Фінанси: курс для фінансистів - Оспіщева В.І. - 9.3. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання

У складі факторів, що визначають структуру бюджетної системи країни, розрізняють такі форми державного устрою, як унітарна або федеративна.

Бюджетний унітаризм — така форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин, основні принципи організації яких визначає центральна влада. Місцева та регіональна влади при цьому, як правило, відіграють досить пасивну роль.

Для характеристики багаторівневої системи органів публічної влади, в якій кожен рівень забезпечений власним бюджетом і діє в межах закріплених за ним бюджетних повноважень, використовують термін "федералізм". Це поняття застосовується для визначення відносин у федеративних державах, але останнім часом його вживають і щодо країн, які не є федераціями за конституцією.

Бюджетний федералізм представлений такою організацією бюджетних відносин, яка дає змогу в умовах самостійності й автономії кожного бюджету забезпечувати на території всієї країни її населенню рівний і гарантований державою перелік суспільних послуг (безпека, соціальний захист, освіта та ін.), а для цього органічно поєднувати фіскальні інтереси держави з інтересами її суб'єктів; розрізняти бюджетні повноваження, бюджетні видатки і доходи; розподіляти і перерозподіляти бюджетні ресурси між державним бюджетом і бюджетами місцевих органів влади, вирівнюючи бюджетну забезпеченість територій, які перебувають у різних соціально-економічних, географічних, кліматичних та інших умовах.

Кожна федеративна держава має індивідуальну, властиву тільки їй модель бюджетного федералізму, що сформувалася в певних історичних і політичних умовах.

Щоб зрозуміти сутність федералізму, варто з'ясувати його ідейно-теоретичні основи. Принципами федералізму вважаються:

— цілісність суверенітету держави і брак цього в її складових;

— єдність економічної та соціальної систем держави;

— єдність системи державних органів влади;

— територіальний підхід до побудови держави.

Федералізм, укорінившись у державному устрої країни, відображає таку систему відносин, котра має мирно вирішувати конфлікти, що виникають між державними і регіональними органами державної влади, сприяти їх взаємодії, забезпечувати найліпші в певних конкретних умовах методи управління державою.

У багатьох унітарних країнах у сфері внутрішніх міжурядових фінансових відносин активно почали застосовувати окремі принципи бюджетного федералізму. Це стосується розмежування між різними рівнями влади видатків та компетенції щодо їх здійснення. Центральна влада широко використовує механізм консультацій з місцевою та регіональною владами через відповідні асоціації. Розширилась фіскальна автономія місцевої та регіональної влад. Отже, економічна й фінансова децентралізації, нині характерні для більшості зарубіжних унітарних країн, зумовили до формування нового змішаного виду внутрішніх міжурядових фінансових відносин, що поєднують у собі принципи як бюджетного унітаризму, так і бюджетного федералізму.

Бюджетний федералізм — не тільки форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин, це й певна філософія організації політичних відносин між різними рівнями влади. Бюджетний федералізм як концепцію покладено в основу міжурядових фінансових відносин у країнах із федеративним державним устроєм.

Розрізняють дві основні групи моделей бюджетного федералізму — децентралізовані та кооперативні.

Децентралізовані моделі бюджетного федералізму характеризуються значною фіскальною автономією регіональних та місцевих влад, слабкістю зв'язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом. Для цих моделей властивою ознакою є те, що центральна влада фактично не займається проблемами фінансового вирівнювання, мало уваги звертає на фіскальні дисбаланси в розвитку окремих територій. Отже, місцева влада за такої моделі має покладатися передусім на власні сили. Ця модель бюджетного федералізму характерна, насамперед, для США.

Для кооперативних моделей бюджетного федералізму, навпаки, властиві тісна співпраця різних рівнів влади, активна політика центральної влади з подоланням фіскальних дисбалансів на різних рівнях управління та фінансового вирівнювання. За таких моделей бюджетного федералізму центральна влада активно турбується про забезпечення єдиних стандартів громадських послуг у межах усієї території країни. Кооперативні моделі бюджетного федералізму характерні для більшості федеративних європейських держав, зокрема для ФРН та Австрії.

