Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - 20.3. Пенсійна реформа в Латвії

Концепцію пенсійної реформи Сейм Латвії затвердив у 1995 р., але повністю вона має запрацювати лише 2008 р. Реформа, що ґрунтується на шведській моделі, розроблена латвійцями за допомогою міжнародних інституцій. Пенсійна система складається з трьох рівнів і забезпечує собі стабільність, усереднюючи демографічні та фінансові ризики, властиві кожному з рівнів.

Перший рівень — державна обов'язкова нсфондовапа пенсійна схема, заснована на принципі "солідарності поколінь". & учасникам и є особи, за яких і які самі платять соціал ьні внески. У 2003 р. обсяг соціальних внесків становив 33,09 % від зарплати, у тому числі 20 % — для пенсій за віком. Поступово (зі зростанням відрахувань на 2-й рівень) відрахування на цьому рівні впадуть до 10 %. Цей рівень працює з моменту прийняття концепції реформи. Ним охоплено майже півмільйоиа пенсіонерів за віком (усього в країні з населенням близько 2350 тис. — майже 600 000 пенсіонерів).

Другий рівень пенсійної системи почали впроваджувати а 1 липня 2001 р. Це державна фондована система, сутність якої полягає в тому, що частина внесків соціального страхування використовується для нагромадження пенсійного капіталу конкретного платника податку. У 2004 р. це всього лише 2 % від зарплати, але до 2010 р. відсоток збільшиться до 10. Ці гроші держава інвестує, забезпечуючи додатковий дохід.

Громадянам у віці до ЗО років пенсійні рахунки 2-го рівня відкриваються автоматично, а люди у віці 31—49 років можуть приєднатися добровільно. У 2004 р. цим рівнем було охоплено майже півмільйона осіб, у тому числі 138 000 — добровільно. Прибутковість вкладеного капіталу — близько 5 %.

Третій рівень пенсійної системи виник після прийняття 1 липня 1998 р. Закону "Про приватні пенсійні фонди". Наприкінці 2003 р. у Латвії діяло 5 таких фондів (у тому числі один закритий, тобто для працівників конкретного підприємства). Вони охопили 26 000 учасників з капіталом у 49 мли латів.

Вік виходу на пенсію (62 роки) до 2008 р. зрівняється у чоловіків і в жінок. До 2004 р. чоловіки виходили на заслужений відпочинок у 62 роки, а жінки — в 60. У перехідний період можна вийти на пенсію і раніше, втративши її частину. Тих, хто бажає скористатися цією можливістю, небагато, оскільки середня пенсія у країні в 67,65 лата становить тільки 72 % вартості мінімального споживчого кошика.

20.4. Міжбюджетні відносини

Відповідно до Закону "Про місцеві уряди" (1994 р.) субцент-ральні уряди мають два рівні: сільські муніципалітети (486), муніципалітети містечок (70) та міст (7) — перший, базовий, рівень; другий рівень складається з 26 районних урядів та 7 міст республіканського підпорядкування.

Субцентральні уряди (СЦУ), за даними доктора економічних наук С. Слухая, відіграють важливу роль у наданні суспільних послуг у Латвії, про що свідчить їхня частка у ВВП та видатках СДУ (табл. 20.2).

Таблиця 20.2. Частка видатків місцевих урядів Латвії у ВВП та у видатках зведеного державного бюджету, %

Деяке зниження частки місцевих урядів в останні роки XX ст. було викликане тим, що при зростанні їхньої відповідальності за надання послуг центральний уряд (ЦУ) не забезпечує адекватних доходів для їх фінансування, внаслідок чого частина послуг не надається в належному обсязі.

Законодавство визначає основні сфери, які належать до власної компетенції муніципалітетів (усього їх 17; міста республіканського підпорядкування виконують функції як муніципалітетів, так і районів, тобто мають 21 функцію): комунальні послуги; будівництво та експлуатація доріг; початкова та середня освіта; утримання музеїв; охорона здоров'я; соціальна допомога визначеним групам населення; регулювання забудови; збереження та захист лісів, вод, природних пам'яток та культурних пам'ятників; забезпечення суспільного порядку; санітарний стан території; громадський місцевий транспорт; утримання місць суспільного користування тощо.

Перелік власних функцій Субцентрального уряду районного рівня нараховує чотири позиції; вони відповідають за надання послуг та фінансують заходи в таких галузях, як пасажирські перевезення, цивільна оборона, представництво в регіональному фонді медичного страхування, перепідготовка педагогічних кадрів та методичне забезпечення освіти. Крім власних завдань, місцеві уряди виконують завдання, делеговані їм Центральним урядом (ЦУ).

Функціональний розподіл видатків СЦУ у 1998 р. був таким (%): економіка — 21,9, соціальне забезпечення — 8,5, охорона здоров'я — 2, освіта — 47,7, культура — 5,5, управління — 11,3.

Головними джерелами фінансових ресурсів СЦУ Латвії є місцеві податки та збори, податкові розщеплення, загальні та цільові гранти, позики тощо. Структура доходів місцевих бюджетів представлена в табл. 20.3.

Таблиця 20.3. Структура доходів місцевих урядів Латвії у 1998 р., %

Як видно з даних таблиці, якщо для муніципалітетів головним джерелом доходів є податки, то для районних рад — загальні та цільові гранти, частка яких у доходах перевищує 90 %. У 1999 р. не відбулося значних змін у структурі доходів СЦУ: частка власних доходів становила 12,6 %, податкових розщеплень — 43,4, державних трансфертів — 23,6 %, з яких 89,8% булицільовими; частка капітальних грантів залишалася несуттєвою.

Головним джерелом доходів муніципалітетів є прибутковий податок з громадян, на надходження від якого припадає близько 40 % доходів; надходження від податку на майно та на нерухомість відповідно — 7,2 та 4,8 %.

