Теорія фінансів - Федосов В.М. - 1.4. Складові фінансової інфраструктури

Організаційна фінансова інфраструктура є досить розгалуженим і складним суспільним явищем, яке включає різні за змістом діяльності та призначенням установи й інституції, які забезпечують функціонування фінансів. Організаційна фінансова інфраструктура включає три складові: управлінську, інституційну та обслуговуючу інфраструктуру. Її мережа та взаємозв' язок із фінансовою системою й секторами економіки представлена на схемі - рис. 1.2.

Управлінська фінансова інфраструктура являє собою сукупністю фінансових органів, на які покладені функції оперативного управління в сфері державних фінансів та регулятивної діяльності щодо інституцій фінансового та страхового ринків і ринку фінансових послуг, а також фінансові служби галузевих міністерств і відомств, підприємств, організацій та установ. За своїм складом крім фінансових органів включає фінансові служби суб' єктів господарювання та управлінських структур. Сукупність фінансових органів держави залежить від двох чинників: варіанту структурної будови державних фінансів (концентрація усіх коштів в бюджеті, чи формування бюджету та цільових фондів) та системи управління ними (надання усіх повноважень міністерству фінансів, чи утворення спеціалізованих фінансових органів).

Загалом підходи до формування управлінської фінансової інфраструктури в різних країнах досить уніфіковані, хоча можуть використовуватися різноманітні варіанти як складу фінансових органів, так і їх взаємодії. Наприклад, в Україні до складу фінансових органів включаються: Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Рахункова палата, Пенсійний фонд, дирекції фондів соціального страхування (на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та на випадок тимчасової втрати працездатності), Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. Подібні чи ідентичні їм управлінські структури створені практично у кожній країні.

Склад і взаємопідпорядкованість органів управлінської фінансової інфраструктури може змінюватися залежно від потреб розвитку економіки та фінансової системи. Наразі в Україні створено систему, що охоплює сукупність незалежних один від одного органів. Водночас вносяться пропозиції щодо переведення Державної податкової адміністрації, Державного казначейства і Державної контрольно-ревізійної служби у підпорядкування Міністерству фінансів, які, безумовно, мають певний сенс, оскільки таке об'єднання сприяло б більшій узгодженості їх діяльності. Однак є певні переваги й у самостійності кожного органу, адже це формує систему стримувань і противаг, яка відіграє важливу роль у демократичному суспільстві. Не менш актуальним є питання об'єднання керівних органів Пенсійного фонду та фондів соціального страхування в одну управлінську структуру, оскільки це дозволило б ефективніше використовувати кошти даних фондів, а також суттєво скоротити їх адміністративні видатки. Певна логіка є також у пропозиціях щодо створення єдиного державного регулятора діяльності усіх інституцій фінансового ринку на основі об' єднання відповідних функцій Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг.

Основною проблемою управлінської фінансової інфраструктури є відсутність прямої зацікавленості політиків та державних службовців у забезпеченні належної ефективності в управлінні державними коштами. Хоча сучасна теорія та практика розробили різноманітні сучасні технології, наприклад, програмно-цільове бюджетування, бюджетний аудит тощо, їх використання матиме належний ефект тільки за умови створення системи відповідних стимулів і санкцій, налагодженого механізму громадського контролю. Це, у свою чергу, можливе лише за умови дотримання принципу транспарентності (прозорості) процесів формування і використання коштів бюджету і фондів цільового призначення. Таким чином, у формуванні управлінської фінансової інфраструктури головним є не стільки оптимізація складу та функцій фінансових органів, скільки запровадження механізмів, що забезпечують належну ефективність їх діяльності.

Інституційна фінансова інфраструктура - це сукупність фінансових інституцій, які функціонують на фінансовому ринку та ринку фінансових послуг, виконуючи функції щодо мобілізації, переміщення та інвестування ресурсів. Саме ці інституції, як було показано раніше, формують фінансовий сектор економіки. На відміну від суб'єктів управлінської інфраструктури вони мають пряму й безпосередню зацікавленість у забезпеченні раціонального й ефективного використання фінансових ресурсів. Але тут є інша проблема - узгодження власних інтересів фінансових інституцій з інтересами власників цих ресурсів. Хоча значною мірою вони співпадають (кожний суб'єкт хоче отримати якомога більший прибуток), усе ж суперечності можуть виникати. Враховуючи таку специфіку фінансових інституцій, їх діяльність в обов' язковому порядку регулюється державою в особі вказаних вище регуляторних органів та центрального банку.