Відповісти на запитання, що краще бюджетна централізація чи децентралізація, має теорія фіскального федералізму. Фіскальний федералізм — один із головних об'єктів дослідження економіки державного сектору, що відображає складну схему взаємовідносин між бюджетами різних рівнів.

У бюджетній системі України, до складу якої входить майже 12 тис. бюджетів, обов'язково виникають взаємовідносини між різними бюджетами, яким притаманні великі за обсягами зустрічні потоки бюджетних коштів. Підставою для існування міжбюджетних відносин є визначені законодавством держави:

— розподіл повноважень між державною виконавчою владою й органами місцевого самоврядування;

— гарантія з боку держави щодо фінансування наданих повноважень органам місцевого самоврядування;

— розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

— підтримка "бідних" у фінансовому розумінні територій і відповідних бюджетів;

— вилучення коштів у відносно "багатих" у фінансовому розумінні територій і відповідних бюджетів;

— різні форми взаємовідносин, що виникають у процесі виконання бюджетів (векселі, взаємозаліки, бюджетні позики тощо).

Основа міжбюджетних відносин — розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи, здійснене відповідно до розподілу повноважень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Проте розмежування доходів, виконане на єдиних засадах для бюджетів відповідного рівня, не дає змоги збалансувати абсолютно всі бюджети. Причина цього полягає в значних відмінностях у формуванні доходів та у складі й обсягах видатків бюджетів територіальних утворень, що мають об'єктивний характер і зумовлені:

— різноманітністю природно-кліматичних умов;

— різним екологічним станом територій;

— особливостями розташування населених пунктів, зокрема адміністративних центрів;

— насиченістю шляхами сполучення;

— чисельністю населення, його віковим складом;

— економічним розвитком народного господарства, його спеціалізацією;

— станом соціальної та побутової інфраструктур тощо.

Вплив цих і багатьох інших факторів визначає різну вартість послуг, що надають місцеві органи адміністративно-територіальних одиниць; різний податковий потенціал, який безпосередньо впливає на формування дохідної бази місцевих бюджетів; неоднакову потребу в коштах, що спрямовуються на підтримку соціально незахищених верств населення, утримання об'єктів соціально-культурної сфери тощо.

Остаточне збалансування бюджетів одного рівня не можна здійснити лише розмежуванням їхніх доходів і видатків. Це досягається за допомогою перерозподільних процесів у межах бюджетної системи:

— надання коштів "бідним" у фінансовому розумінні територіям. Форми фінансової допомоги — дотації, субсидії та субвенції;

— вилучення коштів у відносно "багатих" у фінансовому розумінні територій. Форми вилучення — внески з відповідних бюджетів до державного.

Окрім перерозподілу бюджетних ресурсів, зумовленого нерівномірним розвитком територій та дією інших об'єктивних факторів, між окремими ланками бюджетної системи виникають відносини в процесі виконання бюджетів: взаєморозрахунки; взаємозаліки; фінансування видатків за допомогою випуску векселів; надання бюджетних позик тощо. Звичайно, в певних межах такі форми міжбюджетних відносин є нормальним явищем, проте їх переважання, порівняно з фінансовими операціями, суперечить основним функціям бюджету, робить його не прозорим, фальсифікує процес виконання.

Міжбюджетні відносини становлять сутність поняття "бюджетне регулювання", яке полягає у збалансуванні бюджетів, що входять до складу бюджетної системи. Це досягається шляхом перерозподілу бюджетних ресурсів. Крім того, бюджетне регулювання відображає процеси політичного та народногосподарського значення, за допомогою яких вирішуються загальнодержавні завдання, що забезпечують економічне зростання, розвиток продуктивних сил, піднесення рівня добробуту населення, усунення розбіжностей у рівнях розвитку певних територій, фінансове забезпечення місцевого самоврядування, розв'язання національних проблем тощо.

Загалом бюджетне регулювання поняття глибшого змісту, а фінансове вирівнювання належить до процедур бюджетного регулювання.

