Нумізматика - Шуст P.M. - СЛОВНИК НУМІЗМАТИЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ

АБРЕВІАТУРА НА МОНЕТІ — скорочене позначення у легендах монет номіналу, географічних назв, титулатури, місцезнаходження монетних дворів тощо. З метою економії місця на монетному кружку абревіатури на монетах, особливо епохи античності та середньовіччя, надзвичайно складні та чисельні, й для їх роз-шифрування слід користуватися спеціальними словниками (напр., Rentzmann Wilhelm. Numismatisches Legenden Lexicon des Mittelalters und der Neuzeit. 2 B. Berlin, 1865—1866).

АВЕРС (лam. adversus — звернений до...; фр. avers: англ. obverse; нім. hauptseite, Vorderseite) — лицевий бік монети або медалі. Аверс античних монет відображав релігійно-правові уявлення людей того часу і тому на ньому найчастіше вміщувались зображення голови божества, шанованого у певному місті, а також емблема цього міста (напр., черепаха на о. Єгіна, Пегас — ум. Коріиф, бджілка — ум. Ефес). В епоху еллінізму на аверсі, як правило, вміщувався портрет правителя держави. На ранніх римських денаріях аверсом було зображення богині Роми, але вже наприкінці II ст. до н. е. з'явилась велика кількість монет з різними зображеннями на лицевому боці. Зате на золотих, срібних та мідних монетах імператорської епохи вже постійно вміщувався портрет імператора (першим портретом на римській монеті було зображення Гая Юлія Цезаря). Аверсом середньовічних монет та монет нового часу прийнято вважати той бік монети, зміст штемпельної легенди якої визначає правові підстави її карбування, тобто містить ім'я, портрет або символ (емблему, герб) монетного сеньйора, від імені якого вона була випущена. На аверсі європейських монет новітнього часу звичайно міститься символ республіки (або її герб), якщо держава має республіканський устрій, або портрет правителя, коли це монархія. Однак найчастіше на аверсі сучасних монет бачимо герб держави, а на зворотному боці — номінал.

АВСТРІЙСЬКА ВАЛЮТА (нім. Oesterreichische Wahrung) — валюта Австрійської (з 1867 р. — Австро-Угорської) імперії 1858—1892 рр. У 1857 р. Австрія уклала з нім. державами монетну конвенцію, на підставі якої було уніфіковано їх валюти (1 гульден за конвенційною стопою 1753 р. почав дорівнювати 1 гульдену 5 крейцерам нової валюти). В основу карбування монет замість кельнської марки було покладено митний фунт (Zollpfund = 500 г), з якого карбувались у Австрії 45 гульденів, а в нім. державах — 80 талерів. Австр. гульден, який раніше поділявся на 60 крейцерів, з 1857 р. почав ділитися на 100 крейцерів, названих новими крейцерами (Neukreuzer). Для спрощення взаємних розрахунків у торгівлі між договірними сторонами карбувались срібні союзний талер (Vereinstaler) та подвійний союзний талер (Zwei Vereinstaler) з металу 900-ї проби, які за вартістю дорівнювали відповідно 1,5 і 3 австр. гульденам. Крім того, карбувалися союзні торгові золоті монети — крони (Krone) та півкрони (Halbe krone), відповідно по 60 і 100 штук із фунта чистого золота (1 крона = 10 г золота). Австрія залишила за собою право карбувати талери Марії Терезії (т.зв. левантійські талери) і дукати за конвенційною монетною стопою 1753 р. Після війни з Пруссією Австрія 1866 р. вийшла з монетної конвенції. Основною грошовою одиницею Австро-Угорщини відтоді став гульден (флорин, угор. форинт). Для обігу в середині імперії карбувались монети номінальною вартістю 2 і 1 гульден (900-ї проби), 1/4 гульдена (520-ї проби), розмінні срібні монети (на суму 50 гульденів із фунта срібла) номінальною вартістю 10 і 5 нових крейцерів (згодом карбували також 20 крейцерів) і мідні 1 та 6/10 крейцера, а згодом і 4 крейцери (на суму 160 крейцерів із фунта міді). Нова валюта була названа австрійською (Oesterreichische Wahrung) і а 1 вересня 1858 р. запроваджувалась на всій території імперії. На основі нової австрійської валюти випускались нові банкноти. Період австрійської валюти тривав до 1892 p., коли в Австро-Угорській імперії було запроваджено золоту коропову валюту.

АЖІО (італ. aggio) — перевищення біржовим (ринковим) курсом цінних паперів (векселів, акцій, облігацій, сертифікатів) або грошових знаків їх номінальної вартості. Надр., якщо акція номінальною вартістю 10 доларів продається на біржі за 12 доларів, тоді ажіо становить 20 %.

