Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Моніторинг трансферних цін

Наведене више базове правило застосування трансферних цін виглядає не таким однозначним, якщо ми візьмемо до уваги фактор тарифів. Трансферні ціни можуть впливати на обсяг сплаченого імпортного мита. Якщо філія, що імпортує продукцію від іншої філії, сплачує імпортне мито ad valorem (тариф, що встановлюється як процент до вартості імпортованих товарів), а це мито стягується на основі ціни рахунків (трансферної ціни), завищення цін приведе до збільшення мита. Загальний податковий та тарифний ефект трансферних цін ілюструє табл. 20.3, яка має однакові з попередніми таблицями вихідні дані, однак додає нову умову — філія В сплачує 10 % мита на імпорт від філії А.

Таблиця 20.3

Податковий та тарифний вплив трансферних цій (дол. США)

За І варіанта (політика низьких цін) філія В додатково сплачує 280 $ імпортного мита, а загальні платежі ТНК податків та мита становитимуть 790 $ (податки А — 150 $, податки В — 360 $, мито В — 280 $). У разі використання II варіанта збільшення імпортних платежів філії В до 340 $ приведе до зменшення його доходів, а отже і податкових платежів до 30 $. Загальні корпорацій^ платежі податків та мита дорівнюватимуть 670 $ (податки А — 300 $, податки В — 30 $, мито В — 340 $). Таким чином, вигода від зміни політики цін становитиме 120 $.

Інші аспекти впливу трансферних цін

Ще однією важливою причиною використання трансферних цін є прагнення ТНК обійти валютний контроль. У разі обмежень на вивіз валюти філія в такій країні може переказувати ці кошти під виглядом завищених платежів за імпорт. Це, зокрема, пояснює феномен, чому навіть у країнах з низькою податковою ставкою філії ТНК можуть платити за товари, придбані в інших закордонних філій, за значно завищеними цінами. Рішення обійти валютний контроль у даному випадку переважає над мотивами мінімізації податків.

Якщо країна, що приймає, обмежує певним обсягом ресурси валюти на імпорт певних товарів (тобто вводить квоти на валюту), занижені трансферні ціни дають змогу філії імпортувати більшу кількість цих товарів. Якщо такий імпорт складається з напівфабрикатів, проміжних виробів, філія може стабілізувати або збільшити виробництво, хоча це означає фінансування за рахунок прибутків іншої філії постачальника.

Трансферне ціноутворення може стати причиною конфліктів у спільному підприємстві. Тоді як ТНК може намагатися знизити прибутковість такого підприємства, місцеві акціонери, навпаки, прагнуть не допускати відпливу прибутків у загальнокорпо-раційну транснаціональну мережу. Саме з цієї причини деякі ТНК досить обережно ставляться до спільних компаній і намагаються розширювати свою мережу за рахунок цілком підконтрольних підприємств.

Уряди країн, що проводять політику протекціонізму та імпортного заміщення, нерідко намагаються обмежувати прибутковість компаній і регулювати рівень цін на їхню продукцію. За цих умов філія ТНК може використовувати трансферні ціни, завищуючи імпортні ціни на товари, що надходять від інших дочірніх компаній. Це не тільки маскує реальну прибутковість філії, а й дає їй можливість підвищувати ціни на внутрішньому ринку. Філія може вдаватися до маскування прибутковості і для того, щоб поліпшити свої позиції на переговорах із профспілками і нейтралізувати тиск щодо підвищення заробітної плати.

Моніторинг трансферних цін

Урядові податкові служби стають дедалі обізнанішими шодо маніпуляції потенційними прибутками за допомогою трансферних цін. У багатьох країнах робляться спроби регулювання та контролю трансферних цін. Неприйняття податковими службами таких цін може вести до збільшення прибутку, що підлягає оподаткуванню (порівняно з підрахованою філіями сумою), та більших податкових платежів.

Разом з тим слід зазначити, що не всі уряди докладають зусиль, щоб регулювати трансферні ціни. Стимулюючи приплив іноземних інвестицій, деякі з них вважають за краще не псувати відносин із ТНК. Ігноруючи проблему трансферних цін, вони визнають право транснаціональних фірм переказувати "прийнятну" частину прибутків згідно з їхніми корпораційними стандартами.

До цього треба додати складність проблеми моніторингу. Хоча заявлена трансферна ціна відома урядам як країни-експортера, так і країни-імпортера, базові дані про витрати в останньої відсутні. Це значно утруднює оцінку відповідності цін реальним витратам.