Ділове мовлення для державних службовців - Шевчук С.В. - ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Послуговуючись офіційно-діловим стилем, треба дотримуватися загальноприйнятих мовних норм, стандартів, певних взірців, адже унормованість - головна ознака літературної мови.

Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, що закріплюються в процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм: орфоепічні, граматичні, орфографічні, лексичні, синтаксичні, стилістичні, пунктуаційні, акцентуаційні.

Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звукосполучень та наголошування слів.

Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед виділяються фонематичні та фонологічні.

Фонематичні помилки - це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад: вимова с замість |з| везти - вести казка - каска

вимова т замість д

родовий - ротовий гадка - гатка привід - привіт

Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї із фонем, наприклад:

Правильно Неправильно

плутати путати

плутаю путаю

плутають путають

Дуже часто у мовленні замість фонеми |ф| вживають поєднання фонем |хв|, а замість |хв| - фонему |ф|:

Правильно Неправильно

факт хвакт

фарба хварба

фах хвах

фахівець хвахівець

феномен хвеномен

форматний хворматний

функціонувати хвункціонувати

хвала фала

хвороба фороба

Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова Іл'І замість /л/

лекція -лекція телеграма - телеграма

вимова [і] замість [и] у словах іншомовного походження

директор - діректор тираж - тіраж симпозіум - сімпозіум циркулярний - ціркулярний

ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова план

гарантійний витяг видавець мудрість

В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні [а], [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно:

[знати] - знати;

[пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність; [зв'ітувіти] - звітувати.

2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]:

[то^м^] - том$; [зо^узул'а] - зозуля; [го^улубка] - голубка.

3. Звуки [е], [и] в нснаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[е] - з наближенням до [и] [ме"та] - мета; [ре"агувати] - реагувати; [вантаже^ин': а] - вантаження.

[и]-з наближенням до [е] [ви^сдаток] - видаток; [обви^енуваче^ин': а] - обвинувачення; [си*сте"матичний] - систематичний.

Пам'ятайте! Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці ненаголошеного [о]: [мажоритарна] - мажоритарна.

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко:

[народ] - народ; [наказ] - наказ; [чи^емдуж] - чимдуж; [надто] - надто; [дбв'ідка] - довідка.

Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляєтеся як [х]:

[лехко] -легко; [н'іхт'і] - нігті; [к'іхт'і] - кігті.

2. Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко:

[проз'ба] - орфографічно просьба; [вогзал] - вокзал; [бород'ба] - боротьба.

3. Оглушуються прийменник і префікс з перед глухими приголосними:

[с тобойу] - орфографічно з тобою; [сказати] - сказати.

4. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення):

[розписка] і [роспйска] - розписка;

[бе^изпоми^елкбвий] і [бе^испоми^елковий] - безпомилковий.

5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [г], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо:

[с'ім] - сім; [вели'ч] - велич; [пиш^ш] - пишеш; [позичте"] - позичте; [с'м'іх] - сміх.

Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ний] - вітальний; [б*іограф'ійа] - біографія; [ш'іс'т'] - шість; [х^від] -хід;

[к'ілограм] - кілограм.

Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж': а] - роздоріжжя; [р'іч*: у] -річчю.

6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Приголосний звук [г] вимовляється у власне українських словах, а також зукра-їнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів з літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [ґ], подано в "Українському орфографічному словнику", яким варто послуговуватися, оскільки звук ґ вживається не лише відповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова:

ґазда

ґанок

ґатунок

ґречність

ґрунт

ґрунтово-кліматичний ґрунтознавство ґрунтуватися ґрасувати (розчищати)

ґаздувати

ґрати

ґречний

ґречно

ґрунтовий

ґрунтозахисний

ґрунтообробний

ґудзик

7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]:

[дзвони^ек] - орфографічно дзвоник; [присуджувати] - присуджувати; [в'ідр'адже"н': а] - відрядження; [нагородже"н': а] - нагородження.

Роздільна вимова цих звуків [д]~[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня:

[в'ід-зи^евати] - орфографічно відзивати;

[п'ід-зв'їтний] - підзвітний;

[п'ід-же^ину] - піджену

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко:

[майбут'н'е] - орфографічно майбутнє; [п' іс'н'а] -пісня; [горд'іс'т'] - гордість.