Відповідно до законодавства місцеві уряди Латвії мають право запроваджувати "місцеві" податки та збори, затверджувати ставки та пільги з місцевого оподаткування (у рамках, визначених Законом "Про податки та збори"). За Законом "Про бюджети місцевих урядів" (1995 р.) до 10 місцевих зборів належать такі: за видачу офіційних документів та копій рішень місцевого уряду; на видовища; на туризм; на торгівлю у публічних місцях; на утримання деяких видів домашніх тварин; на проїзд через охоронні зони; на рекламу; з човнів, моторних човнів та яхт; за використання місцевої символіки; за видачу дозволів на забудову.

Формально в Латвії збираються тільки загальнодержавні податки. До місцевих бюджетів зараховувались податки на землю та нерухомість у повному обсязі й прибутковий податок з громадян, податок на природні ресурси й акцизний збір у визначеній частці. Ставка прибуткового податку з 1997 р. становила 25 %, надходження від нього розподілялись так: 71,6 % — до місцевих, а 28,4 % — до державного бюджету.

Податком за використання природних ресурсів обкладається забруднення природного середовища та використання природних ресурсів понад установлені норми: 60 % цього податку надходить до місцевих бюджетів на охорону природи, частка акцизного збору за використання дизельного пального — на підтримку в належному стані автомагістралей.

Закон Латвії "Про бюджети місцевих органів влади" дає право звільняти від податків, які зараховуються до місцевих бюджетів, та встановлювати в межах законодавства місцеві збори за:

— послуги, що надаються місцевими органами влади;

— розваги в громадських місцях;

— туризм;

— торгівлю в громадських місцях;

— утримання тварин;

— проїзд певною місцевістю;

— рекламу;

— використання місцевої символіки;

— майно;

— а також з власників човнів, моторних човнів та яхт. У цілому частка місцевих податків і зборів у 1997 р, становила 6 %.

Названі вище податки та збори не відіграють суттєвої ролі у бюджетах; більшу частину доходів СЦУ формують закріплені державні податки. У1995—1996 рр. трьома головними закріпленими податками були податки на доходи громадян, на майно та землю; з 1997 р. лише податки на землю та майно залишилися закріпленими, тоді як ППГ став розщепленим.

Оподаткування землі здійснюється за єдиною ставкою в 1,5% від кадастрової вартості ділянки. Місцевим урядам надане право скорочувати ставку податку на 90, 50 чи 25 %.

Щодо податку на майно, то його ставки визначаються на національному рівні. Місцеві уряди мають право звільняти від його сплати або скорочувати його ставки, проте це не береться до уваги при визначенні дохідної бази у процесі фінансового вирівнювання.

Серед трансфертів, які отримують СЦУ, найвагомішу роль відіграють непрямі. Головними розщепленими податками є ППГ (з 1997 р.), податок на використання природних ресурсів та акцизи.

Частка СЦУ у ППГ становить з 1997 р. 71,6 % (частина розподіляється між муніципалітетами за принципом місця проживання платника — для резидентів, за принципом походження — для нерезидентів, частина надходить до фонду вирівнювання); інші 28,4 % надходять до бюджету охорони здоров'я. Перетворення закріпленого ППГ на розщеплений було зумовлене перерозподілом завдань між рівнями держави — передачею завдання охорони здоров'я на національний рівень. До бюджетів СЦУ надходить також 60 % податку за використання природних ресурсів; до місцевих цільових дорожніх фондів надходить частка акцизу на дизельне паливо. Отже, загалом частка прямих та непрямих трансфертів у доходах місцевих урядів (МУ) перевищує 60 %. МУ отримують як цільові, так і загальні гранти.

Сучасна система фінансового вирівнювання базується на положеннях Закону "Про вирівнювання фінансів місцевих урядів", який набув чинності з 1998 фінансового року.

Система вирівнювання, запроваджена з 1995 р. (за взірець взято датську систему), включала як регулювання фінансової потреби, так і вирівнювання доходів СЦУ. Закони про фінансове вирівнювання приймалися щорічно доти, доки у 1998 р. не було прийнято рамкового закону, який врегульовував усі аспекти вирівнювання на довгостроковій основі. Значною мірою ця система базувалася на горизонтальних трансфертах, на які припадала більша частка коштів, що розподіляються між МУ (табл. 20.4).

Таблиця 20.4. Структура фонду фінансового вирівнювання у Латвії, 1995—1998 рр.

Фінансове вирівнювання здійснюється окремо для кожного з трьох типів місцевих урядів: міст республіканського підпорядкування, неміських одиниць (містечка та пагасти) та 26 районів.

Точкою відліку для вирівнювання є порівняння фінансових потреб і доходів (на одну особу) кожного з 586 МУ. Місцеві уряди, що мають дохідну базу, яка більше ніж на 10 % перевищує розрахункові фінансові потреби, роблять внески, які становлять 45 % надлишку, але не більше ніж 35 % суми надходжень від ППГ, податків на майно та нерухомість, зарахованих до певного місцевого бюджету. МУ, в яких доходи менші від потреб, отримують грант з фонду вирівнювання, який забезпечує покриття 100 % (райони), 95 % (міста республіканського підпорядкування) та 90 % (містечка та сільські райони) дефіциту. Місцеві уряди, які не відповідають наведеним вище критеріям, не отримують грантів та не роблять внесків до фонду.

Система вирівнювання видаткових потреб базується на таких критеріях: тип МУ; чисельність мешканців; чисельність дітей до 7 років; чисельність дітей від 7 до 18 років; чисельність осіб пенсійного віку; чисельність дітей у дитячих будинках; чисельність осіб похилого віку в будинках престарілих.