Фінанси підприємств - Славюк P.А. - 14.6. ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

Аналіз дебіторської заборгованості проводять поетапно:

1. Вивчення рівня загальної суми дебіторської заборгованості, її динаміки.

2. Визначення періоду інкасації дебіторської заборгованості, коефіцієнта оборотності.

3. Вивчення складу дебіторської заборгованості за її видами та аналіз динаміки її складових.

4. Вивчення складу дебіторської заборгованості за термінами її повернення.

5. Аналіз складу простроченої заборгованості, причин її виникнення.

6. Оцінка безнадійних боргів підприємства.

Рівень дебіторської заборгованості визначається багатьма факторами:

- видом продукції;

- місткістю ринку;

- ступенем насичення ринку;

- загальноприйнятою системою розрахунків.

Управління дебіторською заборгованістю передбачає, перш за все, контроль за оборотністю коштів у розрахунках.

Контролювати дебіторську заборгованість доцільно, попередньо здійснивши аналіз стану дебіторської заборгованості за термінами утворення (табл. 14.5).

Таблиця 14.5

Аналіз стану дебіторської заборгованості ______

Щомісячне ведення такої таблиці дає можливість чітко уявити стан розрахунків зі споживачами і виявити прострочену заборгованість. Аналіз таблиці поліпшує проведення інвентаризації стану розрахунків із дебіторами.

Дебіторська заборгованість являє собою грошові кошти, які покупці винні за відвантажену продукцію, а також, згідно з українськими стандартами бухгалтерського обліку, векселі до отримання, розрахунки з персоналом, видані аванси, заборгованість засновників із внесків до статутного капіталу, податковий кредит.

З огляду на види розрахунків у сучасній господарській практиці дебіторську заборгованість класифікують так:

• дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги, строк сплати яких не настав;

• дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги, не сплачені в строк;

• дебіторська заборгованість за векселями отриманими;

• дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом;

• дебіторська заборгованість за розрахунками з персоналом;

• інші види дебіторської заборгованості.

Серед усіх видів дебіторської заборгованості найбільший обсяг припадає на заборгованість покупців за відвантажену продукцію.

Усі складові дебіторської заборгованості мають різну ліквідність. Тому, Визначаючи фінансовий стан підприємства, під час розрахунків слід детально проаналізувати, хто винен гроші підприємству та чи є можливість повернути ці гроші найближчим часом. Найбільш ліквідною, як це не дивно, є стаття "Розрахунки з бюджетом", оскільки саме там обліковується податковий кредит. На цю суму автоматично зменшуються відповідні податкові зобов'язання підприємства, але ця стаття не враховується при обчисленні грошових надходжень підприємства. Векселі до отримання у звітах трапляються рідко, але теоретично вони мають більшу ліквідність, ніж активи, що відображаються у статті "Розрахунки за товари, роботи та послуги", оскільки вони можуть бути віддані під заставу чи передані в рахунок сплати зобов'язань. Однак на практиці ризик несплати за векселями вищий, ніж ризик несплати за іншими статтями дебіторської заборгованості.

Ліквідність інших статей може бути різною, і конкретні висновки можна зробити тільки за результатами проведеного аналізу.

Фактично дебіторську заборгованість можна розглядати як безпроцентну позику покупцям чи замовникам, у яку підприємство здійснює інвестування оборотного капіталу.

Аналіз дебіторської заборгованості передбачає перш за все контроль за оборотністю засобів у розрахунках. Крім того, оцінка реального

стану розрахунків із дебіторами на підприємстві передбачає використання табличного та графічного способів оцінки дебіторської заборгованості, а також з допомогою абсолютних та відносних показників, що розглядаються в динаміці (так званий Л-аналіз).

Аналіз дебіторської заборгованості проводиться, звичайно, у кілька етапів.

На першому етапі аналізу оцінюють рівень дебіторської заборгованості підприємства і його динаміку в попередньому періоді. Оцінка цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнта залучення оборотних активів у дебіторську заборгованість, який розраховується за формулою:

, (14.18)

де - коефіцієнт залучення оборотних активів у дебіторську заборгованість;

- загальна сума дебіторської заборгованості підприємства (або сума дебіторської заборгованості окремо за товарним та комерційним кредитом), тис. грн;

- загальна сума оборотних активів підприємства, тис. грн.

На другому етапі аналізу визначають середній період інкасації дебіторської заборгованості та кількість її оборотів у досліджуваному періоді (звичайно - рік).

Кількість оборотів дебіторської заборгованості (коефіцієнт оборотності) характеризує швидкість обертання інвестованих у неї коштів протягом певного періоду. Цей показник розраховується таким чином:

, (14.19)

де - кількість оборотів дебіторської заборгованості підприємства в досліджуваному періоді;

- загальна сума обороту з реалізації продукції у досліджуваному періоді, тис. грн;

- середній залишок дебіторської заборгованості підприємства (загалом або окремих її видів) у досліджуваному періоді, тис. грн.

