Фінанси: курс для фінансистів - Оспіщева В.І. - Тема 4. ФІНАНСОВЕ ПРАВО ТА ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА

4.1. Діяльність фінансової системи держави як предмет фінансового права

Фінанси охоплюють широкий спектр обмінно-розподільних і перерозподільних відносин, що за єдиної сутності мають характерні ознаки й особливості. "Розуміння фінансів як єдиного цілісного явища дає підстави для виділення поняття "фінансова система" як певної сукупності форм і методів фінансових відносин та їх інституціонального забезпечення"^*6.

*6: {Опарін ВМ. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти). — К.: КНЕУ, 2005. — 240 с.}

Не можна впевнено керувати фінансами не знаючи всієї сукупності цих взаємозв'язків, їх змісту, спрямованості, взаємодії. Під час прийняття рішень з окремих питань управління фінансами (регулювання діяльності підприємницьких структур, функціонування банківської системи, фінансового ринку тощо) потрібно враховувати, якими будуть наслідки для інших складових фінансової системи. Тобто, для ефективного управління фінансами слід мати чітке уявлення про об'єкт управління, розуміти проблеми формування та функціонування фінансової системи країни.

Питання щодо сутності та складу фінансової системи не менш дискусійне у фінансовій науці, ніж стосовно власне фінансів та їх функцій.

Ґрунтовне дослідження теоретико-методологічних аспектів розбудови фінансової системи України здійснив В.М. Опарін, який детально вивчив проблематику фінансової системи, визначив різні підходи щодо трактування фінансової системи у фінансовій науці. Ми поділяємо позиції В.М. Опаріна, що фінансова система — "не просто сукупність певних форм і методів фінансових відносин. Це відповідно організована система".

Заслуговують на увагу та підтримку й інші визначення фінансової системи. На думку О.Р. Романеска, "це сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних між собою сфер фінансових відносин, що мають особливості в мобілізації та використанні фінансових ресурсів, відповідний апарат управління та правове забезпечення"^*7. Вона характеризує фінансову систему в двох аспектах:

1) *7: {Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. — К.: КНЕУ, 2004. — 312 с.}

2) за внутрішньою структурою — як сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних сфер і ланок фінансових відносин, що відображають специфічні форми та методи розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту;

3) за організаційною структурою — як сукупність державних органів та установ, котрі здійснюють фінансову діяльність.

Узагальнюючи різні підходи до структуризації фінансової системи, слід зазначити, що загалом позиції авторів багато в чому збігаються, хоча вони використовують різні терміни. Майже всі автори зауважують, що до фінансової системи належать різні ланки державних фінансів, фінанси підприємницьких структур, фінансовий ринок, але є розбіжності стосовно включення до фінансової системи фінансів домогосподарств і міжнародних фінансів.

Зважаючи на сказане вище, у структурі фінансової системи вирізняють такі сфери (підсистеми) (рис. 4.1):

1) централізовані фінанси, основу яких становлять державні фінанси;

2) децентралізовані фінанси, до котрих належать фінанси суб'єктів господарювання (підприємств) та фінанси домогосподарств;

3) фінансова інфраструктура, що включає фінансовий ринок і систему органів управління фінансами;

4) міжнародні фінанси.

Отже, у цій структурі є і фінанси домогосподарств (населення), оскільки суб'єкти фінансових відносин — громадяни, здійснюють фінансову діяльність; і міжнародні фінанси, фінансові відносини у сфері яких, пов'язані насамперед із міжнародною торгівлею, характеризують грошові потоки між суб'єктами різних країн. У фінансовій науці міжнародні фінанси визнано важливою сферою фінансів, що зумовлено глобалізацією економіки, інтернаціоналізацією фінансів.

Усі сфери фінансової системи поділяються на окремі ланки, що мають багатоаспектні взаємозв'язки. Кожна сфера та ланка фінансової системи посідають певне місце в регулюванні ринкових відносин, визначним способом впливають на процес відтворення, виконують певні функції.

Централізовані фінанси — підсистема фінансових відносин щодо формування централізованих грошових фондів, які зосереджуються в інститутах державних органів влади з метою виконання державою функцій, а саме: адміністративної, оборонної, соціально-економічної та правової. Це основна сфера перерозподілу ВВП і національного доходу. До такої сфери належать: державний бюджет, місцеві бюджети (фінанси місцевих органів влади), державні позабюджетні цільові фонди, державний кредит, фінанси державних і муніципальних підприємств.

