Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М.І. - 7.3.1. Державні підприємства та комерційні компанії державної власності

7.3.1. Державні підприємства та комерційні компанії державної власності

Після падіння режиму Чаушеску новий уряд вдався до широкомасштабної реорганізації державних підприємств і впровадження нової структури управління, що було передбачено Законом 1990 р. про реорганізацію державних підприємств у комерційні компанії державної власності, або "regies autonomes" (Закон про реорганізацію). За цим Законом колишні державні підприємства поділялися на дві категорії: ті, які працюють у стратегічних галузях економіки: оборонній промисловості, енергетиці, гірничій та газовій промисловості, пошті або залізниці, що залишилися в управлінні державою; і решта, що приватизуватимуться. Підприємства першої категорії мали бути реорганізовані у так звані автономні адміністрації ("regies autonomes"); другої категорії у комерційні компанії, а саме компанії з обмеженою відповідальністю та акціонерні компанії, у яких держава є одноосібним власником, з наступним розповсюдженням акцій цих компаній у межах різних програм серед приватних власників. Усі державні підприємства підлягали реорганізації протягом шести місяців після введення Закону в дію. Виняток становили сільськогосподарські підприємства, яким надавалось три додаткових місяці. Реорганізацією підприємств мав здійснити уряд, а для підприємств місцевого значення - муніципалітети.

Автономні адміністрації - юридичні особи, які є фінансово автономними. Вони є власниками своїх активів, але для передачі нерухомого майна або врегулювання претензій на суму понад 10 млн лей (38 000 дол. США) їм потрібна згода відповідного галузевого міністерства.

Управляє автономними адміністраціями адміністративна рада у складі від семи до п'ятнадцяти осіб, призначених відповідним міністерством або головою місцевої адміністрації на чотирирічний термін. До цієї організації мають входити представник Міністерства фінансів, а де є потреба, й представник Міністерства ресурсів і промисловості, Міністерства торгівлі та туризму, а також відповідного галузевого міністерства. Рада розробляє статут підприємства (який має затвердити засновник) та за порадою компетентних чиновників обирає одного зі своїх членів директором або генеральним директором, який керуватиме поточною роботою компанії.

Автономна адміністрація готує щорічний звіт про стан рахунків та подає його на затвердження до Міністерства фінансів або до територіального директора фінансів у тому районі, де розміщене управління компанії. Доходи цих підприємств мають перевищувати видатки, збитки ж від основної діяльності має затвердити Міністерство економіки після консультації з Міністерством фінансів. Мати збитки дозволено тоді, коли діяльність пов'язана з наданням послуг населенню і вони цілком обґрунтовані. Держава може підтримувати розвиток адміністрацій субсидіями у формі кредиту з привілейованими відсотковими ставками, державними замовленнями, прямими субсидіями або податковими знижками.

Усі автономні адміністрації мають створити резервні фонди та фонди розвитку, а також сплачувати внески у фонди соціального страхування, проте Закон не визначає мінімальних розмірів таких фондів. Після вирахування податків 5 % прибутку перераховується у фонд участі працівників у прибутках, а решта - у державний бюджет або бюджет місцевої адміністрації.

Для досягнення своїх цілей такі компанії державної власності можуть інвестувати власні кошти і одержувати інвестиційні кредити за згодою Державного міністерства економічної орієнтації. Підприємство також може брати позики, сума яких не перевищує 20 % валового доходу за попередній рік, для покриття збитків за один рік.

Комерційні компанії державної власності

Згідно із Законом про реорганізацію державні підприємства, окрім реорганізованих у автономні адміністрації, були трансформовані в акціонерні компанії або компанії з обмеженою відповідальністю, а держава стала власником всіх акцій.

Закон про реорганізацію має кілька спеціальних положень про субсидії для комерційних компаній, за якими забороняється надавати їх більш як на чотири роки, а розміри початкових субсидій мають щорічно скорочуватись на 20 %.

Закон про реорганізацію дозволяє державним компаніям об'єднуватись в асоціації для ведення спільної взаємовигідної діяльності. Як наслідок, утворилось кілька холдингових компаній. Державні компанії та компанії з участю державного капіталу для розширення своєї комерційної діяльності можуть утворювати разом з румунськими та іноземними особами (юридичними та фізичними) нові комерційні компанії.