Фінансовий ринок - Шелудько В.М. - 15.8. Управління банківськими ризиками

Управління фінансами в банку переважно полягає в управлінні ризиками, які займають визначальне місце в діяльності банку. Банк може отримати значні прибутки не збільшуючи обсягу стандартних послуг — залучення депозитів та надання позик, а уміло розпоряджаючись наявними ресурсами та ефективно управляючи ризиками.

Банк зацікавлений у кваліфікованому управлінні ризиками, оскільки він використовує у своїй діяльності кошти своїх клієнтів. Правильна оцінка ризиків дає змогу банку підтримувати певні фінансові показники на такому рівні, який забезпечує збереження задовільного фінансового становища і конкурентоспроможності при реалізації тих чи інших ризиків, які мають внутрішню природу. Банк, який прагне займати достойну конкурентну позицію на ринку банківських послуг, має створити таку систему управління ризиком, яка могла б ідентифікувати, оцінювати ризик і ефективно управляти ним.

Процес управління основними банківськими ризиками відбувається з великою швидкістю, оскільки дуже рухливими є як ринкові процентні ставки, так і валютні курси. Для успішного управління ризиками банку треба мати висококваліфіковані кадри, здатні з мінімальними затримками в часі виявляти, оцінювати ризики, розробляти та реалізувати відповідні стратегії управління ними, а також вчасно вносити корективи в розроблені стратегії.

До основних банківських ризиків належать: фінансові, ризики шахрайства та операційні. Операційні ризики — це ризики втрат внаслідок неполадок у функціонуванні комп'ютерних та телекомунікаційних систем, а також низької якості роботи технічного персоналу та ін. Операційні ризики банку визначаються насамперед ризиками банківських продуктів, інформаційних систем, людським чинником. Людський чинник і відповідний йому ризик е композицією ризиків, пов'язаних із роботою персоналу, керівництва банку, а також з поведінкою різних типів клієнтів. Ризики інформаційних систем визначаються рівнем недосконалості систем ідентифікації користувачів, систем створення резервних копій, шифрування даних, систем, що надають право доступу. Крім того, ризики інформаційних систем пропорційні до рівня "досконалості" комп'ютерних вірусів, які можуть руйнувати як окремі сегменти інформаційних систем, так і всі системи в цілому.

Основними фінансовими ризиками, що супроводжують діяльність банку, є кредитний, процентний, валютний ризики та ризик ліквідності. Управління фінансовими ризиками має на меті максимізувати очікуваний дохід при задовільному ступені ризику або мінімізувати ризик при необхідному рівні доходу. Оскільки ефективне управління банком фактично полягає в ефективному управлінні банківськими ризиками, одним із основних завдань банківського менеджменту є визначення того максимально допустимого рівня ризику, який банк може прийняти на себе з тим, щоб максимізувати свої прибутки і не порушити фінансової стійкості.

Управління кредитним ризиком є основним елементом в управлінні банком, оскільки кредитний портфель банку становить 50—75% загального обсягу активів банку, а процентний дохід від надання кредитів — близько 2/3 загального доходу банку. Необхідною умовою успішної діяльності будь-якого банку є ефективне управління кредитним ризиком, яке полягає в розробці і реалізації продуманої кредитної політики, успішному управлінні кредитним портфелем у цілому та ефективному управлінні процедурою кредитування.

Ризик процентної ставки — це ризик скорочення суми чистого процентного доходу внаслідок зміни процентних ставок на ринку. Особливим проявом процентного ризику є такі несприятливі зміни процентних ставок, при яких витрати з залучення фінансових ресурсів перевищують дохідність активів і призводять до збитків у діяльності банку. В цілому несприятливі зміни процентних ставок призводять до зменшення процентної маржі банку.

Теоретично банк може уникнути процентного ризику, якщо залучить кошти, що будуть повністю збалансовані за термінами та ціною з активами банку. Наприклад, якщо банк залучить 100 000 гр. од. під 11% річних на 3 міс. і надасть кредит у розмірі 100 000 гр. од. під 13% річних також на 3 міс, його процентний спред залишиться на рівні 2% незалежно від змін процентних ставок на ринку. Оскільки окремі групи пасивів банку не збігаються з відповідними групами активів ні за термінами, ні за обсягами, ні за розміром процентної ставки, банки в своїй діяльності більшою чи меншою мірою постійно підпадають під ризик процентної ставки.