Головною ланкою централізованих фінансів є бюджетна система, що організаційно залежить від форми державного устрою та, як правило, складається з державного й місцевих бюджетів.

Державний бюджет — головний централізований фонд грошових коштів держави, основний засіб перерозподілу національного доходу. Через державний бюджет перерозподіляється майже 40 % національного доходу країни.

Місцеві бюджети (місцеві фінанси) — фінансова база місцевих органів влади й управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах і доходах, їх внутрішньо-територіальний перерозподіл.

Сукупність усіх видів бюджетів бюджетної системи становить зведений бюджет — сукупність показників усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи. Законодавчі органи влади зведений бюджет не затверджують, його використовують для аналізу, прогнозування, визначення засад державного регулювання економічного та соціального розвитку держави.

Державні цільові фонди мають цільове призначення. їх застосовують з метою розширення соціальних послуг населенню, розвитку галузей інфраструктури, надання суспільної допомоги непрацездатним і малозабезпеченим громадянам. В Україні нині діють такі державні цільові фонди:

— Пенсійний фонд України;

— Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності;

— Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

— Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

У перспективі — Державний фонд медичного страхування.

Державний кредит — специфічна ланка державних фінансів, він безпосередньо пов'язаний із бюджетним дефіцитом, оскільки е джерелом його покриття. Це сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (приватними, фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами і міжнародними фінансовими організаціями) у процесі формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів. У таких відносинах держава виступає позичальником коштів, а фізичні та юридичні особи — кредиторами. Однак можливі ситуації, коли власне держава є кредитором, а іноді й гарантом за певними угодами (див. розд. 8).

Фінанси підприємств та установ недержавної форми власності та фінанси домогосподарств поєднуються поняттям децентралізовані фінанси.

Фінанси підприємств та установ — базова ланка всієї фінансової системи, оскільки саме тут утворюється значна частина ВВП та національного доходу, вона виступає об'єктом розподілу через фінансові відносини. Фінанси підприємств — економічні відносини, пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання у процесі відтворення. Залежно від виду діяльності серед фінансів підприємств розрізняють: фінанси комерційних підприємств, некомерційних підприємств, громадських організацій.

Фінанси домогосподарств — це сукупність грошових фондів, що акумулюються у населення з таких джерел: доходи від трудової діяльності, доходи від капіталу, доходи від рухомого і нерухомого майна, доходи, отримані у вигляді спадщини, доходи з інших джерел.

Сфера міжнародних фінансів характеризує економічні відносини на світовому рівні, відображає грошові потоки між державами: урядами, підприємствами, громадянами. Перерозподільні відносини у сфері міжнародних фінансів виникають під час формування і використання фінансових ресурсів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій. Функціонуючи у міжнародній сфері, фінанси впливають на економічні відносини учасників, формування їх фінансової політики, розвиток міжнародних інтеграційних процесів.

Фінансова інфраструктура створює сприятливі умови для гармонійної діяльності всієї фінансової системи та кожної її сфери зокрема, це сукупність фінансових інститутів та елементів. До фінансової інфраструктури належать: система органів управління фінансами, нормативно-законодавча база; підготовка фахівців, інфраструктура фінансового ринку, спеціалізоване виробництво (цінних паперів, грошових банкнот, фінансової документації).

Фінансовий ринок опосередковує рух фінансових ресурсів між підприємствами, галузями, сферами економіки, населенням, державою. Основна функція фінансового ринку полягає у перетворенні тимчасово вільних грошових коштів (заощаджень) на позиковий капітал для інвестицій в економіку. Фінансовий ринок — підсистема фінансової інфраструктури, специфічна сфера економічних відносин, у якій формуються і функціонують відносини між учасниками фінансового ринку стосовно купівлі-продажу фінансових фондів.

Структура фінансової системи може змінюватися під впливом відповідних перетворень в економіці країни. У державах із перехідною економікою окремі ланки фінансової системи перебувають на стадії формування. Це, насамперед, фінансовий ринок, місцеві фінанси, державні позабюджетні цільові фонди.

Ефективна діяльність кожної зі складових фінансової системи можлива за умов чіткого законодавчого врегулювання їх взаємодії. Функціонування фінансової системи зумовлює фінансову діяльність держави, виявляється у відносинах, урегульованих відповідними нормами фінансового права. Отже, предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави.

У нормах фінансового права закріплено права й обов'язки учасників фінансових відносин.