Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П.В. - Завдання і запитання для самоконтролю

Основним напрямом діяльності Фонду є його кредитні операції. Згідно зі Статутом МВФ надає кредити країнам-членам для відновлення рівноваги їх платіжних балансів і стабілізації валютних курсів. МВФ здійснює кредитні операції тільки з офіційними органами кран-членів: казначействами, центральними банками, стабілізаційними фондами.

Засоби Фонду можуть поступати в розпорядження його членів у межах цілого ряду підходів і механізмів, що розрізняються в основному за видами проблем фінансування дефіциту платіжного балансу, а також рівнем умов, що висуваються МВФ. Причому ці умови є синдикованим критерієм, що включає три різні елементи: стан платіжного балансу, сальдо міжнародних резервів і динаміку резервної позиції країн. Ці три елементи, що визначають потребу у фінансуванні платіжного балансу, вважаються самостійними і кожен з них може служити основою для подачі до Фонду запиту про фінансування.

Країна, що потребує іноземної валюти або СДР, проводить їх купівлю у Фонді в обмін на еквівалентну суму в національній валюті, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни. Після закінчення встановленого терміну кредиту країна зобов'язана провести зворотну операцію, тобто викупити у Фонду національну валюту, що знаходиться на спеціальному рахунку, і повернути отриману іноземну валюту або СДР. Такого виду кредити даються на термін до 3 років, рідше - 5 років. За користування кредитами МВФ стягує комісійний збір у розмірі 0,5 % від суми кредиту і відсоткову ставку за користування кредитом, розмір якої встановлюється на основі ринкових ставок, що діють у відповідний період (найчастіше це 6-8 % річних). Якщо національна валюта країн и-боржника, що знаходиться у МВФ, купується іншою країною-членом, то це вважається як погашення заборгованості Фонду.

Розміри кредитів, що надаються Фондом, і можливості їх отримання пов'язані з виконанням країною-позичальником ряду умов, не завжди прийнятних для цих країн.

Перша сума іноземної валюти, що одержується країною-позичальником у розмірі до 25 % її квоти, називається резервною часткою. її розмір визначається як перевищення величини квоти над сумою запасу національної валюти, що знаходиться у розпорядженні Фонду (на спеціальному рахунку в центральному банку країни-позичальника). Резервна частка зростає, якщо Фонд отримує у країни-позичальника її національну валюту для кредитування інших держав-членів МВФ. Сума позичок, наданих країною-членом Фонду відповідно до додаткової кредитної угоди, утворює її кредитну позицію.

Резервна частка і кредитна позиція становлять резервну позицію країни - члена МВФ. У межах резервної позиції країна-член може автоматично, на першу вимогу, отримувати кредити від Фонду, причому за користування таким кредитом країна-член не платить комісійні та відсотки, а також їй не встановлюються терміни повернення отриманого кредиту.

Засоби, що отримуються країною від Фонду понад резервну частку (вони становлять максимально 100 % від величини квоти), видаються на жорсткіших умовах: гранична величина отримуваних коштів від МВФ, коли країна повністю використовувала резервну позицію, тобто резервну частку і кредитну позицію, не повинна, як правило, перевищувати 125 % її квот. Засоби, що отримуються країною понад резервну частку, діляться на 4 частини (траншу) - по 25 % кожна, і в міру використання цих частин (траншу) отримуваного кредиту вимоги з "обгрунтованого використання" отримуваних коштів зростають. У "листі про наміри", що направляється країною-позичальником Фонду, висловлюються напрями і заходи з використання кредиту, Фонд контролює їх виконання. У тих випадках, коли, на думку Фонду, відбувається порушення країною-позичальником взятих на себе зобов'язань, кредитування скорочується, або повністю припиняється.

МВФ з початку 50-х pp. почав укладати з крашами-членами угоди про резервний кредит, або угоди "стенд бай" (англ. Standby Arrangements). За такою угодою країна-член має право отримати від МВФ іноземну валюту в обмін на національну у будь-який час, але на узгоджених з Фондом умовах.

У1974 р. була створена система розширеного кредитування, яка призначена для надання засобів в іноземній валюті країнам-членам Фонду на тривалі терміни і в значно більших розмірах. Отримати такі кредити країни-члени можуть, коли має місце серйозне порушення рівноваги платіжного балансу.

Для отримання розширеного кредиту країна-позичальник підписує з Фондом спеціальну угоду, в якій обумовлюються умови кредиту і зобов'язання, що приймаються країною. Загальний розмір кредитів, які країна-член може отримати від Фонду в межах резервних і розширених кредитів, становить протягом року до 68 % від її квоти, включаючи раніше отримані кредити -300 % від квоти.

З метою надання допомоги країнам-членам МВФ, що зазнають труднощів у економічному розвитку з незалежних від них причин, а також для сприяння у рішенні широких проблем економічного і соціального характеру Фонд створив ряд спеціальних механізмів, які надають засоби на валютних умовах. До них відносять:

• механізм компенсаційного і надзвичайного фінансування, кошти якого виділяються у зв'язку зі стихійними лихами, яких зазнали країни, непередбаченою зміною світових цін та іншими причинами;

* механізм фінансування буферних (резервних) запасів сировинних товарів, що створюються відповідно до міжнародних угод;

• механізм фінансової підтримки операцій зі скорочення і обслуговування зовнішнього боргу, який виділяє кошти країнам, що розвиваються, і які опинилися у кризовій ситуації із зовнішніми боргами;

• механізм підтримки структурних перетворень, засоби якого спрямовуються у країни, що здійснюють перехід до ринкової економіки шляхом здійснення радикальних економічних і політичних реформ;

• механізм технічної допомоги. Вона здійснюється через напрям місій у центральні банки, міністерства фінансів і статистичні органи країн, що потребують таку допомогу, посилку експертів у ці органи на 2-3 роки, проведення експертизи законодавчих документів, які готуються. Технічна допомога виражається у сприянні МВФ країнам-членам у галузі грошової, валютної політики і банківського нагляду, статистики, розробки фінансового і економічного законодавства та підготовки кадрів.

Крім вказаних механізмів, які функціонують нині, МВФ створював тимчасові спеціальні фонди, які були покликані сприяти подоланню кризових валютних ситуацій, що виникали з різних причин (наприклад, нафтовий фонд - для покриття додаткових витрат у зв'язку із значним зростанням цін на нафту і нафтопродукти; довірчий фонд - для надання допомоги найбільш бідним країнам за рахунок засобів, виручених від продажу золота із запасів МВФ тощо).

Завдання і запитання для самоконтролю

1. У якому році і з якою метою був створений МВФ?

2. Коли МВФ розпочав свою практичну діяльність і які цілі його роботи можна виділити?

3. Які ресурси має у своєму розпорядженні МВФ і які форми діяльності він використовує?

4. Опишіть організаційну структуру МВФ.

5. Назвіть складові статутного капіталу МВФ. Яким чином визначаються квоти кожної країни?

6. Які є механізми додаткового залучення кредитних ресурсів МВФ?

7. Охарактеризуйте основні напрями кредитної діяльності МВФ.

8. Чим відрізняється "резервна частка", "кредитна позиція" і "резервна позиція" країни-члена МВФ?

9. Які механізми фінансування застосовує МВФ до країн-членів?

10. Яку найбільшу суму кредиту можуть отримати країни-члени МВФ і в яких випадках?

11. Назвіть позитивні та негативні наслідки для країн-членів, які використовують фінансові ресурси МВФ.