Фінанси: курс для фінансистів - Оспіщева В.І. - Тема 13. СТРАХУВАННЯ. СТРАХОВИЙ РИНОК

13.1. Сутність, принципи, види та роль страхування

В умовах ринкових відносин у зв'язку з ускладненням відносин суб'єктів господарювання, збільшенням масштабів і посиленням концентрації виробництва ступінь ризикованості в суспільстві зростає. У результаті, виникає об'єктивна потреба у страхуванні як ефективному засобі забезпечення економічної безпеки суб'єктів господарювання і життєдіяльності людей шляхом відшкодування збитків від ризикових обставин, зумовлених природними явищами (стихійними лихами) та нещасними випадками, що загрожують життю, здоров'ю та майну людини.

У Законі України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. № 2745-ІП зазначено, що страхування — це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян (фізичних) і юридичних осіб під час настання страхового випадку, визначеного договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страховиками страхових платежів (внесків, страхових премій).

Сутність і зміст страхової діяльності розглядають через її функції: ризикову (відшкодування), тобто матеріальну відповідальність страхових компаній (СК) за наслідки ризику; заощадження засобів (накопичувальну), застосовуване за окремими видами особистого страхування (життя, пенсій, ренти) з урахуванням інвестиційного доходу протягом терміну дії договору; попереджувальну (превентивну), тобто фінансування заходів з метою зменшення наслідків страхових подій; контрольну (державний нагляд і внутрішній аудит); ціноутворення (тарифікація).

Принципи, на яких ґрунтується здійснення страхової діяльності, такі:

— вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком — виду страхування;

— страховий ризик — потенційна можливість збитку або втрати доходу при настанні визначених подій;

— страховий інтерес страхувальника і страховика як законна вимога відшкодувати майновий збиток, пов'язаний із правом власності, володіння, розпорядження і використання об'єкта страхування та права вимоги від страховика дотримання умов договору;

— максимальна сумлінність, тобто довіра між сторонами, надання повної інформації з предмета укладеного договору страхування як на етапі його укладання, так і на етапі виконання;

— страхове відшкодування на рівні збитку, тобто виплати не мають приносити страхувальнику прибуток, страхове відшкодування має лише відновити його майнове становище до того рівня, що був безпосередньо перед страховим випадком, який трапився;

— застереження, тобто включення до договору страхування особливих клаузул. Наприклад, франшиза — позначена в договорі незначна частина збитку, яка при настанні страхової події не відшкодовується страховиком;

— суброгація (зустрічний регресний позов) означає можливий позов до третьої (винної) особи в збитку з метою компенсації матеріальних витрат страховика в обсязі виплаченого ним страхового відшкодування;

— диверсифікованість, тобто законодавча можливість розширення ділової активності страховиків за межами основної діяльності;

— контрибуція, або спільне покриття фактичного ризику страховиками пропорційно страховим сумам договорів за страхуванням одного об'єкта;

— перестрахування та співстрахування як особливі види страхових відносин, що дають змогу підвищити гарантію виконання страхових зобов'язань перед страхувальниками.

Відповідно до цих критеріїв (якісних ознак) класифікацію страхування розглядають за такими ознаками, як:

— історичні, що передбачає виділення етапів еволюції розвитку потреб у страхуванні та пропозиції страхових послуг згідно із законодавством із страхування:

а) 1991—1992 pp. — формування системи Укрдержстраху;

б) 1993—1996 pp. — початок функціонування національної системи страхування незалежної України в умовах різноманітних організаційних форм страхування (від прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" у 1993 p.);

в) із 1996 р. донині — зміцнення фінансових основ діяльності страхових компаній (після затвердження Закону України "Про страхування");

— економічні

а) залежно від спеціалізації страховика (страхування життя і ризикове страхування);

б) за об'єктами страхування (особисте та майнове страхування, страхування відповідальності);

в) за видом майна (автотранспортне, морське, авіаційне, космічне, кредитне, вогневі ризики та ін.);

г) за статусом страхувальника (захист інтересів громадян — фізичних осіб і суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб);

д) за статусом страховика (державне, взаємне, комерційне);

— юридичні

а) за ліцензованими видами страхування;

б) за формами здійснення страхування (добровільне й обов'язкове).