У межах навіть незначної за розмірами країни завжди об'єктивно є розбіжності у фінансовому потенціалі окремих територій, певні особливості щодо формування дохідної бази бюджетів і можливостей задоволення місцевих потреб. З огляду на це видатки місцевих бюджетів у процесі зіставлення з чисельністю населення можуть значно вирізнятися щодо адміністративно-територіальних утворень. Фінансове вирівнювання спрямоване на врегулювання (у певних межах) таких відхилень тому, що їхнє існування створює неоднакові умови для надання гарантованих державою соціальних, адміністративних та інших послуг. Сплачуючи однакові податки, громадяни мають право розраховувати на однаковий рівень надання суспільних послуг.

Отже, фінансове вирівнювання — приведення витрат бюджетів (за економічною та функціональною класифікацією) у відповідність до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на душу населення, усунення значних диспропорцій у здійсненні видатків окремих територій.

Виокремлюють вертикальне та горизонтальне бюджетне регулювання.

Вертикальне бюджетне регулювання має на меті забезпечення необхідними дохідними джерелами всіх ланок бюджетної системи (державного бюджету України та місцевих бюджетів) згідно з порядком розмежування повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування.

Головний зміст горизонтального бюджетного регулювання полягає у фінансовому вирівнюванні територіальних бюджетів. Причому горизонтальне вирівнювання здійснюється лише всередині такої групи місцевих бюджетів, як бюджети територіальних громад.

Напрями бюджетного регулювання: Державний бюджет України; республіканський бюджет АРК; бюджети міст Києва та Севастополя; обласні бюджети; районні бюджети, бюджети територіальних громад, що характеризують сучасний стан розподілу доходів і видатків між окремими видами бюджетів, який є результатом використання бюджетного регулювання (рис. 9.3).

Стан горизонтального бюджетного регулювання можна охарактеризувати на основі аналізу розмірів видатків із бюджетів у розрахунку на душу населення.

Фінансове вирівнювання здійснюється шляхом спрямування коштів не безпосередньо кожному з майже 12 тис. місцевих бюджетів, а до республіканського бюджету АРК, обласних бюджетів і бюджетів міст республіканського підпорядкування.

Рис. 9.3. Напрями вертикального фінансового вирівнювання

Якщо місцеві бюджети не можуть бути збалансовані з урахуванням цих умов, держава забезпечує їх збалансування.

Вибір методів бюджетного регулювання залежить від того, як саме розмежовані доходи між ланками бюджетної системи відповідно до розподілу повноважень між державною виконавчою владою та місцевим самоврядуванням.

У світовій практиці використовуються три основних способи розмежування доходів:

1) розподіл податків та інших доходів за ланками бюджетної системи;

2) розщеплення надходжень від податків за допомогою закріплення за кожною ланкою бюджетної системи конкретних частин податку в межах єдиної ставки оподаткування;

3) установлення територіальних надбавок до загальнодержавних податків.

Застосування того чи іншого способу розмежування доходів між ланками бюджетної системи залежить від засад структури бюджетної системи, що, в свою чергу, визначаються державним устроєм країни.

Традиційно в бюджетній практиці України використовуються такі методи бюджетного регулювання:

— метод відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і доходів, які надходять на території місцевого бюджету;

— надання фінансової допомоги бюджетам на певну визначену суму (бюджетні трансферти).

Метод відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і доходів. Як відомо, доходи місцевих бюджетів поділяються на власні, закріплені, регулювальні, бюджетні трансферти.

Згідно з цим поділом метод відсоткових відрахувань передбачає надходження до місцевих бюджетів частини загальнодержавних податків і доходів (регулювальні доходи), що стягуються на території місцевого самоврядування. Нормативи відрахувань до Державного бюджету України та місцевих бюджетів, а, отже, пропорції розщеплення, визначаються щорічним законом про Державний бюджет України. За неможливості збалансування місцевих бюджетів за допомогою регулюючих доходів (навіть спрямування їх у доходи до місцевих бюджетів у 100 % розмірі) застосовуються бюджетні трансферти (дотації, субсидії, субвенції).

Бюджетні трансферти слід також розглядати як один із методів бюджетного регулювання.