Такий показник, як середній період інкасації дебіторської заборгованості, характеризує її роль у фактичній тривалості фінансового та загального операційного циклу підприємства. Розраховується цей коефіцієнт за такою формулою:

, (14.20)

де - середній період інкасації дебіторської заборгованості підприємства, днів;

- середній залишок дебіторської заборгованості підприємства (загалом або окремих її видів) у досліджуваному періоді, тис. грн;

- сума одноденного обороту з реалізації продукції в досліджуваному періоді, тис. грн.

На третьому етапі аналізу вивчається склад дебіторської заборгованості за окремими її видами. Слід побудувати таблицю складу та динаміки дебіторської заборгованості. На її основі визначають частку кожного виду дебіторської заборгованості в загальному її обсязі та досліджують динаміку зміни розміру кожного її виду.

На четвертому етапі аналізу оцінюється склад дебіторської заборгованості за окремими її "віковими" групами, тобто за передбаченими строками її інкасації. Результати такого аналізу подають у формі таблиці, а також графічно. Як табличний, так і графічний способи аналізу базуються на ранжируванні дебіторської заборгованості за строками виникнення. При цьому найпоширенішим є таке групування (днів): 0-30, 31-60, 61-90, 91-120, 120-150, 150-180, понад 180 та понад 360. Цей етап аналізу простий і наочний. Побудована таким чином таблиця є простою та зручною в аналізі, бо дає змогу швидко визначати "вік" заборгованостей. При цьому вона допомагає одержувати певні моніторингові дані, що дають можливість стежити за ситуацією не лише тим фірмам, у яких дебіторська заборгованість є проблемною, а й підприємствам, що не мають із цим проблем.

Для оцінки стану дебіторської заборгованості важливо оцінити ймовірність виникнення та розмір безнадійних боргів. Така оцінка є п'ятим етапом аналізу дебіторської заборгованості. Зазначений аналіз можна здійснити за допомогою таблиці оцінки реального стану дебіторської заборгованості підприємства. На основі ранжирування дебіторської заборгованості за термінами її виникнення та статистичних розрахунків імовірності безнадійних боргів для кожної вікової групи визначають суму безнадійних боргів. Дебіторській заборгованості кожної вікової групи відповідає певний відсоток безнадійних боргів. Із зростанням строків виникнення дебіторської заборгованості цей відсоток зростає. Підприємство може використовувати для такого аналізу власні статистичні розрахунки ймовірності виникнення безнадійних боргів або застосовувати запропоновану стандартну шкалу розрахунків: для дебіторської заборгованості з терміном виникнення до 30 днів імовірність безнадійних боргів становить 5%, 30-60 днів -10%, 60-90 днів -15%, 90-120 днів - 20%, 120-150 днів - 50%, 150-180 днів - 75%, 180-360 днів - 80%, понад 360 днів - 95%.

Зрозуміло, що аналіз буде точнішим, якщо застосувати власну відсоткову шкалу, оскільки в такому разі буде враховано галузеву специфіку операційного циклу та розрахунків підприємства. Але для її розроблення потрібні дані про розміри простроченої дебіторської заборгованості за ряд років та аналіз частки безнадійних боргів, який на більшості підприємств не ведеться. Визначення ймовірності безнадійних боргів та розрахунок на цій основі реальної величини дебіторської заборгованості дасть можливість проаналізувати перспективи інкасації дебіторської заборгованості в майбутніх періодах, а отже, керівництво зможе оцінити розмір резерву за безнадійними боргами, який підприємству доцільно буде сформувати на наступні періоди.

На шостому етапі аналізу детально розглядається склад простроченої дебіторської заборгованості і середній "вік" простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості розраховується за формулою

, (14.21)

де - коефіцієнт простроченості дебіторської заборгованості;

У - сума дебіторської заборгованості, не сплаченої в передбачені строки, тис. грн;

- загальна сума дебіторської заборгованості, тис. грн.

Для характеристики цієї частини дебіторської (сумнівної, безнадійної) заборгованості підприємства також використовується такий показник, як середній "вік" простроченої дебіторської заборгованості, який визначається за формулою

, (14.22)

де - середній "вік" простроченої дебіторської заборгованості;

- середній залишок дебіторської заборгованості, не сплаченої в строк;

У - сума одноденного обороту з реалізації продукції в досліджуваному періоді.

Для оцінки оборотності дебіторської заборгованості використовують ще показник:

, (14.23)

де - частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів;

- дебіторська заборгованість;

- поточні активи" а також показник частки сумнівної заборгованості у складі дебіторської заборгованості.

