Фінанси - Лондар С.Л. - 10.2. Загальнодержавні фонди цільового призначення. їх роль і класифікація

Україна розпочала перебудову загальнодержавних фондів цільового призначення починаючи з 2000 року, оскільки зазначені фонди відіграють важливу роль у наданні соціальних послуг та матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, безробіття з незалежних від громадянина обставин, старості, інших причин, передбачених законодавством. Кошти фондів формуються за рахунок сплати страхових внесків працедавцями, найманими працівниками, а також з інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до чинного законодавства у системі державного соціального страхування роль страховика виконує держава, вона бере на себе зобов'язання щодо створення колективних страхових фондів і виплати страхового відшкодування. Страхувальниками є підприємства й організації, громадяни, держава, а застрахованими - працівники підприємств і організацій, а з деяких виплат і непрацюючі громадяни.

Головним джерелом фінансових витрат цих фондів є платежі роботодавців та найманих працівників - застрахованих осіб. Ці платежі здійснюються одночасно обома сторонами, крім випадків, куди відрахування здійснюють лише роботодавці.

Аналіз джерел фінансових заходів соціальної спрямованості показує, що основна частина витрат припадає на роботодавців - 92 % і значно менше на працівників - 8 %. В більшості країн світу внески роботодавців і найманих працівників в загальнодержавні фонди цільового призначення об'єднують в єдиний соціальний податок. Але таке об'єднання, за думкою більшості економістів в умовах українських реалій є передчасним, оскільки соціальний податок для найманих працівників є одним з прямих податків на їх заробітну плату, натомість внески роботодавців являються непрямими податками, оскільки їх дозволено відносити на валові витрати підприємства.

Співвідношення між ставками податків на роботодавців і найманих працівників в розвинених країнах наступне: у Франції - податок на роботодавців перевищує податок з найманих працівників в 3 рази, в Іспанії — в 5 разів, в Італії — в 4 рази, в Швеції соціальний податок з робітників обчислюється лише з осіб вільних професій (наймані працівники звільнені від цього податку). Протилежна ситуація спостерігається в Австралії та Данії, де соціальний податок на роботодавців не існує, його сплачують лише наймані працівники.

В Україні сумарний страховий тариф для роботодавців і найманих працівників з усіх видів страхування становить близько 40 % фонду оплати праці. Це означає, що з кожної гривні фонду оплати праці роботодавець сплачує понад 40 копійок соціального податку. Таке податкове навантаження змушує роботодавців частину заробітної плати платити у "конвертах", з так званої "чорної каси" та не створює стимулів до збільшення заробітної плати.

На сьогодні в Україні систему загальнообов'язкового державного соціального страхування представляють Пенсійний фонд, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Фонди створювались і діють як незалежні, самоврядні організації і функціонують відокремленого один від одного. Така відокремленість певним чином перешкоджає формуванню та реалізації цілісної політики, адже кожний фонд намагається відстояти власні інтереси як щодо встановлення розміру внесків, так і щодо кола платників та соціальних послуг.

Крім того, ізольоване існування фондів призводить до дублювання однакових функцій: нині фонди самостійно ведуть реєстрацію та облік платників внесків і застрахованих осіб, збирають внески, контролюють своєчасність та повноту їхньої сплати, призначення та виплату страхової соціальної допомоги чи надання послуг. Звіти подаються лише на паперових носіях, а не в електронному вигляді. Усе це призводить до неефективного витрачання страхових коштів і додаткового організаційно-адміністративного навантаження на платників внесків.

Основними напрямами реформування у спрощенні системи формування фондів загальнообов'язкового соціального страхування мають бути:

- передача функцій збирання всіх соціальних внесків до єдиного уповноваженого

органу;

перехід до електронної системи подання звітів; - об'єднання всіх соціальних внесків у єдиний соціальний податок;

поступовий перерозподіл обсягів соціальних внесків від роботодавців до працівників;

перегляд величини ефективної ставки з метою її зниження і з урахуванням економічної, демографічної ситуації та пріоритетів подальшого соціально-економічного розвитку.