Трансферти у практиці зарубіжних країн трактуються як "передавальні платежі", "односторонні перекази", характерними ознаками яких є те, що рух коштів у вигляді трансфертів не супроводжується зустрічним одержанням товарів, послуг або грошей.

Кошти, потрібні для перерозподілу, центральний уряд отримує від багатших, у фінансовому розумінні, територій шляхом вилучення частини загальнодержавних податкових надходжень. Окрім них, до бюджету надходять неподаткові кошти, доходи від операцій з капіталом, кошти від державних позик тощо. У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотацій вирівнювання та субвенцій окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, районних бюджетів і бюджетів міст республіканського підпорядкування АРК та міст обласного значення.

У кожній країні є своя специфіка у наданні субсидій, проте всі їх різноманітні види можна об'єднати у дві основні групи: безумовні (або загальні) й умовні (спеціальні) субсидії.

Субсидії загального призначення (на практиці їх називають дотаціями) надаються місцевим бюджетам з метою їх збалансування; механізм надання не потребує цільового використання коштів, тому ці субсидії не обмежують самостійність місцевих властей. Дотація вирівнювання визначається як перевищення обсягу видатків над кошиком доходів бюджетів місцевого самоврядування.

Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування — це податки та збори (обов'язкові платежі), що закріплюються Бюджетним кодексом України на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються під час визначення обсягів міжбюджетних трансфертів.

За Бюджетним кодексом (ст. 98) розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів визначається на основі формули, яку затверджує Кабінет міністрів України. У ній враховано такі параметри:

1) фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригувальні коефіцієнти до них;

2) чисельність мешканців і споживачів соціальних послуг;

3) індекс відносної податкоспроможності відповідного міста або району;

4) прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського АРК і міст обласного значення;

5) коефіцієнт вирівнювання (від 0,6 до 1). Міжбюджетні трансферти можуть здійснюватися і між місцевими бюджетами.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради передбачають у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:

— субвенції на утримання об'єктів спільного користування або ліквідацію негативних наслідків діяльності на цих об'єктах;

— субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

— субвенції на виконання інвестиційних проектів;

— інші субвенції.

Субвенції на виконання взаємних повноважень територіальних громад передбачаються у складі їх бюджетів, якщо їхній орган державної влади або місцевого самоврядування може виконати цю функцію ефективніше.

Субвенції з Державного бюджету України на виконання інвестиційних проектів надаються бюджету АРК, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя з їх подальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування.

Субвенції на виконання інвестиційних проектів надає орган місцевого самоврядування на засадах конкуренції. Основні засади надання субвенцій затверджено в окремих законах, порядок та умови їх надання визначає Кабінет Міністрів України, а обсяг субвенцій на наступний бюджетний період визначено у законі про Державний бюджет України.

На відміну від субсидій загального призначення субсидії спеціального призначення (субвенції) передбачають цільове використання одержаних коштів. Метою надання субвенцій є фінансування державних програм або проектів, а також забезпечення органів місцевого самоврядування коштами, необхідними для виконання делегованих повноважень. Субвенційний механізм може передбачати участь органів місцевого самоврядування у фінансуванні відповідних потреб і видатків.

Один із видів трансфертних платежів у зарубіжних країнах — бюджетні гранти. Головна відмінність грантів від субсидій полягає в тому, що вони мають одноразовий епізодичний характер, тоді як для бюджетних субсидій властива систематичність надання і вони є постійною невід'ємною складовою процесу бюджетного регулювання.

Особливістю сучасного трактування бюджетних трансфертів є те, що до них належать не лише кошти, які одержують бюджети нижчих рівнів від державного бюджету і бюджетів вищих рівнів, а також перерахування коштів, котрі здійснюються у зворотному напрямі, тобто надлишки доходів від бюджетів нижчих до бюджетів вищих рівнів.

Залежно від джерел отримання офіційні трансферти поділяються на:

— офіційні трансферти від органів державного управління;

— офіційні трансферти, одержані з-за кордону;

— офіційні трансферти з недержавних джерел.

