балансу — поточний і капітальний —пов'язані між собою і базуються на принципах організації обліку міжнародних економічних операцій. Сальдо поточного балансу фінансується рухом капіталу.

З огляду на сучасну тенденцію глобалізації світового економічного розвитку і фінансових ринків міжнародні фінансові потоки, будучи факторами виробництва, не лише опосередковують рух матеріальних активів, а й формують міжнародну фінансову позицію країни як дебітора чи кредитора, впливаючи на баланс зовнішніх платежів.

Загальне сальдо платіжного балансу є структурним показником, який характеризує пасивний чи активний характер зовнішньоекономічної діяльності країни, її фінансову позицію. Нетто-боржником є країна з тривалим дефіцитом поточного рахунку. Країни — нетто-кредитори мають активні поточні баланси впродовж тривалого періоду часу.

Основні терміни і поняття

платіжний баланс, економічна операція, резидент

економічна територія, поточні операції, торговельний баланс,

баланс послуг і некомерційних платежів

баланс операцій з капіталом та фінансовими інструментами, базовий баланс офіційних розрахунків,

резервні активи, поточні трансфери, капітальні трансфери, прямі інвестиції, портфельні інвестиції

Контрольні запитання та завдання

1. Яким міжнародним стандартом регулюється складання платіжного балансу країн—членів МВФ?

2. Схарактеризуйте стандартні складові платіжного балансу.

4. Які міжнародні операції країни відображаються на поточному рахунку платіжного балансу?

5. Розкрийте зміст рахунку операцій з капіталом і фінансовими інструментами.

6. З яких елементів складаються офіційні резерви країни?

7. Розкрийте сутність концепції економічної рівноваги платіжного балансу.

8. Назвіть фактори, які зумовлюють середньострокову нерівновагу платіжного балансу.

9. Які фактори можуть спричинити довгострокове порушення платіжного балансу?

10. Дайте визначення базового балансу у структурі платіжного балансу.

11. Що таке баланс офіційних розрахунків країни?

12. Схарактеризуйте платіжний баланс як бухгалтерський рахунок.

ЛІТЕРАТУРА

Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под Л. Н. Красавиной. М, 2000.

Рут Ф. Р., Фшпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції. К., 1998.

Система национальных счетов — инструмент макроанализа: Учеб. пособие /

Ю. Н. Иванов, Л. А. Карасева, С. Е. Казаринова и др. М., 1996.

Balance of Payments Manual. 5th ed. Washington, 1993.

Hume D. Of the Balance of Trade // The Gold Standard in Theory and History. London, 1985. P. 39-48.