В умовах розбудови України, утвердження її на міжнародній арені, закріплення української мови як державної, розширення процесів демократизації нашого суспільства постала настійна потреба впровадження української мови в усі сфери життєдіяльності держави, забезпечення використання її в громадському і державному житті.

Нагальною потребою сьогодення є зміцнення статусу української мови у державному діловому спілкуванні. Це стосується діловодства і документації, офіційних документів, актів державної влади й управління тощо. Саме офіційно-діловий стиль задовольняє потреби членів суспільства у сфері ділового спілкування.

Зважаючи на публічність цього стилю, на вимогу дотримання чітких стандартів, широкий діапазон його функціонування, зокрема й на високому офіційному рівні, мова ділових паперів має бути взірцем й відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі, незнання яких знижує рівень культури мовлення в загальнонаціональному вимірі.

Досконале, ґрунтовне володіння українською літературною мовою у повсякденно-діловій, офіційно-документальній сфері, вміння правильно укладати ділові документи відповідно до вимог Національних державних стандартів є обов'язком кожного службовця будь-якого рівня.

Зміст і структуру пропонованого посібника підпорядковано одній меті - допомогти державним службовцям майстерно оволодіти мовним багатством, особливостями стилістичного використання та піднести рівень культури усного і писемного мовлення.

Опановуйте мистецтво ділового спілкування, зміцнюйте мовні навички - це ніколи не пізно!

1. УКРАЇНСЬКА МОВА -ДЕРЖАВНА МОВА УКРАЇНИ

1.1. ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Мова - це найважливіший універсальний засіб спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів. Вона є однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти.

Українська мова - єдина національна мова українського народу, якою послуговуються не лише в Україні, а й за ЇЇ межами: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах.

На ґрунті української національної мови формується і розвивається українська літературна мова.

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.

Головною ознакою літературної мови є "унормованість, завдяки якій літературна мова однакова на всій території функціонування.

Як одна з форм національної мови вона існує поряд з іншими її формами - діалектами (теріторіальними і соціальними), просторіччям, мовою фольклору.

Українська літературна мова належить до найпоширеніших високорозвинених мов світу.

Видатні знавці української мови високо оцінили її:

...Українська мова в багатстві й гнучкості форм не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов'янства і не бідна | аж ніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати глибину філософських думок і змальовувати високохудожні образи. Це не мова І простолюду тільки, як твердять московські невігласи, а мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду, але чиє місце на право самостійного розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойоване й не може бути зайняте ніким іншим (М. Драгоманов).

На Україні повинно мати силу тільки українське слово (В. Винниченко).

Українська мова не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить чуттєву нерозривність українського серця й української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка й Чайковський, Барток і Стравінський скористалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови. Українська мова не вчора придумана. Вона - не сирота, вона має слов'янську родину і світову славу. Вона має все (Д. Павличко).

Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, "держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України".

Державна мова - це "закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики"¹/

Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV - першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні.

Утвердження української мови як державної неможливе, як зазначають учені, "без органічної взаємодії принаймні двох засад:

1) створення такої мовної ситуації, за якої українська мова мала б усі можливості безперешкодного вживання, вияву комунікативних функцій, властивих іншим високорозвинутим літературним мовам у сучасних цивілізованих суспільствах;

2) ефективного вивчення на різних ділянках освіти у поєднанні з мовним вихованням"².