Теорія фінансів - Федосов В.М. - Податкові принципи Джозефа Стігліца

В новій парадигмі зазначається, що у сферу асиметричної інформації потрапляють всі учасники економічних відносин. При цьому Дж. Стігліц говорить про складність контролю громадянами дій власного уряду. Податкові органи також не отримують всієї інформації від платників податків, а практика уникнення від оподаткування широко використовується корпораціями. З часів класиків політекономії А. Сміта и Д. Рікардо, всі наступні школи приділяли значну увагу податкам і розробляли податкові принципи, які б відповідали рівню розвитку економіки. Дж. Стігліц як представник нової парадигми розрізняв п' ять, як він зазначив, бажаних принципів організації розумної податкової системи: економічна ефективність, за якої податкова система не повинна заперечувати ефективний розподіл ресурсів; адміністративна простота, податкова система повинна бути простою та відносно недорогою; гнучкість - швидка реакція (в деяких випадках автоматична) на зміну параметрів економічного розвитку; політична відповідальність - податкова система повинна бути побудована таким чином, щоб переконати людей в тому, що вони платять податки для більш повного і точного відображення політичною системою їх побажань; справедливість - податкова система повинна бути справедливою у відповідних підходах до різних індивідуумів - платників податків.

Ці принципи відображають широту впливу податків на розвиток ринкових відносин в сучасній економіці. Оподаткування впливає на загальну рівновагу, на розподіл доходів, формування заощаджень та інвестицій, міру розробки природних ресурсів та охорону навколишнього середовища. Навряд чи існує якась важлива галузь розподілу ресурсів в економіці, підкреслював Дж. Стігліц, яка б так чи інакше не залежала від оподаткування.

Принцип простоти та дешевизни оподаткування практично повторюється у представників усіх шкіл. Дж. Стігліц зазначає, що офіційні адміністративні витрати доповнюються непрямими витратами, які перекладаються на платників (витрати на ведення податкового обліку, плата за консультації і т. п.). В світі, що швидко змінюється, особливого значення набуває гнучкість оподаткування. Щодо принципу політичної відповідальності, необхідно зазначити його дещо пропагандистський характер, а "гарні наміри" політичної системи щодо відображення уподобань платників податків навряд чи досяжні. Принцип справедливості оподаткування відомий із часів меркантилізму. В демократичному суспільстві в умовах соціальної держави він набуває більш широкого змісту. Дж. Стігліц розглядає його з точки зору оптимуму В. Парето. Вільфредо Парето (1848-1923) - італійський економіст та соціолог запропонував свій підхід до визначення принципу загального добробуту. На його думку, головною умовою зростання суспільного добробуту є стан, за якого зростання добробуту одного індивідуума повинно відбуватися без одночасного його погіршення у іншого індивідуума.

Як зазначає Дж. Стігліц, "кожній інформаційній структурі відповідає ефективна структура оподаткування в контексті Парето", коли жоден із платників податків (або жодна з груп платників) не може покращити свого становища, не погіршивши при цьому становище іншого. Вибір структури оподаткування залежить від функції суспільного добробуту (переконань щодо нерівності).

Надалі він уточнює, що ефективність податкової системи за Парето означає, що максимізація добробуту однієї людини (групи людей) підкоряється надходженню таких доходів до бюджету, які б забезпечували раніше обумовлену корисність для інших, тобто нікому не повинно бути краще за рахунок інших. Водночас Дж. Стігліц зазначає, що в умовах асиметрії інформації ринки можуть ніколи не досягнуть ефективності в контексті Парето.