Основне завдання формування інституційної фінансової інфраструктури - створення належних умов для забезпечення різноманітних потреб громадян, підприємств і держави у фінансових послугах. Відповідно чисельність суб' єктів цієї інфраструктури регулюється ринковими механізмами, і не може ні обмежуватися, ні штучно формуватися державними органами. Як і в усій ринковій економіці тут має місце жорстка конкуренція за ресурси та ринки їх інвестування. Ця конкуренція може підштовхувати окремі інституції до надмірно ризикових дій, які можуть у кінцевому підсумку призвести їх до банкрутства, а в окремих випадках і спровокувати фінансову кризу. Таким чином, інституційна фінансова інфраструктура це і потужне джерело фінансової енергії, і потенційний генератор криз. Саме це пояснює її надзвичайно важливу роль в економіці та фінансах. Охарактеризуємо основних суб' єктів інституційної інфраструктури.

Національний банк України є основною фінансовою інституцією у сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію грошей, які є інструментом фінансових відносин, та регулює грошовий обіг у країні. Важливе завдання Національного банку - організація ефективного функціонування кредитної системи. Він проводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензії на окремі види банківських операцій (наприклад, валютні операції). Національний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків за допомогою встановлення економічних нормативів і розмірів обов' язкових резервів. Важлива його функція в банківській системі - забезпечення проведення міжбанківських розрахунків та кредитування комерційних банків, тобто він є банком банків.

Національний банк проводить значну роботу з обслуговування уряду. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, проводить міжнародні розрахунки держави. Національний банк здійснює валютне регулювання та визначає офіційні курси валют.

Комерційні банки наразі є провідними фінансовими інституціями і виконують такі основні функції: акумуляція тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб; проведення безготівкових розрахунків; касове обслуговування готівкового обігу; кредитування; агентські та інші послуги клієнтам банку. В умовах ринкової економіки комерційні банки являють собою серцевину фінансової системи, виконуючи роль кровоносної мережі в економіці. Концентруючи значну масу фінансових ресурсів і спрямовуючи кредитні потоки, вони відіграють провідну роль у розвитку кожної країни. Тому економічна та фінансова міць кожної країни визначається насамперед потенціалом її банківської системи.

Розрізняють два типи комерційних банків: універсальні й спеціалізовані. Універсальні здійснюють усі види банківських операцій. Спеціалізовані банки проводять тільки окремі види операцій або обслуговують певні галузі. Більшість банків в Україні є універсальними. До спеціалізованих відносяться ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші види банків.

Небанківські кредитні установи (так звані "парабанки") також функціонують на кредитному ринку, але на відміну від комерційних банків можуть здійснювати обмежене коло операцій. Основним їх видом є кредитні спілки, які формують свої ресурси на основі пайових та інших внесків членів цих спілок, а також здійснюють мобілізацію коштів на депозитні вклади. Основний напрям їх діяльності - кредитування юридичних і фізичних осіб. У цій сфері функціонують також ломбарди, які надають кредити фізичним особам під заставу майна.

Важливу роль на ринку фінансових послуг відіграють фінансові компанії - лізингові, факторингові, з фінансування будівництва житла. Вони спеціалізуються на наданні окремих видів фінансових послуг. Лізингові компанії функціонують у галузі фінансового лізингу - надання майна в оренду з умовою переходу його у власність лізингоодержувача після погашення фінансових зобов' язань (при операційному лізингу майно повертається лізингодавцю). Факторингові компанії функціонують у борговій сфері і займаються операціями з купівлі за відповідну плату боргів окремих суб' єктів. Водночас, оскільки лізингові та факторингові операції можуть розглядатися як своєрідні форми кредитування, їх можуть надавати й універсальні фінансові інституції - комерційні банки.

Страхові компанії формують колективні страхові фонди на засадах солідарної відповідальності, приймаючи на себе відповідні ризики. Вони укладають угоди страхування з юридичними та фізичними особами, приймають страхові внески (премії) й виплачують страхове відшкодування. Крім того вони є одними з провідних суб' єктів фінансового ринку, інвестуючи тимчасово вільні кошти та страхові резерви, а також надаючи кредити своїм клієнта (в межах передбачених законодавством даної країни).

Вони розробляють форми, види й умови страхування, установлюють розміри страхових тарифів.

Недержавні пенсійні фонди функціонують в сфері соціального страхування і спільно з державним Пенсійним фондом формують систему пенсійного забезпечення. Недержавне пенсійне страхування є добровільним, доповнюючи обов'язкове державне, і здійснюється у накопичувальній формі (розмір пенсії прямо залежить від накопиченої на персональному рахунку суми внесків). Недержавні пенсійні фонди є одними з найважливіших інвесторів, маючи у своєму розпорядженні так звані "довгі гроші", які можуть вкладатися у довготривалі проекти, сприяючи розвитку економіки.

