Фінанси підприємств - Славюк P.А. - 16.4. УСТАНОВЛЕННЯ ВЕЛИЧИНИ СТРАХОВОГО ТАРИФУ

Одним із найважливіших питань, що виникають під час страхування майна, є його оцінка, на підставі якої встановлюють страхову суму - суму коштів, у межах якої страхова компанія зобов'язана провести виплату в разі настання страхового випадку.

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальникові, застрахованій або іншій третій особі.

Саме на підставі страхової суми визначається страховий платіж, що його підприємство сплачує страховій компанії як страховий внесок або страхову премію. Страховий платіж, у свою чергу, встановлюється із застосуванням до страхової суми страхового тарифу.

Статтею 9 Закону "Про страхування" встановлено, що під час страхування майна страхову суму встановлюють у межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору страхування, якщо цим договором не передбачено іншого.

В основу страхового платежу покладено тарифну ставку, яку називають брутто-ставкою. В її структурі два основні елементи: нетто-ставка та навантаження. Кошти з нетто-ставки використовують для утворення основної частини страхового фонду, а тому вони відіграють роль забезпечення виплат страхового відшкодування. За рахунок навантаження до нетто-ставки покривають витрати на проведення страхових операцій. Питома вага навантаження в брутто-ставці залежить від специфіки конкретної страхової операції, форми та виду страхування і, як свідчить міжнародна практика, коливається від 10 до 49%.

За своєю фінансовою природою нетто-ставка пов'язана з імовірністю заподіяння страхувальникові певного матеріального збитку, відображає обсяг страхової відповідальності страховика в разі страхування майна чи підприємницьких ризиків, для яких властиві кілька видів страхової відповідальності. Загальна нетто-ставка може складатися зі суми кількох окремих нетто-ставок.

Зазначимо також, що на розмір нетто-ставки впливає багато чинників, котрі відображають конкретні умови, в яких перебуває застраховане майно, здійснюється виробництво, живе і працює людина.

Навантаження до нетто-ставки має бути достатнім для покриття таких складних витрат страховика: оплати праці співробітників страхової організації, затрат на рекламу, адміністративно-господарських витрат (оренда приміїцення, плата за комунальні послуги тощо), оплата послуг підприємств зв'язку, відрахування до резервних та інших фондів. Обсяг навантаження має бути достатнім і для формування прибутку страховика. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 4 травня 1994 року № 358 "Про удосконалення механізму державного регулювання тарифних ставок у сфері страхування" норматив витрат на введення страхової ставки не може перевищувати:

- з обов'язкового державного страхування - 6% від розміру тарифу;

- з обов'язкового страхування майна та відповідальності - 20% від розміру тарифу;

- з обов'язкового особистого страхування - 15% від розміру тарифу.

Забезпечення зазначених вимог потребує постійної роботи зі встановлення, уточнення та коригування страхових тарифів, а це передбачає виконання деяких умов. Однією з них є підтримання еквівалентності інтересів страхових партнерів. Це означає, що нетто-ставки мають якомога повніше відповідати ймовірності збитку, бо лише в такому разі кошти страхового фонду, одержані від страхувальників за тарифний період, будуть достатніми для страхового відшкодування.

Розміри тарифних ставок визначаються здебільшого в регіональних межах (в Україні це Полісся, лісостепова зона, степова тощо) у середньому на 5 або 10 років.

У регіональних межах має відбуватись і поверненість виплачених платежів у формі страхового відшкодування. Дотримання умов еквівалентності інтересів страхових партнерів відповідає перерозподільчій природі страхування, зміст якої - у замкнутому розподілі збитку одного застрахованого на всіх.

Важливо забезпечити доступність розмірів страхових тарифів для якомога ширшої сукупності страхувальників. Якщо застосувати надмірно високі тарифні ставки, то вони можуть виявитись нереальними для багатьох суб'єктів унаслідок їхнього слабкого фінансового стану. Проте доступність тарифних ставок визначається, насамперед, числом страхувальників, а також кількістю застрахованих об'єктів.

Однією з умов визначення розміру страхових тарифів є їхня стабільність за тривалий час. Саме незмінність тарифних ставок упродовж багатьох років посилює впевненість страхувальників у фінансовій стійкості страхової організації. Зрозуміло, що із зміною конкретних обставин проведення страхових операцій тарифи не можуть залишатися стабільними.

