Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М.І. - 4.7. Особливості та проблеми проведення пенсійної реформи в Польщі

Процес реформування пенсійного забезпечення в Польщі передбачає трирівневу систему формування пенсійних фондів. І ступінь (реформований FUS - Фонд соціального страхування) спирається на розподільчі принципи (внески працівників реєструються на особистих рахунках, але витрачаються на поточну виплату пенсій і допомог). II ступінь (відкриті пенсійні фонди) і III ступінь (пенсійні програми для робітників і службовців, засновані роботодавцем, інвестиційні пенсійні фонди, різні форми накопичування індивідуальних заощаджень на забезпечення в старості) ґрунтуються на накопичувальному фінансуванні, яке полягає в тому, що внески вкладаються в те чи інше підприємство і примножуються.

Запропонована пенсійна система відрізняється від попередньої тим, що має яскраво виражений страховий характер, оскільки величина майбутньої пенсії безпосередньо залежить від величини внеску. Кожен внесок у систему служить отриманню певних прав чи накопиченню пенсійного капіталу. Членство в системі означає оплату внесків. Обсяг страхових внесків на соціальне страхування подано у табл. 4.10.

Внески в обов'язковий сегмент страхової системи (І і II ступінь) роблять роботодавці і працівники, кожен з яких оплачує половину суми. З цією метою на початку 1999 р. було підвищено заробітну плату у розмірі, що дорівнює половині страхового внеску. Кожний факт ухилення роботодавця від сплати внеску з юридичного погляду розцінюється як затримка заробітної плати або як порушення зобов'язань стосовно працівника. У деяких надзвичайних ситуаціях внесок робить держава.

Таблиця 4.10. Страхові внески на соціальне страхування у Польщі в 1999 р.

Внески оплачують також члени пенсійних програм для робітників і службовців (III ступінь) в рамках добровільного страхування. На цьому ступені внески (основний, в обсязі 7 % від заробітної плати і додатковий, обсяг якого визначає пенсійний договір, що діє на певному підприємстві) першопочатково оплачував працівник за рахунок свого заробітку. Однак парламент, враховуючи побажання роботодавців, пенсійних закладів і товариств, вніс зміни в це положення: основний внесок буде покривати за рахунок власних коштів роботодавець, засновник пенсійної програми, реєструючи його у витратній статті підприємства. Водночас працівник може сплачувати додатковий внесок.

У рамках нової системи обов'язковий внесок (І і II ступінь) нараховується на суму доходу, що не перевищує 250 % середньої заробітної плати.

Поряд з обов'язковим страхуванням нова система відкриває великі можливості для виявлення групової (і індивідуальної) завбачливості за умовами III ступеня (шляхом вступу до Відкритого пенсійного фонду).

Залежно від віку майбутні пенсіонери були поділені на три групи:

- особи, що досягли 51 року і старші (тобто ті, що народилися до 1949 р.), продовжували залишатися в рамках старої системи, отримавши можливість додаткового страхування, наприклад у рамках пенсійної програми для робітників і службовців;

- особам у віці від 31 до 50 років (тобто тих, хто народився 1949-1968 рр.) було надано право вибору: залишити всю суму внесків на І ступені або перевести її частину на II ступінь;

- на осіб, яким виповнилося 30 років і молодших (тобто тих, хто народився після 1968 р.), в обов'язковому порядку поширюється дія нової системи.

При цьому для жодної з трьох вікових груп не існувало обмежень стосовно членства на III ступені, тобто участі в різних індивідуальних і групових програмах добровільного пенсійного страхування (у відкритих пенсійних фондах).

Бюджет відкритого пенсійного фонду складається з внесків, сплачених його учасниками, що записуються на індивідуальному рахунку кожного учасника. Внески фонду інвестуються для їх примноження з призначенням пенсії. Відкритими фондами управляють загальні пенсійні товариства (ЗПТ) - це юридична особа, яка повинна мати форму акціонерного товариства, мусить відповідати високим вимогам щодо безпека керованого ним фонду, і, відповідно, безпеки майбутніх платників внесків. Наприклад, акціонерний капітал ЗПТ (повністю відокремлений від відкритого пенсійного фонду) має становити принаймні 4 млн євро та повинен бути забезпечений грошима. ЗПТ може управляти тільки одним фондом, хоча у майбутньому це може змінитися. Створення ЗПТ відбувається зі згоди Комісії нагляду за страховими і пенсійними фондами (КНСіПФ). За управління фондом ЗПТ отримує винагороду.

ЗПТ не зберігає грошових коштів фонду, але мусить передавати їх у банк-депозитарій. Це повинен бути національний банк, який має власні фонди (не менші, ніж 100 млн євро) та відповідає іншим суворим вимогам, визначеним Законом.

Нагляд за діяльністю усіх відкритих пенсійних фондів здійснює Комісія нагляду за страховими і пенсійними фондами (КНСШФ). її права щодо контролю є досить широкими. Крім того, завданням КНСіПФ є поглиблення знань суспільства щодо засад діяльності фондів, і, зокрема, прав, які мають застраховані особи.

Незалежно від інших умов безпеки для діяльності другої складової пенсійної системи запроваджено Гарантійний фонд. Він створюється із внесків, що надходять з усіх відкритих пенсійних фондів. Грошові кошти Гарантійного фонду повинні бути використані у випадку, якщо деякі з фондів не досягнуть рівня повернення, а коштів ЗПТ, яке ним управляє, не вистачить для покриття нестачі. Тобто фінансова відповідальність передусім лежить на ЗПТ, а тільки потім на Гарантійному фонді.

Майбутні пенсії виплачуватимуться пенсійними закладами. Ці фірми, ймовірно, з'являться у 2008 р. після досягнення мінімального пенсійного віку першими членами відкритих пенсійних фондів.

У попередній системі від людей не вимагалось активної участі при прийнятті рішень, вміння робити вибір і пильно контролювати ситуацію. Участь в попередній системі значною мірою була автоматичною. Люди користувались її "благодіяннями", розраховуючи на індексацію пенсійних виплат під тиском політичних чи професійних кіл. Між тим, нова система передбачає активну позицію майбутнього пенсіонера.

Надзвичайно важливою особливістю нової системи є намагання загальних пенсійних товариств і страхових компаній залучити якомога більше клієнтів, що сприяє розвитку конкуренції.

Головним організатором системи пенсійного забезпечення і надалі буде держава. Однак система загального пенсійного забезпечення, організована за ініціативою держави, покликана забезпечити громадянам лише елементарні соціальні гарантії в старості. Про більш значне матеріальне забезпечення у старості - безвідносно до норм, що діють у цій країні - зацікавлені особи повинні піклуватися самі. Така установка на індивідуальну завбачливість набуває все більшої популярності у Польщі, свідченням чому є реформа пенсійної системи.