Отже, за допомогою бюджетних трансфертів вирішуються такі завдання:

— досягається збалансування бюджетів, здійснюється активний вплив на структуру видаткової частини;

— проводиться вирівнювання бюджетних диспропорцій щодо територій країни;

— здійснюється фінансування соціально-економічних програм загальнодержавного значення;

— місцеве господарство розвивається відповідно до визначених загальнонаціональних пріоритетів.

ПРАКТИКУМ

План семінарських занять

1. Місцеві фінанси, їх сутність і значення в економічному та соціальному розвитку регіонів.

2. Місцеві бюджети, їх доходи і видатки.

3. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання.

Теми рефератів

1. Місцеві фінанси як система.

2. Особливості формування доходів місцевих бюджетів.

3. Функції місцевих фінансів.

4. Місцеві бюджети — визначна ланка місцевих фінансів.

5. Поняття комунальної власності.

6. Бюджетний федералізм, його принципи та види.

7. Зміст і складові міжбюджетних відносин та методи бюджетного регулювання.

8. Проблеми удосконалення міжбюджетних відносин.

9. Основні напрямки зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування в Україні.

Контрольні запитання та завдання

1. Визначте сутність поняття "місцеві фінанси".

2. Назвіть основні форми місцевих бюджетів в Україні.

3. З'ясуйте сутність терміна "бюджетний федералізм", ви* значте його головні принципи.

4. Які ви знаєте основні групи моделей бюджетного федералізму? Охарактеризуйте їх.

5. Розгляньте систему місцевих бюджетів в Україні.

6. Визначте структурні елементи місцевих фінансів.

7. Назвіть функції місцевих бюджетів.

8. У чому полягає сутність поняття місцеві бюджети?

9. На основі яких параметрів визначається мінімальний розмір місцевих бюджетів?

10. Охарактеризуйте структуру доходів місцевих бюджетів.

11. Яке призначення мають видатки місцевих бюджетів?

12. Розкрийте сутність і форми регулювання міжбюджетних відносин.

13. З'ясуйте сутність поняття комунальної власності.

Тести

1. Місцеві фінанси — це:

1) система формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів з метою забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих;

2) витрати, що здійснюють місцеві органи влади в обов'язковому порядку за переліком, визначеним законодавством;

3) витрати, які здійснюють місцеві органи влади на власний розсуд, на основі рішень, прийнятих їхніми представницькими зібраннями.

2. У чому полягає сутність бюджетного федералізму:

1) збалансуванні бюджетів, що входять до складу бюджетної системи;

2) формі внутрішніх міжурядових фінансових відносин, основні принципи організації яких визначає центральна влада. Місцева та регіональна влада при цьому, як правило, відіграє досить пасивну роль;

3) не тільки у формі внутрішніх міжурядових фінансових відносин; це й певна філософія організації політичних відносин між різними рівнями влади?

3. Видатки місцевих органів влади поділяються на:

1) поточні, розвитку, на фінансування делегованих повноважень, обов'язкові, факультативні, на фінансування власних повноважень;

2) власні, закріплені, передані, податкові та неподаткові;

3) власні та поточні.

4. Способи формування доходів місцевих бюджетів — це:

1) місцеві податки і збори, частки загальнодержавних податків, комунальні платежі, доходи від майна та землі, що належить місцевій владі, доходи комунальних підприємств, кредити, комунальні позики, трансферти;

2) громадські послуги, фінансові ресурси у фондовій формі;

3) власні, закріплені, регульовані.

5. Бюджет міста Києва — це:

1) бюджет розвитку;

2) місцевий бюджет;

3) поточний бюджет.

6. Що є суб'єктом місцевих фінансів:

1) територіальні громади; міські, селищні, сільські ради; бюджети Автономної Республіки Крим, обласні, міські, міст Києва і Севастополя, районні, міські, районні в містах, територіальних громад; голови міст, селищ та сіл; обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києва та Севастополя державні адміністрації; обласні, Київська та Севастопольська міські, районні в містах Києва і Севастополя ради; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; Міністерство фінансів України; Кабінет Міністрів України; Верховна Рада України;

2) фінансові ресурси у фондовій формі; фінансові ресурси у нефондовій формі;

3) громадські послуги, самостійні місцеві бюджети, комунальні форми власності, позабюджетні фонди, місцеві податки і збори, комунальний кредит, фінансові комунальні підприємства, комунальні платежі?

