Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - 26.3.3. Особливості банкрутства та ліквідації підприємств

У Румунії на початку 90-х років XX ст. не було закону про банкрутство. Деякі положення закону про підприємство регулюють порядок ліквідації комерційних компаній, але немає жодних положень щодо оголошення (добровільного чи вимушеного) про банкрутство та пріоритетність задоволення вимог кредиторів. Потреба в такому законі визнавалася, але юридична прогалина на певний час залишалася. Оскільки в цей період не було юридичних норм, то формально і випадків банкрутства не було. Не маючи змоги запровадити дієвий режим банкрутства, уряд протягом кількох років на початку 90-х років змушений був "підгодовувати" значну частину державного сектору. Враховуючи катастрофічне фінансове становище багатьох державних підприємств, уряд вирішив покрити 90 % збитків станом на 31 грудня 1990 р. (Закон № 447 1991 р. про зобов'язання держави і комерційних банків покрити збитки суб'єктів економічної діяльності з державним капіталом та простроченими банківськими кредитами у 1989—1990 рр.). Державні та комерційні банки також мали взяти на себе 10 % простроченої заборгованості державних підприємств.

Аби застерегтись від того, що державні компанії надалі не сподіватимуться на такі "подачки", законом було передбачено, що будь-яке підприємство з державним капіталом, яке після 1990 р. матиме збитки, підлягатиме процедурі банкрутства. Але ще одна фінансова криза у державному секторі спричинила восени 1991 р. повторне погашення боргів.

26.3.4. Корпоратизація як засіб зменшення збитковості державних підприємств

Корпоратизація, в Румунії її інколи називають ще "реорганізація", — це трансформація колишніх підприємств державної власності в державні комерційні компанії або в "Regies Autonomes" (інколи на них посилаються як на "автономні одиниці", або "самодостатні адміністрації"). Комерційні компанії державної власності організуються як акціонерні компанії з обмеженою відповідальністю, володіння якими базується на володінні їхніми акціями. Отже, процес приватизації полягає в тому, щоб позбавити державу права одноосібного власника.

Попереднім заходом з демонополізації економіки Румунії була ліквідація на початку 1990 р. так званих централей, або масивних державних конгломератів, які були посередниками між державними підприємствами та міністерствами і контролювали діяльність підлеглих підприємств у своїх галузях. "Централі" відігравали важливу роль у прийнятті централізованих рішень щодо розподілу сировини та матеріалів серед підприємств, виробництва, цін і розподілу готової продукції тощо. Проте пізніше з'явились "холдингові компанії1, які об'єднали кілька комерційних компаній певної галузі.

Трансформація державних підприємств проводилась згідно із Законом № 15 1990 р. про реорганізацію підприємств державної власності в комерційні компанії або "Regies Autonomes". Закон стосувався всіх державних підприємств і ставив за мету розукрупнити великі підприємства та створити нові господарські одиниці для заохочення конкуренції.

Услід за корпоратизацією створено нові "холдингові компанії" — добровільні об'єднання комерційних компаній окремих галузей, особливо в нафтовій промисловості, металургії, важкій промисловості та сільському господарстві. Такі асоціації створено галузевими міністерствами згідно зі статтями 33 і 36 Закону № 15 1990 р., який дав змогу створювати асоціації, якщо вони не перешкоджали вільній конкуренції. Асоціації затверджуються постановами уряду та реєструються в комерційному реєстрі як комерційні компанії.

Першу таку компанію було створено в червні 1991 р. у металургійній промисловості. Статутом холдингової компанії "СІДЕРОМ С.А.", що потім використовувався як типовий при створенні наступних компаній, було передбачено такі головні завдання щодо комерційних компаній, об'єднаних у холдинг: надавати консультативні послуги з маркетингу, фінансів і бухгалтерського обліку в галузі досліджень і розвитку компаній, страхуванні, врегулюванні трудових конфліктів, захисті навколишнього середовища; допомагати в укладанні бартерних угод на постачання сировини та енергії; координувати фінансові ресурси, які виділяються урядом для спеціальних проектів у галузях діяльності компаній, таких як програми реконструкції; координувати кооперацію компаній; сприяти вільній конкуренції; надавати допомогу з рекламування та продажу компаній.

Наприкінці 1991 р. діяло 22 холдингові компанії і ще п'ять засновано. До них належало одинадцять холдингових компаній у сільському господарстві та харчовій промисловості, які об'єднували 119 комерційних компаній (включаючи одинадцять самих холдингових компаній), і одинадцять холдингових компаній у промисловості, що об'єднували 255 комерційних компаній. 311 холдингів чотири належали до металургійної промисловості (97 комерційних компаній), два — до машинобудування (21 комерційна компанія), два — до нафтопереробної промисловості (72 комерційні компанії), один — до промисловості з переробки відходів (46 комерційних компаній) та два займались дослідженнями та розробками в авіаційній промисловості (21 комерційна компанія).

Комерціалізація посилила самостійність як комерційних компаній, так і "Regies Autonomes", бо, крім усього, дала їм змогу змінювати асортимент продукції, самим вибирати постачальників сировини та матеріалів, налагоджувати збут своєї продукції та приймати рішення про використання активів і розподіл прибутків. Це були суттєві зміни порівняно з колишньою гіперцентралізованою економікою, коли на рівні підприємства приймалось дуже мало важливих рішень. Проте обидві групи колишніх державних підприємств і надалі одержують значні субсидії: так, у 1991 р. 37 млрд лей, або близько 7 % видатків державного бюджету, було використано на покриття збитків підприємства, а ще 63 млрд лей, або майже 12 % бюджету, спрямовувались на субсидіювання цін.