Основною метою аналізу будь-якого аспекту фінансово-господарської діяльності підприємства є виявлення негативних для його фінансового стану тенденцій, пошук резервів підвищення ефективності діяльності, обґрунтування прийняття управлінських рішень, моніторинг різних аспектів діяльності підприємства, доцільність нововведень. Результати фінансового аналізу є тим підґрунтям, на основі якого формують фінансову політику підприємства, розробляють сукупність заходів, добирають фінансові механізми реалізації поставленої перед фінансовим менеджментом мети.

Аналогічно результати оцінки стану розрахунків підприємства дають можливість виявити недоліки в їх організації та здійсненні, намітити бажаний їх стан, визначити потрібні для цього шляхи вдосконалення та заходи, відібрати з них найбільш прийнятні та доцільні для кожного окремого підприємства і на цій основі розробити комплексну політику управління розрахунками підприємства, яка визначає перспективи поліпшення їхнього стану.

Можна виділити такі основні завдання управління розрахунками з метою поліпшення їхнього стану:

• зниження частки простроченої дебіторської заборгованості;

• збільшення коефіцієнта оборотності коштів у дебіторській заборгованості (відповідно зменшується середній період інкасації дебіторської заборгованості) та невелике зменшення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості або збереження його значення на попередньому рівні;

• визначення конкретного моменту сповільнення оборотності дебіторської заборгованості шляхом постійного моніторингу змін у політиці оплати рахунків покупцями та замовниками;

• робота з контрагентами щодо вчасної оплати ними їхніх зобов'язань;

• використання прогресивних форм розрахунків;

• регулювання обсягу кредиторської заборгованості, щоб запобігти погіршенню фінансової стійкості та ліквідності підприємства;

• запобігання виникненню кредиторської заборгованості з розрахунків за податками та іншими обов'язковими платежами;

• оптимізація рівнів різних видів кредиторської заборгованості та частки її загального обсягу в структурі капіталу підприємства.

Конкретні напрями вдосконалення стану розрахунків підприємства визначають, виходячи з розрахованих аналітичних коефіцієнтів і таблиць, що відображають стан дебіторської та кредиторської заборгованості. Оскільки дебіторська заборгованість є частиною активів підприємства, а кредиторська заборгованість - частиною пасивів підприємства і являє собою короткостроковий позичений капітал, то управління розрахунками і заходи поліпшення їхнього стану, що включають, відповідно, управління дебіторською і кредиторською заборгованістю на підприємстві, є складовою менеджменту оборотних активів та менеджменту оптимізації структури капіталу підприємства.

Можна скористатися з певних рекомендацій, що дозволяють управляти дебіторською заборгованістю:

• контролювати стан розрахунків;

• по змозі орієнтуватися на більшу кількість споживачів, щоб зменшити ризик несплати одним із них чи кількома;

• стежити за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості: значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стійкості і робить необхідним залучення додаткових джерел фінансування;

• у розвинутих країнах іноді використовують систему знижок у разі дострокової оплати;

• визначати термін прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівнювати цей термін із нормами в галузі, показниками конкурентів і даними попередніх років;

• періодично переглядати граничну суму комерційного кредиту, відповідно до фінансового стану клієнтів;

• якщо виникають проблеми з отриманням грошей, доцільно отримувати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

• залучати установи, які стягують борги, за наявності документальних підтверджень;

• продавати рахунки дебіторів факторинговій компанії, банку;

• у разі продажу великої кількості товару негайно виставляти рахунок покупцям;

• використовувати циклічність виписування рахунків для підтримання одноманітності операцій;

• можна застрахувати кредити для захисту від великих збитків із безнадійних боргів;

• уникати дебіторів із високим ступенем ризику.

В умовах значного сповільнення платіжного обороту, що викликає зростання дебіторської заборгованості на підприємствах, важливим завданням є ефективне управління дебіторською заборгованістю на кожному окремому підприємстві, яке спрямоване на оптимізацію загального її розміру та забезпечення вчасної інкасації боргу.

Політика управління дебіторською заборгованістю являє собою частину загальної політики управління оборотними активами і маркетингової політики підприємства, що спрямована на розширення обсягу реалізації продукції і забезпечення своєчасної її інкасації.

Політика управління дебіторською заборгованістю підприємства складається з таких основних елементів:

• формування принципів здійснення розрахунків підприємства з контрагентами;

• визначення можливої суми фінансових коштів, що інвестуються в дебіторську заборгованість;

• виявлення фінансових можливостей надання комерційного та споживчого кредиту і формування системи кредитних умов;

• формування стандартів оцінки покупців і диференціації умов надання кредиту;

• формування системи штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань;

• формування процедури інкасації дебіторської заборгованості;

• забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості;

• побудова ефективних систем контролю за рухом і вчасною інкасацією дебіторської заборгованості.