Інститути спільного інвестування виступають фінансовими посередниками на ринку цінних паперів, мобілізуючи кошти розрізнених інвесторів та вкладаючи їх у відповідні інвестиції. В Україні вони можуть створюватися у формі пайових (відкритих, інтервальних, закритих диверсифікованих і недиверсифікованих, венчурних) та корпоративних (закритих недиверсифікованих і венчурних) інвестиційних фондів. Пайовий інвестиційний фонд формується шляхом випуску інвестиційних сертифікатів і являє собою кошти, що належать інвесторам на правах спільної власності. Він створюється кампанією з управління активами і не є юридичною особою. Корпоративний інвестиційний фонд, навпаки, є юридичною особою у формі відкритого акціонерного товариства. Він формується на основі випуску простих іменних акцій.

Залежно від порядку здійснення діяльності виділяється три типи інвестиційних фондів - відкриті, інтервальні і закриті. Відкриті фонди у будь-який час на вимогу інвестора мають здійснювати викуп цінних паперів, емітованих ними чи компанією з управління активами. Інтервальні фонди зобов' язані проводити викуп емітованих цінних паперів протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік. Закриті фонди не приймають на себе зобов' язання щодо викупу емітованих цінних паперів до моменту їх ліквідації чи закриття. З цінних паперів інвестиційних фондів відкритого та інтервального типу дивіденди не нараховуються.

За терміном функціонування розрізняють строкові та безстрокові інвестиційні фонди. Строкові фонди утворюються на певний період, по закінченні якого вони ліквідуються чи реорганізуються. При цьому фонди закритого типу можуть бути лише строковими. Безстрокові фонди створюються на невизначений термін.

За якістю інвестиційного портфеля розрізняють диверсифіковані і не-диверсифіковані інвестиційні фонди. Диверсифіковані характеризуються досить високою якістю своїх активів (відповідно до встановлених законодавством вимог). Фонди, що не відповідають встановленим вимогам, вважаються недиверсифікованими, а недиверсифіковані фонди закритого типу, які здійснюють виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та в активах яких більше ніж 50% складають цінні папери, що не допущені до торгів на фондовій біржі чи в торговельно-інформаційній системі вважаються венчурними.

Компанії з управління активами забезпечують розміщення коштів недержавних пенсійних фондів та інститутів спільного інвестування. Одна компанія може одночасно здійснювати управління активами декількох суб' єктів, але при цьому загальна величина активів, що перебувають в управлінні, не може перевищувати встановлених законодавством обмежень. З метою недопущення надмірно ризикових операцій встановлюються відповідні обмеження щодо обсягів та напрямів розміщення активів. Компанія з управління активами несе майнову відповідальність за збитки, які вона може завдати своїми діями (чи бездіяльністю) згідно з чинним законодавством та умовами укладених угод.

Обслуговуюча фінансова інфраструктура включає тих суб'єктів, які виконують функції організаційних посередників на фінансовому ринку (біржі, торгівці цінними паперами) та допоміжні функції на ринку цінних паперів (реєстратори, депозитарії, клірингові центри та ін.), а також тих, які не будучи фінансовими за змістом своєї діяльності, надають послуги різним суб' єктам у сфері фінансової діяльності (аудиторські та консалтингові фірми, інформаційні, рейтингові та аналітичні агенції, ріелтерські контори, бюро кредитних історій тощо). Основне призначення цієї складової полягає у створенні належних передумов для функціонування основних суб' єктів інфраструктури. Але хоча вони виконують допоміжні функції, без них сучасну фінансову інфраструктуру навіть неможливо уявити.

Фондова біржа являє собою організаційно оформлений, регулярно функціонуючий торговельний майданчик, на якому відбуваються операції купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів. Як суб' єкт фінансової інфраструктури вона виступає основним організатором торгівлі. Головне її призначення - організація функціонування вторинного ринку. Але, з одного боку, через неї може здійснюватись і первинне розміщення цінних паперів, а з іншого боку, і вторинний ринок може функціонувати поза біржею. У зв' язку з цим розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Оскільки фондова біржа є центром торгівлі цінними паперами, то за підсумками торгівлі на ній здійснюється їх котирування. З одного боку, на цій основі утворюється механізм незалежної й досить об' єктивної оцінки діяльності акціонерних товариств та інших емітентів. З іншого боку, фондові індекси є важливим макроекономічним індикатором ділової активності та ситуації в економіці як окремої країни, так і світової економіки у цілому.

Функції організатора торгівлі в сучасних умовах виконують також торговельно-інформаційні системи, що працюють в електронному режимі.

Валютна біржа є формою організованої торгівлі іноземною валютою, на відміну від неорганізованого (міжбанківського) ринку.