Ефективне управління процентним ризиком полягає не в досягненні збалансованості активів та пасивів, а в збільшенні чи зменшенні їх незбалансованості в той чи інший бік з тим, щоб отримувати прибуток як при падінні, так і при зростанні процентних ставок на ринку. Головною проблемою більшості напрацьованих стратегій управління процентним ризиком у банках є правильне прогнозування змін ринкових процентних ставок, причому прогнозування не тільки напряму руху процентних ставок, а і їх величини та періоду коливань.

Валютний ризик може охоплювати всі види банківських операцій: залучення фінансових ресурсів, активні та позабалансові операції, якщо вони здійснюються в іноземній валюті. Розмір можливих виграшів чи втрат від реалізації різноманітних стратегій управління валютним ризиком визначається розміром відкритої валютної позиції банку, що характеризується різницею між сумою активів та позабалансових вимог у певній іноземній валюті і сумою балансових і позабалансових зобов'язань у такій самій валюті. Відкрита валютна позиція несе додатковий ризик у разі зміни валютного курсу.

При відкритій довгій валютній позиції (якщо сума активів та позабалансових вимог у певній валюті перевищує суму балансових і позабалансових зобов'язань у цій валюті) банк може зазнати втрат у разі підвищення курсу національної валюти відносно іноземної. При відкритій короткій валютній позиції (сума балансових та позабалансових зобов'язань у певній валюті перевищує суму активів і позабалансових вимог у цій валюті) банк може зазнати втрат у разі підвищення курсу іноземної валюти відносно національної. Тільки при закритій валютній позиції (якщо сума активів та позабалансових вимог збігається із сумою балансових та позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті) банк не підпадає під валютний ризик.

З метою обмеження максимальних рівнів валютних ризиків для вітчизняних банків встановлено такі нормативи відкритої валютної позиції.

1. Норматив загальної відкритої валютної позиції, що розраховується як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції до капіталу банку. (Значення нормативу не перевищує 35%.)

2. Норматив довгої відкритої валютної позиції в усіх іноземних валютах, що обчислюється як співвідношення довгої відкритої валютної позиції в усіх іноземних валютах у гривневому еквіваленті до капіталу банку. (Значення нормативу не перевищує 30%.)

3. Норматив короткої відкритої валютної позиції в усіх іноземних валютах, який визначається як співвідношення короткої відкритої валютної позиції в усіх іноземних валютах у гривневому еквіваленті до капіталу банку. (Значення нормативу не перевищує 5%.)

Основними прийомами управління валютним ризиком, що застосовують для страхування від падіння курсу національної валюти, є зменшення активів та збільшення зобов'язань у національній валюті, зменшення зобов'язань в іноземних валютах та коротке хеджування на ринку строкових угод. Прикладами управління валютним ризиком при очікуваному падінні курсу національної валюти можуть бути укладання форвардів на продаж національної валюти, прискорення отримання дебіторської та можливе нарощування кредиторської заборгованості в національній валюті, прискорення, якщо це можливо, виплат в іноземній валюті. Стратегії управління валютним ризиком при очікуваному зростанні курсу національної валюти спрямовані на збільшення інвестицій та зменшення зобов'язань у національній валюті.

Отже, основними стратегіями управління валютним та процентним ризиками є спекулятивні операції при сприятливих умовах та хеджування при несприятливих. При несприятливих змінах у кон'юнктурі ринку, які можуть призвести до втрат, банк застосовує різні стратегії хеджування строковими контрактами, а при сприятливих — реалізує різноманітні спекулятивні стратегії.

Управління ліквідністю полягає переважно в управлінні ліквідними коштами, а також в управлінні графіками погашення позик та виконанні відповідних дій у майбутньому, спрямованих на підтримку показників ліквідності на належному рівні. Банки підтримують відповідний рівень ліквідності, для того щоб вчасно виконати зобов'язання перед вкладниками банку та задовольнити попит на позики з боку потенційних позичальників. Для підтримки ліквідності на належному рівні вони максимально узгоджують за термінами активи і пасиви і відмовляються в разі потреби від більш доходних, але менш ліквідних можливостей. При цьому стабільні банки мають більші можливості управління ліквідністю, ніж нестабільні банки, тому вони можуть більшою мірою використовувати в своїй діяльності кошти грошового ринку.