АЛТИН, АЛТИННИК — старовинна рос. грошово-лічильна одиниця. У другій половині XVII—XVIII ст. — назва монети. Термін "алтин" походить від татар, слова "алти" (шість) і виник на північно-східних землях Русі одночасно з появою в обігу монети денги в останні десятиріччя XIV ст. Як одиниця грошової лічби алтин дорівнював 6 денгам. Можливо, поява алтина була пов'язана зі сплатою данини золотоординським ханам. У розрахунках з ними алтин міг виконувати роль проміжної одиниці при переведенні грошових сум з рос. грошової системи, що містила зародки десяткової, на татар. — дванадцяткову. Хоч алтин не вкладався в систему рубля, на який йшло 200 денг (33 алтини і 2 денги становили рубль), зате 3 рублі містили 100 алтинів (600 денг), що давало змогу користуватися алтином при грошових розрахунках. З 1534 p., коли в Московській державі було запроваджено в обіг нову загальнодержавну монету— копійку, яка була вдвічі важча від денги, на алтин йшло 3 копійки. Як монета алтин (алтинник) був уперше відкарбоваиий з міді за царя Олексія Михайловича (1645—1676) 1654 р. За Петра І (1682—1725) карбування алтинів велося зі срібла 1704,1711— 1714 та 1718 pp. Згодом, у 40-х роках XIX ст., алтин відродився у вигляді мідної монети номінальною вартістю З копійки. Монета вартістю 15 копійок карбувалася у незначній кількості 1760, 1762, 1763 pp., а з 1764 р. її випускали масовим тиражем для потреб грошового обігу. У народі цей номінал мав назву "п'ятналтинний" ("п'ятиалтинник").

АЛЬБЕРТУСТАЛЕР — срібна монета талерного типу, яку 1612 р. розпочали карбувати в ісп. Нідерландах. Назва походить від імені намісників цієї провінції Іспанського королівства— Альберта та Ізабелли (1599—1621). Номінальна вартість 48 стюверів. Альбертусталер містив 24,65 г чистого срібла, що на 1,33 г менше, ніж талер імперський. На одному боці монети вміщено зображення скісного бургундського (андріївського) хреста, а також імена намісників із зазначенням їх титулу (на пізніших емісіях вміщено імена і титули королів Іспанії). На зворотному боці — зображення іспанського гербового щита, увінчаного короною, навколо корови— Орден Золотого Руна і легенда, що е продовженням титулу намісників Нідерландів чи королів Іспанії. Частина емісій альбертусталер не мають дат карбування.

АЛЬ-МАРКО — система карбування монет, за якої з вагової одиниці монетного металу монетний двір випускав точно визначену кількість монет, не дотримуючись при цьому принципу, щоб кожна монета точно становила відповідну частину вагової одиниці. Після виробництва монет важили не кожну монету, а певну їх кількість, що відповідала встановленій монетній стопі. Напр., з одного рим. фунта срібла в роки панування імператора Нерона (54—68) карбувались 96 денарів. У випадку перевищення маси обпилювався гурт монет. Дотримання принципу аль марко призводило до того, що в обігу перебували екземпляри одного номіналу, але з різною масою. Таке становище використовували спекулянти, вилучаючи з обігу найважчі, а отже, найповноцінніші екземпляри монет і переплавляючи їх. В історії карбування монет цей принцип застосовували в часи стародавності та середньовіччя, особливо під час емісії розмінних, маловартісних номіналів.

АНЕПІГРАФНА МОНЕТА— 1) монета із зображенням, але без жодних написів (відсутня легенда); 2) усі монети без написів, починаючи від часу їх появи і до V ст. до н. е. До анепіграфних монет належать також середньовічні брактеати ХІІ—XV ст., на яких є лише зображення (гербовий щит або фігури), і монети з так званими псевдолегендами (легенда з окремих букв і знаків, що не мала жодного значення та змісту). Часто псевдолегенди зустрічаються на монетах, карбованих варварськими племенами (кельтами, германцями та ін.) як наслідування античних емісій.

АУРЕУС (лат. aureus — золотий) — золота рим. монета, яку масовим тиражем почав карбувати Гай Юлій Цезар після переможних військових походів. Більш ранні золоті монети Римської республіки випускались нерегулярно, найчастіше з нагоди тріумфів чи для обслуговування війська. Перші ауреуси були відкарбовані бл. 395 р. до в. е. Аж до часів Цезаря ці монети становили 1/30 рим. фунта (лібри) і важили 10,9 г золота. Систематичне карбування ауреусів розпочалося в роки панування імператора Августа (ЗО р. до я. в. — 14 р. н. о.), чим було утверджено в Римі систему біметалізму. Тоді ауреус став 1/40 рим. фунта (лібри) і мав масу 8,19 г. 1 ауреус = 25 деиаріям (срібло) = 100 сестерціям (латунь) = 200 дупондіям (латунь) = 400 асам (мідь). За часів імператора Нерона (54—68 pp. н. е.) ауреус став 1/45 рим. фунта (лібри), його маса знизилась до 7,27 г чистого золота. За правління Каракалли (211 —217) ауреус став 1/50 рим. фунта (лібри) — 6,54 Г золота. Наступне погіршення ауреуса відбулося за Діоклетіана (284—306), коли він став 1/70, а згодом 1/60 фунта (лібри) — маса бл. 5,5 г золота. Внаслідок грошової реформи імператора Костянтина І Великого (306—337) замість ауреуса основною золотою монетою Римської імперії став солід. Карбування ауреусів у незначній кількості продовжувалося аж до падіння Західної Римської імперії (470). На реверсі ауреуеів імператорської епохи, як правило, вміщувався портрет імператора (інколи члена імператорської родини), навколо якого — його ім'я та титули.