7. На основі чого визначаються мінімальні розміри місцевих бюджетів:

1) закріплених на постійній основі доходів місцевих бюджетів;

2) нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя;

3) власних доходів місцевих бюджетів?

8. Спеціальний фонд місцевих бюджетів — цех

1) кошти, спрямовані на реалізацію програм соціального розвитку;

2) класичний випадок закріплення джерела доходів за статтею видатків, якщо певні види доходів призначаються для фінансування певних видів видатків;

3) фінансування установ і закладів виробничої та соціальної інфраструктур, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

9. У чому полягає сутність поняття "бюджетне регулювання":

1) повноваженні, яке надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення;

2) збалансуванні бюджетів, що входять до складу бюджетної системи;

3) сукупності усіх юридичних норм, які визначають бюджетний устрій країни?

10. Міжбюджетні трансферти — це:

1) кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету іншому;

2) різновид довготермінового кредиту, що погашається клієнтом у розстрочку;

3) розмір витрат на розрахункову одиницю.

11. Органи місцевого самоврядування можуть створювати підприємства, фірми та компаній засновані як комунальна власність у формі:

1) унітарних підприємств;

2) товариств з обмеженою відповідальністю;

3) акціонерних товариств;

4) варіанти відповіді 1), 2) і 3) правильні.

12. Субсидія — цех

1) форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів;

2) форма фінансової допомоги держави місцевим органам влади, що надається з метою забезпечення виконання наперед визначених завдань або цільових програм;

3) вид допомоги у грошовій або натуральній формі, що надається із коштів Державного чи місцевого бюджетів.

13. Факультативні витрати місцевих органів влади — цех

1) витрати, які здійснюють місцеві органи влади в обов'язковому порядку за переліком, визначеним законодавством;

2) витрати, що здійснюють місцеві органи влади на власний розсуд, на основі рішень, прийнятих їхніми представницькими зібраннями;

3) витрати, які здійснюють місцеві органи влади в процесі надання нематеріальних послуг.

14. Що є причиною виникнення місцевих фінансів:

1) поява держави;

2) наявність територіальних колективів, відокремлення функцій і завдань, покладених на їхні органи влади;

3) поява товарно-грошових відносин?

15. У чому полягає сутність місцевих бюджетів:

1) балансові розрахунки доходів і витрат, що мобілізуються й витрачаються на відповідній території;

2) головний централізований фонд грошових коштів держави;

3) кошти підприємств і населення?

16. Бюджет розвитку є складовою:

1) загального фонду місцевого бюджету;

2) спеціального фонду місцевого бюджету;

3) фонду нагромадження;

4) поточного бюджету.

Завдання

1. До кожного терміна доберіть єдиний правильний варіант визначення.

Терміни

1. Система місцевих бюджетів.

2. Місцеві бюджети.

3. Бюджет місцевого самоврядування.

4. Загальний фонд місцевого бюджету.

5. Спеціальний фонд місцевого бюджету.

6. Місцевий бюджет поділяється на:

7. Поточні видатки.

8. Видатки розвитку.

9. Структура системи місцевих бюджетів.

10. Місцеві зведені бюджети.

11. Вільні бюджетні кошти.

12. Бюджетний федералізм.

