Міжнародні фінанси - Рогач О.І - ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ ПІІ

У світовій економічній літературі до 50-х років XX ст. ПІІ не були, як правило, предметом ґрунтовного дослідження: економістів цікавили головним чином проблеми міжнародної торгівлі. Відразу ж після Другої світової війни відбулося значне зростання міжнародного руху капіталу, пов'язане насамперед з урядовою допомогою, яка Йшла переважно зі США для відбудови Європи. Зростання ж прямих іноземних інвестицій розпочалося на початку 60-х років, що активізувало відповідні економічні дослідження.

У світовій економічній літературі склалася ціла низка теорій, які з різних позицій намагаються пояснити рух ПІІ. Основні сучасні теоретичні концепції руху та регулювання ПІІ можна класифікувати на п'ять груп:

1) гіпотези, ЯКІ припускають існування досконалих ринків: про різницю в розмірах доходу, портфельна, про обсяги продажу/випуску та розміри ринку;

2) гіпотези, які базуються на недосконалості ринків: біхевіо-ристська, про життєвий цикл продукту, про олігополістичну реакцію, про інтерналізацію;

3) гіпотези про схильність до інвестування: про ліквідність, про валютні зони, про інші визначальні.фактори;

4) гіпотези факторного впливу на ПІІ: політична нестабільність, стимули, дешева робоча сила, заборгованість та загроза суверенітетові;

5) еклектична парадигма Дж. Даннінга.

Серед наукових праць, у яких досліджуються загальні й часткові проблеми руху й регулювання ПІІ, необхідно виділити дослідження зарубіжних учених К. Іверсена, Г. Ройбера, Ф. Рута, А. Северна, Б. Сітумеанга, — вони виходять із припущення про існування досконалої або майже досконалої конкуренції на національних ринках факторів та/або продуктів виробництва; Я. Ахароні, Р. Вернона, Дж. Даннінга, П. Джуля, X. Шерера, які визнають ринкову недосконалість і припускають, що фірми, які інвестують у інші країни, мають певні порівняльні переваги пе-ред своїми конкурентами на ринку країни-реципієнта; С. Алек-сандера та Д. Мерфі, Р. Алібера, Ф. Модільяні та М. Міллера, Т. Хорста — їх праці присвячені аналізові схильності країн, галузей та фірм до здійснення ПІІ; Е. Барлоу та 1. Вендера, Я. Ітона та А. Та мури, Р. Робінсона, Ц. Воллоса, які концентрують увагу на проблемах факторного впливу на надходження ПІІ; Я. Агар-вал, С. Брайнарда, П. Брентона, Е. Грехема, Е. Гундлаха та П. Нунненкампа, X. Ліннемана, Д. Маркусена, які присвятили свої роботи аналізові взаємопов'язаності інтеграційних процесів і руху ПІІ та регулюванню деяких його аспектів у межах окремих регіонів та країн світу.

Кожна з названих гіпотез (теорій) тільки частково пояснює рух ПІІ. Навіть най популярнішу і найлогічнішу "еклектичну теорію інтернаціонального виробництва" Дж. Даннінга не можна визначити як загальну теорію ПІІ. Отже, загальноприйнятої, універсальної теорії руху та регулювання ПІІ досі немає.

СВІТОВІ ПОТОКИ ПІІ

ПІ І становлять одну з рушійних сил процесу глобалізації — найхарактернішої ознаки розвитку сучасної світової економіки. Глобальний обсяг ПІІ (показник інвестиційної діяльності, на якому грунтується міжнародне виробництво) у 1996 р. оцінювався в 3,2 трлн дол. США, а у 2000 р. — у більш ніж 6,3 трлн дол. США (табл. 19.2). У 1986—1998 рр. за темпами зростання він випередив валові вкладення в основний капітал більш ніж у 3 рази, що свідчить про посилення інтернаціоналізації національних систем виробництва.

Такі високі темпи зростання ПІІ пояснюються не надлишком капіталів і прагненням їх застосування у країнах з більш високою нормою прибутку, ніж у внутрішній економіці. Справа в іншому: відбулись перетворення в системі міжнародних фінансів, і транснаціональні корпорації почали експортувати за кордон не капітал у традиційних формах, а виробництво, причому до уваги береться не лише можливість отримання прибутку, а й довгостроковий (постійний) характер його отримання. Крім того, сучасний бум ПІІ зумовлений збільшенням міжнародних фінансових потоків, включаючи офіційну допомогу розвиткові. Так, щорічний чистий відплив прямого капіталу до країн, що розвиваються, досяг у 2000 р. позначки у 240,2 млрд дол. США.

Нинішнє прискорення динаміки ПІІ, яке супроводжується розширенням також і потоків іноземних портфельних інвестицій, засвідчує підвищення ролі транснаціональних корпорацій в економічному розвитку всіх груп країн світу.

Зокрема, частка країн, що розвиваються, у світових надходженнях ПІІ перевищила їхню частку у світовому експорті та імпорті в 1991—1997 рр. Отже, роль країн, що розвиваються, є вагомішою у світових потоках ПІІ, ніж у світовій торгівлі.

Здійсненню цієї ролі сприяє лібералізація політики у сфері ПІІ, для реалізації переваг якої необхідно знизити бар'єри для ПІІ та визначити стандарти відповідного режиму, зберегти конкуренцію на ринках. Цей третій компонент лібералізації руху ПІІ (підтримання відповідного механізму функціонування ринків, у які вкладають кошти ТНК) є на сучасному етапі розвитку міжнародних фінансів найважливішим.