На реверсі вміщувались пояснювальні написи, які часто стосувались зображення аверса або були його продовженням. Тут же поміщались персоніфіковано зображені події та поняття, навколо яких — їх пояснення й девізи (напр., libertas — свобода; concordia — згода та ін.). Крім цілого ауреуса, рідше карбувалися золоті монети номіналом 1/2 та 1/8 ауреуса. Золоті рим. монети рідко потрапляли на територію укр. земель, зате часто зустрічаються т.зв. варварські наслідування цим монетам. Подекуди знаходять також золоті рим. медальйони, що дає підставу стверджувати про контакти вождів місцевих племен, племінної знаті з представниками рим. адміністрації.

АХТЕВІТІГ (нім. Achtenvintig — 28) — нідерл. срібна монета талерного типу номінальною вартістю 28 стюверів, карбування якої розпочалося на початку XVII ст. У Фрізії ахтевітіги карбувалися у 1601,1602,1614—1666,1683—1691 pp. Маса їх становила 17,3 г чистого срібла, проба — 0,765, вміст чистого металу — 18,23 г. У провінції Оверіссейль упродовж 1685 1689 pp. у Німвегені — протягом 1685—1690 pp., у Давентері— в 1617, 1619, 1621, 1684—1692 pp., у Кампені — в 1616,1618,1619,1628,1680—1686 pp. та Цволле — у 1619—1621,1626, 1679—1686 рр. маса цих монет становила 19,5 г срібла, проба— 0,673, вміст чистого срібла— 13,12 г. З меншим вмістом срібла ахтевітіги випускалися з 1680 р. у різних містах і провінціях Нідерландів, що спричинило розлад на грошовому ринку країни. На аверсі ахтевітігів вміщувався герб провінції або міста, інколи увінчаний короною, над якою — дата емісії. Внизу— цифра 28. Навколо кругова легенда подібного змісту: "FLOR ARG CIVIT IMP DAVENT" — флорин срібний імперського міста Давентер. На реверсі ахтевітігів вміщувався імперський орел з цифрою 28 на грудях або без неї, навколо якого — кругова легенда з іменем та титулами імператора Священної Римської імперії. Крім ахтевітігів у Фрізії (1601, 1604, 1684—1686) та Давентері (1618) карбували монети номінальною вартістю 1/2 ахтевітіга. Ахтевітіги широко використовувались у міжнародній торгівлі, особливо з країнами Східної Європи, Балканського півострова та араб. Сходу і Середземномор'я. Часто у різних володіннях карбувались наслідування ахтевітігів. Ахтевітіги були широко розповсюджені на укр. землях, про що свідчать часті знахідки їх у складі монетних скарбів. У актових джерелах XVII— XVIII ст. ці монети фігурують під назвою "злотових" (вартістю в польських злотих), "легких" талерів.

БАНКОЦЕТЛІ (нім. Bankozettel) — назва перших австр. паперових грошей, номінал яких позначався у гульденах. Випускались Віденським міським банком починаючи з 1762 р. без примусового курсу і обмінювались на срібну монету. За допомогою банкоцетлів уряд імператриці Марії Терезії (1740—1780) намагався зменшити дефіцит державного бюджету. Перша емісія на суму 12 млн гульденів була випущена номіналами 5,10, 25, 50 та 100 гульденів. Наступні випуски (1771, 1784 та 1796) були доповнені банкоцетлями номінальною вартістю 500 та 1000 гульденів. З 1800 р. випускались також банкоцетлі номіналом 1 та 2 гульдени. Випуск великої кількості банкоцетлів (всього їх було випущено на суму 1060 млн гульденів) призвів до знецінення цих грошових знаків. Особливо активним цей процес став у роки воєн Австрії з Наполеоном. Так, 1810 p. 1 срібний гульден = 13 гульденам у банкоцетлях. У 1811 р. уряд Австрійської імперії провів девальвацію банкоцетлів, внаслідок чого їх вартість було зменшено до 1/5 номінальної вартості, і вони були замінені паперовими грішми — викупними (або обмінними) білетами віденської валюти за курсом 5:1, тобто за 100 гульденів банкоцетлів виплачували 20 гульденів новими знаками.

БІЛОННА МОНЕТА (фр. billon — низькопробне срібло) — неповноцінна срібна монета, в якій дорогоцінний метал становить меншу частину, а більшу — лігатура (переважно мідь).