Визначення

а) Бюджет Автономної Республіки Крим, бюджет області, бюджет міста з районним поділом, бюджет району;

б) фонд, до складу якого входять надходження з поточного або реєстраційного рахунку фінансового органу на поточний або реєстраційний рахунок установи платіжним дорученням. Ці призначення забезпечують фінансовими ресурсами загальні видатки і не спрямовані на конкретну мету;

в) бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

г) поточний бюджет і бюджет розвитку;

д) фонд, що формується з конкретно визначених джерел надходжень і використовується на фінансування конкретно визначених цілей;

є) фонди фінансових ресурсів, що мобілізуються й витрачаються на відповідній території;

ж) кошти, спрямовані на фінансування установ і закладів виробничої та соціальної інфраструктур, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення;

з) бюджет Автономної Республіки Крим, обласні бюджети, бюджети міст республіканського підпорядкування, районні бюджети не міських районів, бюджети міст обласного підпорядкування, бюджети районів міст, бюджети міст районного підпорядкування, бюджети селищних рад, бюджети сільських рад;

і) кошти, спрямовані на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язані зі здійсненням інвестиційної й інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних із розширеним відтворенням;

к) кошти, що утворюються в місцевих бюджетах на початок бюджетного року і не враховуються у процесі затвердження бюджету поточного року;

л) сукупність самостійних місцевих бюджетів, що не входять до складу державного бюджету і один до одного;

м) форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин; певна філософія організації політичних відносин між різними рівнями влади.

Задачі

1. Визначте суму доходів зведеного бюджету області, якщо бюджет районів становить 103 405,0 тис. грн, а бюджет міст обласного підпорядкування — 73 004, 2 тис. грн.

2. Бюджет міста з районним поділом дорівнює сумі 108 932,0 тис. грн. Доходи 1-го району становлять 25,6 %, ІІ-го — 32,2, ІІІ-го — 25,0 %. Обчисліть доходи IV-гo району. Вирахуйте суму доходів бюджету кожного району міста.

3. У звітному році місцевий бюджет області отримав надходжень за рахунок:

— прибуткового податку з громадян — 547 216 тис. грн;

— плати за землю — 73 103 тис. грн;

— місцевих податків і зборів — 40 784 тис. грн;

— єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва — 13 783 тис. грн;

— доходів від майна, що належить місцевій владі — 15 893 тис. грн;

— доходів від господарської діяльності підприємств комунальної власності — 548 423 тис. грн.

Усього доходи місцевого бюджету області за звітний рік становили — 1 313 786 тис. грн.

Визначте структуру доходів місцевого бюджету області в звітному році та надходження за рахунок інших доходів. Яка сума доходів надійшла за рахунок податкових надходжень, а яка за рахунок неподаткових?

4. Місцевий бюджет міста сформовано в сумі 17 978,6 тис. грн, у тому числі власні доходи становлять 6240,0 тис. грн, закріплені — 3405.

Обчисліть суму регульованих доходів і структуру доходів у місцевому бюджеті району.

5. За даними табл. 9.1:

1) обчисліть суму доходів і витрат загального фонду місцевих бюджетів за всіма регіонами у звітному році;

2) підрахуйте суму загального обсягу трансфертних платежів за кожним регіоном;

3) визначте суми за всіма стовпцями;

4) зробіть висновки.

6. За даними табл. 9.1:

1) проаналізуйте структуру доходів місцевих бюджетів;

2) дослідіть структуру витрат місцевих бюджетів;

3) порівняйте структуру й обсяги загального та спеціального фондів місцевих бюджетів.

7. На основі даних табл. 9.2 визначте:

1) нарахування на заробітну плату на поточний рік, якщо нарахування до Пенсійного фонду становлять 33,2 %, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності - 1,5, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань — 0,2, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття — 1,3 %;

2) суму на придбання предметів, матеріалів, обладнання й інвентарю, якщо її розмір передбачається збільшити порівняно з попереднім роком у 1,2 разу;

3) суму на придбання продуктів харчування, якщо її розмір передбачається збільшити в 2 рази;

4) суму, що використовуватиметься на теплопостачання, якщо у поточному році передбачається збільшення тарифів на 10%;

5) суму на виплату видатків за електроенергію, якщо тарифи на електроенергію не змінюються;

6) загальну суму доходів та їх структуру, які потрібні для здійснення фінансово-господарської діяльності установи, що фінансується за рахунок місцевого бюджету.

Таблиця 9.1. Розрахункові показники обсягів бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за звітній рік, тис. грн.

Таблиця 9.2. Показники кошторису доходів та видатків підприємства за поточний і попередні роки