Обов'язкова форма страхування відбувається за такими ознаками:

— установлення законом, згідно з яким страховик зобов'язаний застрахувати відповідні об'єкти, а страхувальники — вносити належні страхові платежі (перелік об'єктів, обсяг страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок установлення тарифних ставок; надане право їх диференціації на місцях: періодичність внесення страхових платежів);

— суцільне охоплення зазначених у Законі України "Про страхування" об'єктів після щорічної їх перереєстрації, нарахування страхових платежів і стягнення у встановлений термін;

— автоматичність — поширення на об'єкти, зазначені у цьому законі;

— здійснення незалежно від внесення страхових платежів (стягнення внесків зі страхувальника здійснюється аж до судового порядку, а у разі або втрати, або ушкодження застрахованого майна, не оплачуваного страховими внесками, страхове відшкодування підлягає виплаті з утриманням заборгованості за страховими платежами, а на не внесені в термін страхові платежі нараховується пеня);

— безстроковість, тобто дія протягом усього періоду, доки страхувальник користується застрахованим майном;

— нормування страхового забезпечення з метою спрощення страхового оцінювання і порядку виплати страхового відшкодування.

Добровільне страхування відбувається на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови та порядок його здійснення визначаються правилами страхування конкретного страховика, що встановлюються ним самостійно відповідно до вимог законодавства; конкретні умови визначаються безпосередньо у процесі укладання договору страхування.

В умовах ринку ступінь ризику збільшується і є невід'ємною складовою підприємницької діяльності, платою за ринкову свободу.

Страховим ризикам притаманні ймовірний характер події, випадковість її настання, можливість кількісного оцінювання наслідків страхової події. Потреба у страховому захисті виникла з появою людини і зростала у процесі її діяльності.

Можливість страхування збігається із страховими інтересами сторін, страховиків і страхувальників. Результатом домовленості сторін є страховий договір, який починає діяти з моменту першого страхового внеску. Страховий фонд формується за допомогою зусиль страховика на страховому та інвестиційному ринках. Унаслідок реалізованого ризику (страхового випадку) настає відповідальність страховика щодо компенсації збитку страхувальника (рис. 13.1).

Розглянемо розрахунок тарифних ставок за ризиковими видами страхування.

Страховий тариф — це ставка страхового внеску з оди н н ці страхової суми, який складається з нетто-ставки та навантаження.

За видом страхування, що розробляється, розраховуються:

1. Імовірність настання страхового випадку за одним договором страхування (q):

(13.1)

де т — кількість страхових випадків; N — загальна кількість договорів.

Імовірність безпеки за конкретним видом страхування можна розраховувати за допомогою статистичного методу на основі статистики подій, наприклад, дорожньо-транспортних пригод, пожеж, дитячої смертності, нещасних випадків та ін.

2. Середня страхова сума за одним договором страхування (S):

(13.2)

де S — страхова сума за і-им договором.

3. Середня сума страхових виплат (S_B ):

(13.3)

де SBK — страхові виплати за k-им договором, за яким трапився страховий випадок.

Рис. 13.1. Система взаємозв'язків між страхувальником і страховиком

Під час страхування за новими видами ризиків за браку фактичних даних про результати наданих страхових послуг подані вище величини можна оцінити за допомогою експертного методу або за аналогами.

4. Відношення () як показник збитковості страхової суми рекомендується брати не менше:

— 0,3 — у процесі страхування від нещасних випадків, у медичному страхуванні та видах, подібних до них;

— 0,4 — під час страхування засобів наземного транспорту;

— 0,5 — при страхуванні вантажів і майна, крім транспорту;

— 0,6 — у процесі страхування засобів повітряного та водного транспорту;

— 0,7 — під час страхування різних видів відповідальності.

5. Нетто-ставка Тп складається із двох частин — основної To і ризикового навантаження Т

(13.6)

де а(у) — коефіцієнт, що залежить від гарантій безпеки у (табл. 13.1);

N — кількість укладених договорів;

q — імовірність страхового випадку.

Таблиця 13.1. Значення коефіцієнта а(у)

6. Брутто-ставка (Т ) визначається таким чином:

(13.7)

де f — частка навантаження в тарифній ставці (%).