БІМЕТАЛІЗМ (лат. bі — два + metallum ~ метал) — 1) одночасне використання в монетній справі двох благородних металів — золота та срібла; 2) грошова система, за якою два валютних метали є законними і рівноправними засобами платежу. Така система вимагає законодавчого встановлення обмінного курсу між обома металами і визнання його як постійного. У своєрідній формі біметалізм використовувався у стародавній Персії (VI—IV pp. до н. е.), в грецьк. державах елліністичної епохи, у імператорському Римі, Візантійській імперії та країнах араб. Сходу. Впродовж XV—XIX ст. існувало дві різновидності біметалізму: а) система паралельної валюти, за якої золоті та срібні монети в обігу оцінювалися стихійно, за ринковою вартістю вміщеного в них металу; б) система подвійного обігу (подвійної валюти), за якої вартісне співвідношення монет з обох металів регламентувалося державою при збереженні вільного карбування золотих та срібних монет. Для XVI—XVIII ст. характерним був перший різновид біметалізму, для XIX ст. — другий. Система паралельного обігу золотих та срібних монет була дуже невигідною. Співвідношення між металами постійно змінювалося у зв'язку з коливаннями світових та регіональних цін на золото та срібло. Негативно впливало на співвідношення і погіршення якості срібної монети. Спроби законодавчого встановлення цінових співвідношень не давали бажаних результатів, тому що два дорогоцінних метали одночасно були мірилом вартості, а це суперечило природі грошей як єдиного загального еквівалента. Економічний розвиток країн світу, зростання видобутку золота, знецінення срібла примусили їх наприкінці XIX ст. перейти до золотого монометалізму.

БОНИ - паперові грошові знаки, інколи з гарантованим обміном на загальнодержавні банкноти, що випускаються банками, сільськими громадами і міськими магістратами, фінансовими установами, фабриками, а також приватними особами. В минулому бони емітувалися головно через нестачу розмінної державної монети. Основною ознакою приватних грошей є добровільність їх обігу та використання у певних регіонах. Внаслідок нестачі дрібної срібної монети бони 1848— 1851 pp. з'явилися у Галичині. Під час Першої світової війни (1914—1918) бони під різними назвами (перекази, касові асигнації, бони замінні, здавальна монета та ін.) у широких масштабах емітувалися на укр. землях. Особливо багато їх було у Галичині, на Волині та Поділлі.

БОРАТИНКА (польськ. boratynka) — народна назва мідних монет (солідів або шелягів), карбованих різними монетними дворами Речі Посполитої 1659— 1666 pp. У письмових документах другої половини XVII ст. боратинки згадуються як "boratynczaki”, "szelagi boratynczyki”, "moneta boratiniana". Першими польськ. мідними монетами XVII ст. були соліди (шеляги), що карбувалися на монетних дворах у Всхові та Бидгощі 1650 р. і мали масу бл. 2,6 г. Чотири мідних соліди тоді дорівнювали одному срібному грошу. У 1659—1666 рр. карбування значно легших мідних солідів було відновлено за проектом італійця Тіта Лівія Боратіні (1617—1681), від прізвища якого і походить народна назва цих монет. Коронні, тобто польськ., боратинки масою бл. 1,35 г карбувались на монетних дворах у Кракові (1663), Уяздові (1659—1666). Литовські (для Великого князівства Литовського) боратинки емітувалися у містах Вільно (1665, 1666), Ковно (Каунас) (1665, 1666), Мальборк (1666). До 1667 р. було відкарбовано близько 2 млрд мідних боратинок, що було однією з причин наростання інфляційних процесів на землях Польсько-Литовської держави. Боратинки мали примусовий курс обігу. Вони були прирівняні за курсом до білонного соліда — три монети за один срібний гріш, а 90 монет — за один польськ. злотий (1 польськ. злотий = 30 срібним грошам). Коронні (польськ.) та лит. боратинки відрізнялись зображеннями та легендами на реверсі. Аверс боратинок був однаковим — портрет короля і напис: "Ян Казимир король" (лат. мовою). Боратинки були першими польськими кредитними монетами, реальна вартість яких становила лише 15 % номінальної. Вони були випущені з метою поповнення грошових засобів держави і покриття державних боргів. Запланована на початку сума: по 1 млн злотих для Польщі і Литви — до кінця 1666 р. значно перевищила 10 млн польських злотих, не рахуючи значної кількості фальшивих монет (т.зв. клепачів), що карбувалися як в середині країни, так і поза її межами. Внаслідок цього курс боратинок впав значно нижче примусового. Напр., якщо за дукат платили 6,5, а за талер — 3,5 польських злотих срібною розмінною монетою, то мідними боратинками — відповідно 9 і 5 злотих. Боратинки разом з тимфами, заповнивши грошовий ринок Речі Посполитої, призвели до повного розладу грошового господарства і всієї економіки держави. Через нестачу повновартісної розмінної монети вони продовжували домінувати у грошовому обігу (лат. moneta currens) аж до другої половини XVIII ст. За стопою боратинки у Польщі з 1762 р. було налагоджено карбування мідних монет. Боратинки були вилучені з грошового обігу лише 1766 р. за короля Станіслава Августа Понятовського. На початку XVIII ст. ціна дуката становила вже 18, а талера — 8 польських злотих боратинками або тимфами. У Польщі, Литві та Білорусі зустрічається велика кількість монетних скарбів, що складаються виключно з боратинок, а на укр. землях, за винятком західних областей, — вони нотуються рідко.