Торгівці цінними паперами є професійними учасниками фондового ринку. Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає брокерську і дилерську діяльність, андеррайтинг та діяльність з управління цінними паперами. Брокерська діяльність полягає в укладанні торговцем угод щодо цінних паперів від свого імені (чи від імені іншої особи) за дорученням і за рахунок іншої особи. При цьому торговець може виступати поручителем або гарантом виконання зобов'язань перед третіми особами за договорами, що укладаються від імені клієнта. Дилерська діяльність - це укладання торговцем угод від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу цінних паперів. Андеррайтинг являє собою розміщення цінних паперів торговцем за дорученням, від імені та за рахунок емітента. При цьому торговець може брати на себе зобов' язання щодо гарантування продажу усього чи часткового обсягу емісії цінних паперів, а якщо продаж не здійснено у визначених в угоді обсягах - викуповувати нереалізовані цінні папери за фіксованою в угоді ціною. Діяльність з управління цінними паперами провадиться торговцем від свого імені за винагороду протягом визначеного строку з переданими йому в управління цінними паперами або грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери.

Реєстратор - це юридична особа, яка спеціалізується на наданні послуг з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, випущених у документарній формі. Крім спеціалізованих реєстраторів реєстроутримувачами можуть бути безпосередньо емітенти цінних паперів (при чисельності власників іменних цінних паперів не більше 150 осіб), зберігачі активів інститутів спільного інвестування та компанії з управління активами інвестиційного фонду відкритого типу. Налагоджена та захищена реєстраторська діяльність є запорукою гарантування прав інвесторів, що вкрай важливо для ефективного функціонування ринку цінних паперів.

Депозитарії здійснюють зберігання цінних паперів, що існують у бездокументарній формі, а також обслуговування обігу цінних паперів у бездокументарній та документарній (з цінних паперів, що депоновані в цьому депозитарії) формах. Депозитарні установи здійснюють такі види операцій: адміністративні - відкриття і закриття рахунків, внесення змін до анкети рахунку, зміну способу зберігання (відокремлений чи колективний); облікові - зарахування, списання, переказ, переміщення цінних паперів; інформаційні - видача виписок і довідок з рахунку у цінних паперах.

Повноцінне функціонування фінансового ринку та фінансової системи у цілому можливе тільки за умови наявності повної й достовірної інформації щодо діяльності окремих суб' єктів. В системі інформаційного забезпечення фінансової діяльності важливу роль відіграють суб'єкти, що спеціалізуються на відповідних функціях. Аудиторські фірми, здійснюючи незалежний контроль, засвідчують правильність ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Вони мають надати підтвердження зацікавленим особам (інвесторам, органам державного регулювання, фінансовим інституціям, партнерам), що оприлюднені звіти тих суб'єктів, які мають розкривати інформацію про свою діяльність, відображають реальний стан їх справ. Без такої впевненості у фінансових взаємовідносинах завжди буде присутня невизначеність. Інформаційні агенції збирають, систематизують і розповсюджують через різноманітні канали (друковані засоби та електронні мережі) інформацію щодо стану економіки та фінансів окремих країн і суб' єктів. В умовах інформаційного суспільства доступ до неї гарантується усім зацікавленим юридичним та фізичним особам, а приховування інформації розглядається як порушення принципу рівних прав і рівних можливостей.

Рейтингові агенції провадять оцінку та порівняльну характеристику окремих фінансових інституцій та інструментів, тобто дають можливість зорієнтуватися у безмежному просторі фінансової інформації і прийняти вірне інвестиційне рішення. Важливе значення в оцінці поточної ситуації та прогнозуванні тенденцій розвитку економіки та фінансової системи відіграє фінансова аналітика, яка може представлятися як у публічній формі (статті та огляди у засобах масової інформації), так і виконуватися на замовлення окремих суб' єктів.

Окремі суб' єкти обслуговуючої інфраструктури можуть надавати послуги з організації фінансової діяльності. Консалтингові фірми надають консультативну допомогу певним суб' єктам стосовно різних сторін їх діяльності (оптимізація оподаткування, визначення способу і джерел фінансування, розробка й супроводження інвестиційних проектів, оптимізація інвестиційного портфеля тощо). Безумовно, кожний суб' єкт може й самостійно вирішувати подібні завдання, але іноді краще довірити справу професіоналам. Ріелтерські контори здійснюють незалежну оцінку майна чи нематеріальних активів, наприклад, при наданні їх у заставу під отримані кредити. Бюро кредитних історій з метою виявлення й попередження недобросовісних дій та шахрайства у сфері кредитування накопичує інформацію про позичальників, фіксуючи їх порушення та заборгованість.

Таким чином, як бачимо, усі суб' єкти й управлінської, й інсти-туційної, й обслуговуючої фінансової інфраструктури відіграють дуже важливу роль у забезпеченні надійного та ефективного функціонування фінансової системи. Відсутність окремих суб' єктів чи неналежне виконання ними відповідних функцій негативно позначається та дієздатності цієї системи та економіки.