Теорія фінансів - Федосов В.М. - 13.3.1. Види планів, зміст і послідовність їх розробки на підприємстві

13.3.1. Види планів, зміст і послідовність їх розробки на підприємстві

Плануванням є процес розробки і прийняття цільових установок кількісного і якісного характеру та визначення шляху найбільш ефективного їх досягнення. Ці установки, що розробляються найчастіше у вигляді дерева цілей, характеризують бажане майбутнє і за можливості чисельно виражаються набором показників, які є стрижневими для певного рівня управління.

Необхідність складання планів визначається багатьма причинами. Назвемо три з них: невизначеність майбутнього, координуюча роль плану та оптимізація економічних наслідків.

Дійсно, якби майбутнє компанії було абсолютно передбачуване, не було б потреби постійно розробляти плани, удосконалювати методи їх складання і структуризації. Звідси, до речі, видно, що головна мета складання будь-якого плану - не визначення точних цифр і орієнтирів, оскільки зробити це неможливо в принципі, а ідентифікація по кожному з найважливіших напрямків деякого "коридору", у межах якого може варіювати той або інший показник.

Зміст координуючої ролі плану полягає в тому, що наявність добре структурованих, деталізованих і взаємопов' язаних цільових установок дисциплінує як перспективну, так і поточну діяльність, приводить її до певної системи, дозволяє господарюючому суб' єктові працювати без суттєвих збоїв. Ця роль особливо помітна в найбільших компаніях, що мають складну структуру управління, а також у компаніях, що активно використовують систему постачання сировини "точно в строк", коли обсяг поточного наявного запасу сировини, матеріалів і напівфабрикатів розрахований, виходячи з потреб виробництва на декілька найближчих годин.

Суть оптимізації економічних наслідків в тому, що будь-яке порушення координації в діяльності системи вимагає фінансових витрат (прямих або непрямих) на її подолання. Ймовірність настання подібної неузгодженості набагато нижча, якщо робота здійснюється за планом.

В основі фінансового планування - стратегічний і виробничий плани. Стратегічний план передбачає формулювання мети, завдань, масштабів і сфери діяльності компанії. Нерідко ці цілі формулюються на якісному рівні або у вигляді дуже загальних кількісних орієнтирів.

Виробничі плани складаються на основі стратегічного плану і передбачають визначення виробничої, маркетингової, науково-дослідної і інвестиційної політики.

Термін "стратегічне планування" почав застосовуватися порівняно недавно: вважається, що вперше він з'явився в 60-і роки як одна з головних характеристик діяльності ряду транснаціональних корпорацій з штаб-квартирами в США. На сьогодні відомі різні концепції і трактування цього поняття залежно від широти цільових установок. Зокрема, мова може йти про суто економічну природу стратегічного планування або до уваги беруться і соціально-політичні аспекти діяльності корпорації.

У межах стратегічного планування цільові установки можуть упорядковуватися в різні способи, проте, як мінімум, розрізняють чотири типи цілей компанії:

- ринкові - який сегмент ринку товарів і послуг планується охопити, які пріоритети в основній виробничо-комерційній діяльності компанії;

- виробничі - які структури виробництва і технології забезпечать випуск продукції необхідного обсягу і якості;

- фінансово-економічні - які основні джерела фінансування і прогнозовані фінансові результати обираної стратегії;

- соціальні - якою мірою діяльність компанії забезпечить задоволення певних соціальних потреб суспільства загалом або окремих його шарів.

У будь-якому випадку серед основних цілей, для досягнення яких розробляються стратегічні плани, завжди присутня комбінація "товар - ринок". Іншими словами, основне призначення подібного плану - обґрунтування: по-перше, який товар повинен вироблятися, і по-друге, де він може бути реалізований. Природньо, план не обмежується лише констатацією цілей, він також поєднує їх обґрунтування, у тому числі і ресурсне. Саме тому складовою частиною будь- якого стратегічного плану є фінансова складова.

Необхідно зазначити, що термін "стратегічний" зовсім не рівнозначний терміну "довгостроковий" - перший набагато об' ємніший другого в концептуальному і змістовному сенсах, хоча, безумовно, стратегічне планування здійснюється з позиції довгострокової перспективи. Стратегічний план може мати таку структуру:

Розділ 1. Зміст і цільові установки діяльності фірми - визначається призначення і стратегічна мета діяльності фірми, масштаби і сфера діяльності, тактичні цілі і завдання.

Розділ 2. Прогнози і орієнтири - наводять прогноз економічної ситуації на ринках капіталів, продукції і праці, намічені перспективні орієнтири за основними показниками.

Розділ 3. Спеціалізовані плани і прогнози: виробництво, маркетинг, фінанси (фінансовий план), кадрова політика, інноваційна політика (науково-дослідна і конструкторські розробки), нова продукція і ринки збуту.

Фінансовим планом є документ, що характеризує спосіб досягнення фінансових цілей компанії і який пов' язує її доходи і витрати. В процесі фінансового планування: а) ідентифікуються фінансові цілі та орієнтири фірми; б) встановлюється міра відповідності цих цілей поточному фінансовому стану фірми; в) формулюється послідовність дій із досягнення поставлених цілей.

Розрізняють два фінансових плани: довгостроковий і короткостроковий. Основне цільове призначення першого - визначення допустимих із позиції фінансової стійкості темпів розширення фірми; метою другого є забезпечення постійної платоспроможності фірми.

Розрізняють такі етапи процесу фінансового планування: а) аналіз фінансового становища компанії; б) складання прогнозних кошторисів і бюджетів; у) визначення потреби компанії у фінансових ресурсах; г) прогнозування структури джерел фінансування; д) створення і підтримка дієвої системи контролю і управління; е) розробка процедури внесення змін до системи планів.

Із позиції практики рекомендується готувати декілька варіантів фінансового плану: песимістичний, найбільш вірогідний і оптимістичний. При підготовці плану потрібно враховувати: а) наявність обмежень, із якими стикається підприємство (вимоги по охороні довкілля; вимоги ринку за об' ємом, структурою і якістю продукції; технічні, технологічні і кадрові особливості певного підприємства); б) дисциплінуючу роль плану для роботи фінансового менеджера; в) умовність будь-яких планів через природ-ню невизначеність розвитку економічної ситуації в глобальному і локальному масштабах.

У найбільш загальному вигляді фінансовим планом є документ, що містить такі розділи:

1. Інвестиційна політика:

Політика фінансування основних засобів. Політика фінансування нематеріальних активів. Політика відносно довгострокових фінансових вкладень.

2. Управління оборотним капіталом:

Управління грошовими коштами і їх еквівалентами. Фінансування виробничих запасів.

Політика стосунків із контрагентами та управління дебіторською заборгованістю.

3. Дивідендна політика і структура джерел.

4. Фінансові прогнози: Характеристика фінансових умов. Доходи фірми.

Витрати фірми.

Прогнозна фінансова звітність. Бюджет грошових коштів. Загальна потреба в капіталі. Потреба в зовнішньому фінансуванні.

5. Облікова політика.

6. Система управлінського контролю.

Як бачимо, фінансовий план досить складний як за структурою, так і за змістом; крім того, для його розробки потрібні зусилля різних підрозділів компанії.