ВАЛЬЦВЕРК — верстат для карбування монет. Уперше був використаний 1550 р. на монетному дворі у м. Швебіш-Халле (Тироль). Складався з двох валів, з'єднаних зубчатими колесами таким чином, що при обертанні вали дотикались одними і тими ж місцями. На вали наносили штемпельні зображення аверса та реверса (від 4 до 19 штемпельних пар), які відкарбовувались на пропущеному між валами металевому листі. Після цього монети вирізали. Ознакою карбування монет методом вальцверк є незначна вигнутість монети у вигляді літери S, або не цілком правильна кругла форма зображення. Вальцверк використовувався на монетних дворах європейських країн до кінця XVIII ст. (в Австрії — до 1765 p., Пруссії — до кінця XVIII ст.).

ГУРТ (англ. edge, фр. tranche, нім. Kante, Rand) — бічна поверхня монети, її ребро, що відповідно оформляється з метою запобігання навмисного ЇЇ пошкодження. Особливістю гурту частини рим. монет є його зубчата форма. На монетах античного періоду та епохи середньовіччя гурт звичайно не оформлявся. Лише в нові часи йому часто надавалася форма орнаменту чи насічки, напр., у другій половині ХVIIIст. гурт рублів Рос. імперії мав форму косої насічки. З 1798 р. на гурт цих монет почали позначати пробу, з 1810 р. — лігатурну масу монети, а з 1886 р. — вміст у ній чистого срібла, ініціали монетних майстрів, інколи символи окремих монетних дворів. З початку XIX ст. на гурт, замість опуклих літер, почали карбувати втиснення. Характер гурту часто є критерієм стану збереження монети, її оригінальності.

ДЕВАЛЬВАЦІЯ (пізньолат. devalvatio) — один з методів грошової реформи. Девальвація — офіційне зменшення вмісту чистого дорогоцінного металу (золота) у грошовій одиниці або зниження офіційного курсу валюти певної країни відносно золота, срібла чи іноземної валюти. Девальвація часто використовувалась для стабілізації валюти і, звичайно, її супроводжувало відновлення вільного обміну банкнот на золото чи срібло. Така девальвація відома у двох формах: 1) відкрита, за якої паперові гроші обмінювались на металеві за більш низьким курсом, напр., під час грошової реформи в Росії 1839—1843 рр. знецінені асигнації обмінювались за курсом 3 рублі 50 копійок за 1 срібний рубль, тобто за 1 рубль асигнаціями їх власники одержували лише бл. 29 копійок сріблом; 2) прихована, коли обмін паперових грошей на повноцінні проводиться згідно з номіналом, але з одночасним зменшенням золотого вмісту грошової одиниці, напр., суть грошової реформи 1897 р. в Росії полягала в тому, що кредитні білети обмінювались на золоті монети згідно з номінальною вартістю, тобто рубль за рубль, але при цьому золотий вміст рубля було зменшено на 1/3 — з 1,161 г до 0,774 г чистого золота. Після світової економічної кризи 1929—1933 pp. девальвацію вже не супроводжувало відновлення обміну паперових грошей на золото. Після другої світової війни 1939—1945 pp. девальвація у більшості країн проводилась неодноразово. Перша девальвація, проведена 1949 р. одночасно у 87 країнах, полягала не у безпосередньому зменшенні золотого вмісту національних валют, а в пониженні їх курсу щодо долара США. В результаті курс валют цих країн знизився на 12—30 %. Загострення валютної кризи у 1971 — 1973 pp. було причиною девальвації основної резервної валюти світу — долара США. У 1971 р. (офіційно у 1972 р.) долар було девальвовано на 7,89 %, а у 1978 р. — ще на 10 %, що призвело до девальвації валют більшості економічно розвинутих країн та ревальвації окремих валют. Часто девальвація використовується з метою поліпшення платіжного балансу країни шляхом створення сприятливих умов для експорту товарів. При збереженні рівня цін у середині країни, товари, що вивозяться за кордон, стають дешевшими для іноземних покупців. Відбувається це внаслідок зміни курсу валют. Позитивні наслідки девальвації утримуються, як правило, від кількох до кільканадцяти місяців.

ДЕВІЗ (фр. devise, від середньовіч. лат. divisa — розпізнавальний знак) — у геральдиці спочатку символ, який вміщувався як розпізнавальний знак поруч або над родовим гербом, інколи використовувався самостійно. Починаючи з XVI ст., означав постійне гасло правителя (вербальний девіз). Прикладом вербального девізу є напис "VIRIBUS UNITES" (лат. спільними зусиллями), вміщений на австрійських та австро-угорських монетах. Інколи девіз вміщувався і на стрічках, розміщених під або над гербом монетного сеньйора.

