Фінанси підприємств - Непочатенко О.О. - 11.2. Фактори виникнення банкрутства підприємств

Успіхи та невдачі діяльності підприємства слід розглядати як взаємодію низки факторів - зовнішніх (на які підприємство не може впливати) і внутрішніх (які залежать від організаційної роботи самого підприємства).

До зовнішніх факторів, що впливають на діяльність підприємства відносять:

- розмір та структуру потреб населення;

- рівень доходів і накопичень населення, а отже і його купівельну спроможність;

- політичну стабільність і спрямованість внутрішньої політики;

- розвиток науки і техніки, який визначає всі складові процесу виробництва товарів і його конкурентоздатність;

- рівень культури, тобто звички і норми споживання;

- міжнародну конкуренцію.

На фінансовий стан більшості підприємств негативно впливають наслідки загальноекономічного падіння виробництва, інфляція, а також часті зміни в сфері державного регулювання, що характерно для нашої країни останнім часом.

Зовнішні чинники можуть бути національними і міжнародними. Останні формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, рівня міжнародної конкуренції, митної політики тощо.

Внутрішні фактори, які визначають розвиток підприємства і є результатом його роботи, в загальному вигляді можна згрупувати наступним чином:

- філософія підприємства;

- принципи його дальності;

- ресурси і їх використання;

- якість і рівень застосування маркетингу.

В свою чергу, кожна із зазначених груп містить у собі багато конкретних факторів, діючих на кожному підприємстві вибірково.

Наприклад, як свідчить досвід невеликих американських фірм до 90% їх невдач пов'язано з недосвідченістю менеджерів, некомпетентністю керівництва, його невідповідністю об'єктивним умовам, що склалися. Іншими внутрішніми факторами, які посилюють кризову ситуацію підприємства, є:

- різке збільшення рівня витрат виробництва і збуту товарів в зв'язку з нераціональною структурою управління, застосуванням дорогих технологій, засобів і предметів праці;

- відсутністю стимулів праці у персоналу підприємства;

- виникнення збитків підприємства у зв'язку з незадовільною організацією роботи з ринком, не конкурентно-спроможністю товарів.

Чинники банкрутства для вітчизняних підприємств є іншими, похідними від кризового стану національної економіки.

11.3. Індикатори, що свідчать про ймовірність банкрутства господарського суб'єкта

Криза в перекладі з грецької означає "розв'язання, поворотний пункт, вихід". У загальному тлумаченні, "криза - небезпечний стан, злам". Криза як економічна категорія - це "...глибокий розлад економічної системи, спосіб тимчасового вирішення суперечностей".

Мікроекономічну кризу можна визначити як особливий стан підприємства, в якому його здатність реагувати та адаптуватися до змін зовнішнього середовища наближається до критично низького рівня. Як наслідок - виникають проблеми функціонування та розвитку, зокрема скорочуються обсяги виробництва та продажу продукції, уповільнюються розрахунки з контрагентами, знижується ефективність діяльності, втрачаються перспективи якісної зміни бізнесу в майбутньому. Ці явища можуть загрожувати подальшій життєдіяльності господарського суб'єкта.

Причини кризи слід шукати у невідповідності між станом і потребами розвитку підприємства та станом і потребами розвитку зовнішнього середовища. Між суспільством та економікою існує тісний зв'язок, який полягає у взаємній залежності цих цивілізаційних утворень. Люди - члени суспільства, мають певні потреби, які вони задовольняють, використовуючи складні механізми взаємодії з іншими членами суспільства, об'єднаними у виробничі організації - підприємства. Усі господарські суб'єкти тією чи іншою мірою створюються для забезпечення потреб суспільства (зовнішнього середовища). При цьому вони також мають власну мету - зростання вартості вкладеного капіталу, отримання прибутку, стабілізацію або збільшення доходів учасників тощо. Коли підприємство повною мірою задовольняє наявні потреби та відповідає вимогам, що встановлюються суспільствам до господарських одиниць, а також досягає власних цілей, тоді його діяльність слід вважати ефективною та успішною. В інших випадках, коли підприємство не здатне надати своїм контрагентам продукцію, що відповідає певним вимогам (ціни, якості, кількості), складається ситуація суспільної переоцінки діяльності господарського суб'єкта. Суспільство в особі своїх членів може відмовитися споживати вироблену ним продукцію, тобто сплачувати гроші за задоволення потреб. У такому випадку підприємство не може належним чином реалізувати продукцію, компенсувати вкладені кошти та отримати необхідні ресурси для продовження функціонування. У цій ситуації з боку суспільства (споживачів) слід очікувати перехід до заміщення продукції певного підприємства на товари іншого виробника (часто іноземного). Таким чином системно регулюється ефективність діяльності кожного господарського суб'єкта.