Розширення обсягу страхової відповідальності, якщо дозволяють чинні тарифні ставки, є також однією з умов установлення певної величини тарифів. Дотримання її є пріоритетним напрямом у діяльності страховика з огляду на те, що за значного обсягу страхової відповідальності повніше задовольняються інтереси страхувальників.

Визначення величини тарифної ставки має величезне значення для забезпечення рентабельності страхових операцій і всієї діяльності страховика. Адже останній здійснює виплати із страхового відшкодування, несе інші витрати, формує прибуток лише за рахунок страхових платежів. При страхуванні відбувається замкнутий розподіл збитку між страхувальниками. Тому для встановлення величини нетто-ставки можна застосувати рівність СП = СВ у якій СП - страхові платежі, що відповідають нетто-ставкам; СВ - обсяг страхового відшкодування.

Розрахувавши праву частину рівності, одержимо шукану величину страхових платежів.

Щоб визначити ймовірність втрати, без якої неможливо розрахувати величину нетто-ставки, потрібно зробити деяке припущення.

Нехай умовно вважається, що під час кожного страхового випадку, який фактично стався, знищується один страховий об'єкт. Тоді ймовірність матеріальних збитків унаслідок цього залежить, насамперед, від імовірності настання страхових випадків. Якщо визначити приблизно їхню кількість за тарифний період, то можна обчислити і ступінь імовірності настання цих випадків.

Ця величина являє собою відношення кількості страхових випадків до числа застрахованих об'єктів.

Розрахунковий показник рівня збитковості страхової суми показує ймовірність втрат страховика в розмірі тієї частки сукупної страхової суми, яка вибуває із страхового портфеля щорічно або ж за тарифний період залежно від настання страхових випадків та необхідності відшкодування збитків. Виражена у формі певної процентної ставки, зазначена частка є основою для встановлення нетто-ставки.

Загалом рівень збитковості страхової суми як відношення деяких грошових показників залежить від дії різних чинників.

Вкажемо на основні з них: а - число застрахованих об'єктів одним страховиком; b - страхова сума застрахованих об'єктів; с - число фактичних страхових випадків; d - кількість пошкоджених (загиблих) об'єктів;/ - сума страхового відшкодування; q - показник збитковості страхової суми.

Беручи до уваги дію зазначених чинників, можна обчислити три показники, які показують міру їхнього впливу на збитковість страхової суми.

Перший показник - () - показує частоту настання страхових випадків як відношення числа страхових випадків до кількості застрахованих об'єктів. Змістом його є процент аварійності засобів транспорту, травматизму людей, загибелі худоби тощо.

Другий показник - () — визначає спустошеність від настання одного випадку шляхом віднесення числа постраждалих об'єктів до кількості страхових випадків, що відбувалися. Цей показник інформує про число об'єктів, які потерпіли від настання одного страхового випадку: повені, землетрусу тощо.

Третій показник - - характеризує відношення ризиків. Змістом його є відношення середнього страхового відшкодування за один постраждалий об'єкт до середньої страхової суми одного застрахованого об'єкта.

Якщо було часткове пошкодження об'єкта, то цей показник свідчить про середній ступінь пошкодження одного об'єкта. Певне його зниження характеризує перевищення великих ризиків у страховому портфелі над їхньою середньою страховою оцінкою.

Якщо названі показники перемножити, то можна одержати синтетичний показник збитковості страхової суми:

. (16.1)

Розрахунок нетто-ставок за кожним видом або одноразовим об'єктом страхування починається з визначення середнього показника збитковості страхової суми за тарифний період, тобто за 5 чи 10 років з урахуванням ризикової поправки.

Для цього спершу будують ряд збитковості страхової суми і аналізують його тенденцію.

Залежно від одержаних висновків вирішується питання про величину ризикової поправки.

Методика розрахунку обсягу навантаження до нетто-ставки спирається на встановлення фактичних затрат на утримання страхових організацій, котрі здійснюють вид страхування, за кілька попередніх років. Пояснюється це тим, що частка навантаження в брутто-ставці має тенденцію до зменшення, фактичні затрати на проведення відповідного виду страхування обчислюють за даними бухгалтерської та статистичної звітності. Після цього визначають їхню питому вагу в процентах у сумі страхових платежів, які надійшли за той же період.

Для обчислення навантаження треба встановити обсяги брутто-ставки і нетто-ставки, різниця між якими буде відображати шукану величину.

Обсяг брутто-ставки можна розрахувати, застосувавши формулу

, (16.2)

де - питома вага навантаження в брутто-ставці, установлена на основі розрахунку фактичних накладних витрат страховика за кілька попередніх років.