ДЕФЛЯЦІЯ — вилучення з обігу надлишкової грошової маси, явище протилежне інфляції. Дефляція може бути стихійною або спричиненою діяльністю уряду. На неї впливають бюджетними або банківськими засобами. Серед перших — збільшення податків, обмеження бюджетних видатків, реалізація внутрішніх позик, припинення податкових пільг та ін. З других виділяються: збільшення процентних ставок центрального банку; вилучення з обігу надлишкової кількості готівки шляхом випуску цінних паперів; обмеження надання кредитів. Причиною дефляції є значні зміни у господарському житті країни. Ознаки глибокої дефляції були наявні у багатьох країнах світу під час великої депресії (1929—1933), викликаючи падіння цін, зростання вартості грошової одиниці за рахунок падіння національного доходу, зниження заробітної плати і скорочення експорту. У міжвоєнній Польщі політика дефляції реалізувалася до 1935 р. Міністри фінансів І. Матушевський та В.Завадський вважали цей шлях єдиним правильним при виході з кризи. І лише наприкінці 1935 р. міністр фінансів Б. Квятковський розпочав проводити політику економічної активізації. Явищем дефляції є також обмін грошових знаків з метою зменшення купівельної спроможності грошей, накопичених населенням, напр., у Польщі в 1924, 1945, 1950 pp.; в СРСР у 1947, 1961 pp.

ДИЗАЖІО (італ. disagio) — відхилення ринкового (біржового) курсу, цінних паперів або грошових знаків від їх номінальної вартості. Дизажіо звичайно визначається у процентному відношенні до номіналу. При клірінгових розрахунках дизажіо — це різниця між ринковим і офіційним курсом валюти. Дизажіо паперових грошей виникає під час інфляції і є одним з її наслідків. Якщо, напр., внаслідок інфляції паперовий франк дорівнює лише 1/2 золотого франка, то дизажіо паперового франка до золотого становить 50 %.

ДОНАТИВА (лат. dono — дарую) — нумізматична пам'ятка, випускалась для подарунків правителям держав та іншим привілейованим особам. Особливо поширеними донативи були у Речі Посполитій, де впродовж 1582—1685 pp. вони часто карбувалися монетними дворами у містах Гданськ, Торунь, Eльблонг та Рига (Рига після 1621 р. випускала донативи для швед, королів). Донативу замовляв магістрат міста і дарував її королю, коли він відвідував місто; таким чином місто розраховувало одержати від короля нові привілеї. На аверсі донативи вміщувався портрет короля, а навколо — легенда з його титулами; на реверсі — герб міста або його загальний вигляд, навколо якого легенда подібного змісту: "ЕХ AURO SOLIDO CIVTTAS GEDANENSIS FIERI FECIT" ("з чистого золота місто Гданськ наказало виготовити"). На багатьох донативах позначено дату виготовлення, ініціали монетних майстрів, управителів монетних дворів та медальєрів. Донативи — проміжна ланка між монетою та медаллю. Ознакою, що наближає донативу до монет, є те, що вона карбувалась відповідно до монетної стопи дукатів чи талерів, що було позначено на декотрих з них. Зображення реверса і те, що донативи виготовлялись не для потреб ринку і торгівлі, зближує її з медаллю. Всі донативи виконані на високому рівні і є пам'ятками мистецтва.

ДРАЙПЕЛЬКЕР (нім. DreipoLker) — назва польських монет номінальною вартістю 1½ гроша (т.зв. півтораків), які випускалися як наслідування нім. грошенів (3 крейцери) протягом 1614—1627 pp. Назва драйпелькер вживається тепер також до трикрейцерових монет та апфельгрошенів нім. виробництва, а також до прибалтійсько-шведських, бранденбурзько-прусських та ін. півторагрошовиків XVII ст.

ДУБЛОН (ісп. doblon, duplone, dublone) — ісп. золота монета, карбування якої розпочав Карл V (1516—1556) 1587 р. З 22-каратної марки золота карбували 68 монет номіналом 1 ескудо. Подвійний ескудо називали "пістоль", або "іспанський дублон". Після цього назва дублон поширилась на подвійні пістолі, а монети номіналом 4 пістолі одержали назву квадруплі. Початкова маса дублона — 6,77 г золота 917-ї проби. В Іспанії квадруплі мали назву "золота онца" (ісп. оnza do oro), а з 1733 р. — "песо дуро де оро" (ісп. peso duro de oro). Маса квадрупля становила спочатку 27 г (24,8 г чистого золота), з 1786 р. вміст чистого металу знизився до 23,45 г. У 1848 р. за панування королеви Ізабелли II внаслідок запровадження десяткової грошової системи було відкарбовано дублон де Ісабель ("doblon de Isabel"), або сантен, що дорівнював 100 реалам. Маса його становила 8,387 г золота 800-ї проби. Дублон де Ісабель =10 срібним ескудо = 5 золотим піастрам. Дублон вилучено з грошової системи Іспанії 1868 p.; 2) в італ. монетній системі дублоном називали подвійний золотий дукат, випускав його імператор Карл V для Сицилії та Неаполя, що були тоді володіннями Іспанії.

