Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Оцінка кредитного ризику і рейтинг на міжнародному ринку облігацій

Інвестиції в боргові цінні папери пов'язані з різноманітними ризиками, і передусім кредитним ризиком — ризиком невиконання позичальником своїх боргових зобов'язань. Для оцінки кредитного ризику на міжнародному ринку облігацій застосовуються кредитні рейтинги. Рейтинг є поточною аналітичною оцінкою ймовірності невиконання платіжних зобов'язань, або дефолту. Призначення рейтингу — ранжувати в межах єдиної послідовної системи відносні рівні ризику емітентів та їхніх боргових цінних паперів, оцінити здатність емітента своєчасно виконувати сплату процентів та здійснити виплату основної суми боргу і, відповідно, визначити міру повернення вкладених у боргові інструменти коштів. Завдяки цьому рейтинги постають як єдина "система координат", у якій облігаційні позики класифікуються відповідно до їхньої інвестиційної якості.

З теоретичного погляду головна функція рейтингів — усунення інформаційної асиметрії між емітентами й інвесторами. Інвесторам рейтинги допомагають певною мірою уникнути невизначеності, пов'язаної з інвестуванням у цінні папери. Для них рейтинги слугують поточними індикаторами кредитоспроможності боржника щодо конкретного випуску облігацій, які показують імовірність невиконання ним своїх боргових зобов'язань. З іншого боку, рейтинги вирішують для інвесторів проблему зменшення кількості параметрів, які потрібно оцінити при виборі інвестиційної стратегії. Для емітентів кредитні рейтинги є, насамперед, інструментом доступу на міжнародні ринки капіталу, розширення інвестиційної бази, отже, диверсифікації джерел фінансування. Адже наявність високого рейтингу — свідчення надійності емітованих цінних паперів. Присвоєння емітентові власного кредитного рейтингу дає йому змогу скоротити видатки на залучення фінансування, привернути до емісії увагу широкого кола інвесторів, особливо інституційних, отже, зменшити невизначеність, пов'язану з випуском цінних паперів. Від рейтингу також залежить вартість облігаційної позики для емітента: чим нижчим є кредитний рейтинг, тим вищий процент, який має встановлюватися за облігаціями.

Визначають рейтинги незалежні інфраструктурні інституції ринку цінних паперів — рейтингові агенції. Провідними міжнародними рейтинговими агенціями, чиїм оцінкам довіряють міжнародні кредитори, є Standard and Poor's, Moody's Investors Services та, останнім часом, The Fitch IBCA. Крім міжнародних, існують також національні рейтингові агенції, рейтинг яких необхідний для виходу на місцеві фінансові ринки. Різним рейтин-говим агенціям притаманні певні особливості застосування рей-тингових методик*.

Рейтинги базуються на цілій системі оцінок, які характеризують різні аспекти фінансово-економічної діяльності емітента. Структура рейтингів така. Вирізняють рейтинги:

* За способом надання рейтинги можуть бути санкціонованими і несанкціонованими. У першому випадку рейтинг надається у відповідь на офіційне звернення емітента. У другому — присвоюється без офіційного бажання емітента за наявності інтересу інвесторів до його позичкової діяльності.

• пов'язані зі строком боргового інструменту — довгострокові та короткострокові;

• для емітентів і для окремих випусків цінних паперів;

• для інструментів у іноземній валюті та для інструментів у національній валюті;

• спеціалізовані рейтинги — для фінансових інституцій (фонди грошового ринку, пайові фонди, страхові компанії тощо) і окремих фінансових інструментів (облігації, привілейовані акції, банківські позики тощо);

• рейтинги "лігал", які показують наявність зовнішньої щодо емітента підтримки його діяльності як позичальника. Незалежно від типу рейтингу кожний з них є шкалою кредитоспроможності позичальників і цінних паперів від найбільш інвестиційно надійних з найвищим рейтингом (AAA) до найбільш ризикованих, які внаслідок відсутності будь-яких гарантій можливості оплати боргу мають мінімальний рейтинг (С або D). Так, Standard and Poor's виділяє 11 розрядів і 20 класів облігацій, а Moody's — 9 розрядів і 19 класів.

У найзагальнішому сенсі всі облігації класифікуються на дві основні категорії; облігації інвестиційного рівня та облігації спекулятивного рівня. До першої категорії належать облігації, які характеризуються високою ймовірністю виплати процентів і повернення основного боргу незалежно від розвитку економічної кон'юнктури. Це облігації, які віднесені до одного з чотирьох вищих розрядів, — від AAA до ВВВ у Standard and Poor's та від Ааа до Ваа у Moody's. Регульованим фінансовим інституціям, таким як комерційні банки, ощадні Й позикові асоціації, страхові компанії, дозволено купувати тільки облігації категорії інвестиційних. До спекулятивних належать низькооцінені облігації, що мають елементи ризику неплатоспроможності процентних і основної виплат — тобто ознаки затримки виплат або відмови від них. Це облігації з рейтингом ВВ і нижче у Standard and Poor's і, відповідно, Ва і нижче у Moody's. Відмінності між рейтингами зумовлюють відмінності в дохідності різних за якістю облігацій. Різниця в доходах за інвестиційними і спекулятивними облігаціями визначається різницею ризиків невиконання платіжних зобов'язань. Чим вищий ризик невиконання зобов'язань, тим більшими є можливі збитки інвестора і тим вищу дохідність має забезпечувати облігація. Різниця між дохідністю облігацій з різним кредитним рейтингом відома як премія за ризик неплатежу.

Для більшості емітентів головним є кредитний рейтинг довгострокових боргових зобов'язань, деномінованих у іноземній валюті. Саме такий рейтинг отримують міжнародні позичальники. Спочатку рейтинг присвоюється емітентові, а потім — його цінним паперам. При цьому різні випуски боргових зобов'язань того ж самого емітента можуть мати різні рейтинги залежно від виду цінних паперів.

Кредитний рейтинг держави має назву країнного. Отримання рейтингу несуверенним позичальником звичайно спрощується завдяки наявності у країни кредитного рейтингу та самому факту розміщення державою облігацій на міжнародному фінансовому ринку, оскільки це є своєрідною ознакою якості інструментів, котрі пропонуються національними емітентами. Важливо наголосити, що рейтинг компанії не може бути вищим за рейтинг держави. Проте у світовій практиці траплялися випадки, коли цінні папери якоїсь корпорації оцінювались вище за зобов'язання країни, у якій ця корпорація функціонує. Щоправда, це стосується головно компаній розвинутих країн. Так, у 90-ті роки американська компанія General Electric розмістила облігації на суму в 250 млн дол. під ставку дохідності нижчу, ніж у держ-облігацій США. Прикладом може слугувати й сумновідома Одеська муніципальна позика 1997 p., котра отримала від Fitch ІВСА рейтинг (В+) вищий, ніж Україна (ВВ-).