На жаль, в Україні значна кількість виробників не працює на задоволення потреб внутрішнього ринку, мотивуючи це низькою платоспроможністю громадян. Проте люди мають гостру необхідність задовольняти власні потреби. Здебільшого вони заміщують вітчизняні товари за рахунок купівлі імпортних - більш високоякісних і дорогих або низькоякісних і дешевих. Отже, внаслідок невідповідності цілей нашого суспільства і вітчизняних підприємств ми змушені, з одного боку, фінансувати виробництво імпортних товарів, а з іншого - задовольняти потреби інших суспільств. Залежно від характеру причин та відповідних їм наслідків на мікроекономічному рівні виділяють декілька видів криз. У таблиці 11.1 наведено класифікацію криз підприємства за ознакою поділу на поточну та перспективну діяльність.

Стратегічна криза - це втрата соціально-економічного призначення, нездатність або низька здатність підприємства до розвитку. При цьому керівництву важко визначити місце господарського суб'єкта в оточуючому середовищі, його мету і завдання на перспективу та шляхи досягнення поставлених цілей.

В Україні в середині 90-х рр. стратегічної кризи зазнала більшість організацій. Для їх керівників було складно пристосуватися до умов перехідної економіки. Подолати цю кризу змогли лише ті підприємства, на яких відбулася зміна власників, системи управління, організації виробництва тощо. Інші зазнали фінансового краху, руйнації та ліквідації. Загалом, стратегічні кризи, що виникають на вітчизняних підприємствах, мають, як правило, одну причину - відсутність довгострокової стратегії розвитку.

Таблиця 11.1. Класифікація криз підприємства

У розвинених, стабільних країнах стратегічні кризи виникають у компаніях здебільшого внаслідок невірно обраної стратегії та тактичних помилок у процесі її реалізації.

Тактична криза (криза поточної діяльності) - це неспроможність (низька спроможність) підтримувати стабільне функціонування господарського суб'єкта. Ця криза виявляється як через виробничу, так і фінансову сфери.

Кризи недо- та перевиробництва є наслідками стратегічних помилок підприємства, зокрема в сфері маркетингу при оцінці стану ринку, наявності загроз та впливу ймовірних подій на виробничу діяльність.

Криза у фінансах проявляється через падіння ліквідності, платоспроможності та ефективності. Так, унаслідок помилок при плануванні грошових потоків, а також реальних проблем надходжень коштів підприємство може потрапити у пастку кризи ліквідності. Якщо господарський суб'єкт не має достатніх страхових резервів або зовнішніх джерел фінансування, то подальше його функціонування ускладнюється аж до повної зупинки.

За інтенсивністю перебігу процесів криза поділяється на три стадії:

- латентної загрози, коли відбувається накопичення негативних явищ та тенденцій, проте вони певний час відкрито не проявляються. При цьому їх можна усунути шляхом застосування окремих заходів антикризового управління;

- помірної та відкритої загрози, коли сформовані проблеми набувають постійного характеру і безпосередньо позначаються на результатах діяльності господарського суб'єкта. Для ліквідації наслідків цієї стадії необхідно докласти значних зусиль та використати повний комплекс заходів антикризового управління;

- загрози руйнації, коли підприємство не може далі продовжувати функціонування. Воно потребує допомоги ззовні. Його оздоровлення можливе лише за умови залучення додаткових зовнішніх ресурсів - матеріальних, фінансових, людських.

З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин що її зумовлюють, та розробки антикризових заходів на підприємствах доцільно впроваджувати систему раннього попередження та реагування (СРГІР).

Система раннього попередження та реагування - це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища.

Система виявляє та аналізує інформацію про приховані обставини, настання яких може призвести до виникнення загрози для підприємства чи до втрати потенційних шансів. Першочерговим завданням системи раннього попередження є своєчасне виявлення кризи на підприємстві, тобто ситуації безпосередньої чи непрямої загрози його існуванню. Водночас за допомогою такої системи виявляються додаткові шанси для суб'єкта господарювання.

Процес створення системи раннього попередження складається з таких етапів:

- визначення сфер спостереження;

- визначення індикаторів раннього попередження, які можуть указувати на розвиток того чи іншого негативного процесу;

- визначення цільових показників та інтервалів їх зміни за кожним індикатором;

- формування завдань для центрів обробки інформації (розробка висновків щодо впливу тієї чи іншої інформації на діяльність підприємств);

- формування інформаційних каналів: забезпечення прямого та зворотного зв'язку між джерелами інформації та системою раннього реагування, між системою та її користувачами - керівниками всіх рівнів.

Розрізняють дві підсистеми СРПР: систему зорієнтовану на внутрішні параметри діяльності підприємства, та систему, зорієнтовану на зовнішнє середовище. Предметом дослідження останньої є завчасне прогнозування загроз, насамперед із боку контрагентів.

Внутрішньо зорієнтована підсистема СРПР спрямована на ідентифікацію ризиків та шансів, які криються всередині підприємства. У своєму розвитку ця підсистема дійшла вже до третього покоління. Системи першого покоління були зорієнтовані здебільшого на ідентифікацію наслідків дії тих чи інших факторів; другого - на визначення симптомів; третього - на виявлення першопричин.