ДУДКА — народна назва потрійних грошів (трояків), що випускалися монетними дворами Речі Посполитої протягом останньої чверті XVI—першої чверті XVII ст.

ЕЛЕКТРОН, ЕЛЕКТР (грецьк. біле золото) — природний сплав золота і срібла, з якого карбувались найдавніші мідійські та іонійські монети. Згодом, з VI—IV ст. до н. е., з нього випускали монети міста іонійського узбережжя Малої Азії — Кизик, Фокея, Мітілена (о.Лесбос), а також у IV ст. до н. е. — Снракузи та Карфаген. Застосування електру у Малій Азії пояснюється тим, що цей сплав існував у природному вигляді в долині р. Пактол (Лідія) та в горах Тмола і Сітіла. В античних джерелах співвідношення золота і срібла у складі електру визначалось як 4:1 або 3:1. Сучасні дослідження свідчать, що вміст чистого золота у монетах коливається в межах 16—69 %. Попри це курс електрових монет завжди був стабільним незалежно від процентного вмісту золота і срібла. З електрового сплаву, але штучного, карбувались статери боспорських царів, варварські наслідування грецьк. монет, що виготовлялись кельтськими і кавказькими племенами.

У XI ст. Візантійська імперія запровадила карбовану з електру скіфатну монету.

ЕМІСІЙНИЙ ЗНАК — дрібні фігурки, знаки або літери, які зустрічаються на монетах, але не мають відношення до основного зображення, вміщеного на них. Емісійним знаком може бути герб (напр., риба на статерах м. Кизик). У середньовіччі емісійними знаками були різного роду зображення: зірки, кільця, хрести, розетки тощо.

ЕМІСІЯ — випуск в обіг, за дорученням власника прав випуску, монет, паперових грошей та банкнот. До емісії належать випуск та вилучення готівки (емісійна функція державного центрального банку) шляхом регулювання загальної кількості банкнот, що перебувають в обігу.

ЕПІГРАФІКА (від грецьк. epigraphe — напис) — наука про написи, спеціальна історична дисципліна, що займається розшифруванням античних та інших древніх написів на твердих матеріалах (камені, бронзі тощо). Об'єктом дослідження епіграфіки є також монети, печатки та ін.

ЗНАКИ КОЛЕКЦІОНЕРІВ— надкарбовані або вигравіювані на монетах та медалях знаки у вигляді монограм чи гербів, які свідчать про те, що дана монета чи медаль були особистою власністю колекціонера. Найбільш ранні знаки колекціонерів датуються XVI—XVII ст., коли колекціонування стало модним серед багатьох людей. Використовувалися вони аж до кінця XIX ст. В наш час монети, які мають знаки колекціонерів, вважаються пошкодженими.

ЗНАКИ МОНЕТАРІЇВ — дрібні зображення, знаки на монетах (герби, зірки, хрести, тварини, рослини тощо), які використовувались монетаріями замість їх імен чи ініціалів для позначення здійсненого під їх керівництвом карбування. Знаки монетарне з'явилися в період пізнього середньовіччя і проіснували до XIX ст. Згодом на монетах зустрічаємо переважно ініціали або повні чи скорочені прізвища монетаріїв. Так, монети, відкарбовані в середині XVII от. у Львові, містять ініціали орендарів монетного двору Джованні Баттісти Амуретті — “GBA", Андрія Тимфа — "А.Т." та монетного майстра Христиана Пфаллєра — "С.Р.". Якщо імена монетаріїв, місце і час їх діяльності збереглися в архівних чи літературних джерелах, це дає можливість встановити місце і час карбування недатованих екземплярів монет та медалей.

ЗОЛОТНИК — рос. одиниця маси (бл. 4,266 г); становила 1/48 гривенки, або 1 /96 фунта. Назва походить від золотої монети, карбованої князем Володимиром Великим (980—1015) — златника, масою 4,2 г. Золотник ділився на 96 долей.

ЗОЛОТНИКОВА СИСТЕМА ПРОБ — система проб у Росії, згідно з якою вміст чистого золота чи срібла в одному фунті сплаву визначався кількістю золотників (1 фунт = 96 золотників). Чистий метал відповідав 96-й пробі; 84-та проба означала, що у сплаві є 84 золотники чистого металу (золота чи срібла), а решта 12 золотників — лігатура (домішки інших металів: 84 + 12 = 96). Золотникову систему проб офіційно запровадив Петро І (1672—1725) 1711 р. для срібних сплавів, а для золотих— 1733 р. при Анні Іоанівні (1730—1740). Наприкінці XIX— на початку XX ст. для золотих виробів законними пробами були: 94, 92, 82, 72 та 56-та, а для срібла — 95, 91, 88 та 84-та. З 1927 р., у зв'язку з переходом Радянського Союзу на метричну систему проб, золотникова система проб перестала використовуватися.

