Мова ділових паперів - Кацавець Г.М. - 1. Усне мовлення

1. Усне мовлення

Українська літературна мова мас дві форми свого виявлення: усну і писемну. Як усна, так і писемна форми мови є засобом спілкування людей. Однак при єдності функцій мова усна і писемна розв'язують це завдання по-різному.

Усне мовлення - це слухове сприймання певної інформації.

За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо.

В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми тощо.

Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто - неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв'язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки.

За характером спілкування усне мовлення - діалогічне, мас ряд лексичних особливостей.

В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.

Важлива ознака усного мовлення - це простота і природність.

Звичайна сфера застосування усного мовлення - бесіда, розмова.

Усні виступи, доповіді, звіти, лекції г проміжною формою між усною і писемною літературною мовою. Це складніший вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація тощо).

2. Довідка

Довідка - документ, який засвідчує біографічні і юридичні факти, діяльність окремих службових осіб. Вона надається підприємством, установою, організацією на вимогу працівника; подається до навчальних закладів, у дитячі дошкільні заклади тощо.

Видаються довідки структурними підрозділами. Наприклад, про місце роботи - відділом кадрів або канцелярією; про заробітну плату - бухгалтерією. Іноді їх завіряють печаткою.

Є довідки і службового характеру. Вони містять відомості про роботу установ, підприємств, організацій. Складаються вони посадовими особами або уповноваженими органами.

Подаємо зразки:

ДОВІДКА

Карпенко Іван Миколайович мешкає в м. Києві з 10 серпня 2003 року за адресою: вул. Детярівська. 6, кв. 180. Займає загальну площу 75 кв. метрів.

Довідка видана за місцем вимоги. "_"_ 200__ р.

Директор TOB "Хата"

при ЖКУ - І__ В. Е. Балашов

( підпис)

ДОВІДКА

Мовчан Інна Юріївна працює у адвокатській компанії "Захист'* м. Києва на посаді юриста з окладом __ гривень.

Довідка видана для подання_

o у слові подання приголосний -н- подвоюється.

3. Звертання

Звертання - це слово чи словосполучення в реченні, що називає осіб, а також персоніфіковані предмети, до яких адресовано мовлення. Наприклад: Іване Миколайовичу, підготуйте будь ласка, звіт про роботу вашого управління.

Звертання може стояти на початку, в середині і в кінці речення. Воно відокремлюється комою чи знаком оклику, якщо стоїть на початку речення; комами з обох боків, якщо стоїть у середині речення; комою від попередніх слів, якщо стоїть у кінці речення.

Якщо звертання стоїть у кінці окличного речення, то після нього ставиться знак оклику, якщо в кінці питального - знак питання.

Наприклад: Тату, гляньте - лев, як зачарований (О. Довженко); Весно, ох довго ж на тебе чекали! (І. Франко); Не ображайся, Кириле Петровичу, що я тобі екзамен влаштував; це на краще, будеш знати, що сказав Довженко (А. Хижняк); Зашуми . Дніпре, розкажи .мені, як здіймав ти гори-хвилі у грозові дні (В. Коломієць); Навіщо, вітре, хвилі підіймаєш? (Т. Шевченко); Є цікаві новини, Романе (М. Канюка): Іди, моя ластівко! (Марко Вовчок); Шевченку! Відгук дум своїх чи чуєш ти у нашім співі? (М. Рильський).

Звертання найчастіше виражається кличним відмінком іменника: Зоре моя вечірняя, зійди над горою (Т. Шевченко).

У реченні може бути кілька звертань, наприклад: Весно красна! Любі мрії! Сни мої щасливі! Я люблю вас! (Леся Українка); Спасибі тобі, Стьопо, спасибі Вам, Терентію Йосиповичу, спасибі тобі, Валю! (О. Корнійчук).

При звертанні можуть стояти пояснювальні слова. Таке звертання називається поширеним, наприклад: Цвіти, моя Вітчизно молода, безмежна, непоборна, яснокрая! (А. Малишко): Рости, рости, моя пташко, мій маковий цвіте! (Т. Шевченко).

Особовим займенником у сучасній літературній мові звертання ніколи не виражається. Іноді в експресивному мовленні зустрічається звертання, виражене особовим займенником другої особи однини і множини. Воно має вульгарний відтінок. Наприклад: Слухай, ти. Ну, ми, нахабо (1. Рябокляч).

Звертання властиві різним стилям мовлення: офіційно-діловому, розмовно-побутовому, художньому, епістолярному.

В офіційно-діловому мовленні звертання найчастіше вживається в офіційному листуванні, в усному мовленні - в промовах, бесідах, на диспутах та ін. Вибір відповідної форми залежить від характеру і стилю документа. Так, у дипломатичній та офіційній сферах вживаються звертання добродію, пане, пані, іноді - колего.

Звертання до неживих предметів часто вживається в художній літературі. Наприклад: Хлюпни нам, море, свіжі лави! О земле, велетнів роди! (П. Тичина).

У фольклорній мові часто вживаються пестливі, зменшувальні звертання. Вони можуть бути ускладнені прикладками-епітетами. Наприклад: Іди, сонну, в колисоньку. Приспи мою дитиноньку. Сомку, дрімку, голубоньку! Приспи мою дитиноньку (пісня); Ой, устань, устань, пан-господар. Ой засвіти свічку ясненькую. Побуди чечядь красненькую (нар. тв.); Відкривай гарячі груди, Мати-земле (М. Рильський).