ІНФЛЯЦІЯ (лат. inflatio— здуття)— економічний процес, який проявляється в надмірному зростанні цін на товари, спричиненому зростанням грошової маси, і веде до знецінення паперових грошей відносно золота. В період воєн та мілітаризації економіки, а також внаслідок економічних криз та інших причин державні видатки значно зростають і не покриваються звичайними видатками. Бюджет стає дефіцитним, а засобом покриття бюджетного дефіциту є додаткова емісія паперових грошей. Кількість паперових грошей стає надлишковою порівняно з кількістю золота, необхідного для обігу. В результаті відбувається падіння реальної вартості грошей, вони знецінюються. Інфляція призводить до зростання цін на товари в середині країни і до падіння курсу її валюти щодо іноземних валют. Знецінення паперових грошей підриває довір'я до них, породжує намір позбутися їх і обміняти на золото або товари, які є реальними цінностями. Інфляція негативно впливає на економіку країни, посилює хаотичність виробництва, нерівномірність і непропорційність розвитку різних його галузей, веде до перерозподілу національного доходу тощо.

КЛІПА (від швед. Klipping, klippe — обрізати ножицями) — назва всіх монет, що не мають круглої форми. Часто відкарбовані на прямокутних, ромбоподібних чи квадратних монетних пластинках монетними штемпелями звичайні монети, золоті чи срібні. Кліпа має скандинавське походження, монети цього типу карбувались вже в XI ст. Часто це монети надзвичайних обставин. З XVI ст. форму кліпи мали монети, карбовані під час воєн, облоги фортець тощо. Інколи це зразки золотих, срібних та мідних монет. У ХVII ст. часто випускались пам'ятні кліпи. Карбування обігових монет цього типу продовжувалось до XVIII ст. У XIX—XX СТ. форма кліпи збереглася для пробних монет та медалей.

КОПА (лат. sexagena — 60) — лічильна одиниця, дорівнює 60. Була поширена з XIV ст. у країнах Центральної та Східної Європи, в т.ч. і на укр. землях. Як грошово-лічильна одиниця (копа грошів) використовувалась під час підрахунку празьких та мейсенських грошів, яких ішло по 60 на празьку гривню, спочатку вагову, а згодом вже тільки лічильну. У Польщі копа витіснила лічильну гривню (48 грошів), але незабаром сама поступилася місцем новій грошово-лічильній одиниці — злотому (30 грошів), який дорівнював половині копи. У XV—XVШ ст. на копи велася грошова лічба на землях Великого князівства Литовського, особливо лит. монет, які були якісно кращими, ніж польськ. Литовська копа дорівнювала 60 лит. грошам, або 600 денаріям (пенязям). На західноукраїнських землях рахунок грошей на копи вівся до кінця XVII ст.

КОШИК ВАЛЮТНИЙ, КОРЗИНА ВАЛЮТНА — сума певної кількості обраних валют, кожна з яких має чітко визначену частку і кількість. Вартість валютного кошика визначається середнім рівнем змін курсів валют, що входять до його складу. Завдяки вивченню середнього рівня змів курсів валют стає можливою стабілізація обмінної вартості розрахункових одиниць, що опирається на валютний кошик. Необхідність загального застосування валютного кошика з'явилася після 1973 р., коли більшість економічно розвинених країн перейшли до плаваючого курсу своїх валют. Виділяють два основних види валютних кошиків: 1) утворені для оцінки реальних змін курсу валют окремих країн та змін курсів валют третіх країн; 2) утворені для визначення вартості міжнародних валютних одиниць.

ЛАЖ (італ. l'aggio) — надбавка до ціни золота, виражена у попередніх грошових знаках, яка стихійно встановлюється в умовах ринкового господарства. Лаж звичайно пов'язаний зі знеціненням паперових грошей. Лаж виражається в процентах. Якщо, напр., золоті монети номіналом 20 марок продаються за 22 паперові марки, то лаж становить 10 %. Термін лаж може мати також інше значення — перевищення курсу грошових знаків або цінних паперів порівняно з їх номінальною вартістю.

ЛЕГЕНДА (монетна) — напис на монеті. На найдавніших грецьк. монетах написів не було, вміщувалися лише початкові літери назв міст, в яких вони карбувалися. В класичний період історії на монетах вміщувалися вже написи — назви міст, імена магістратів (осіб, відповідальних за карбування монет); майстрів, що виготовляли монетні штемпелі. В період еллінізму написи на монетах стали поширенішими: вони містили титул царя або ім'я магістрате, монетного майстра, монограму монетного двору, серію випуску, дату. Литі рим. мідні монети написів не мали; на ранніх денаріях написи також були відсутні або були дуже лаконічними. Згодом на рим. монетах вміщувалась монограма, а ще пізніше — скороче не або повне ім'я монетних майстрів та їх посад. У час імперії написи стали ще поширенішими: вони містили повні або скорочені титули та ім'я імператора на аверсі, а на реверсі — пояснювальні написи стосовно зображення на лицевому боці або своєрідні лозун