Правове письмо - Стефанчук Р.О. - 3. Офіційно-діловий стиль юридичних документів

3.1. Поняття та основні вимоги до офіційно-ділового стилю юридичного документа

Офіційно-діловий стиль (ОДС) юридичних документів все більше привертає увагу дослідників у зв'язку зі зміною громадського статусу української мови. Проголошення української мови державною означає, першою чергою, написання і видання цією мовою законів, інших нормативних актів і юридичних документів. Звідси - активне впровадження жанрів ОДС у юридично-правову, адміністративно-управлінську, дипломатичну, соціально-політичну, наукову сфери спілкування.

Подаючи загальну характеристику ОДС, відзначаємо настановчо-інформативну функцію як основну комунікативну функцію стилю та його виразний книжний характер. Відповідно до комунікативного завдання, що реалізується в офіційній сфері суспільних відносин, виділяємо дипломатичний, законодавчий та адміністративно-канцелярський різновиди стилю, а також наголошуємо на поєднанні комунікативно-інформаційної функції ділової мови, нормативно-регулювальної функції законів, нормативних актів та функції спілкування, оскільки виклад відбувається у формі ясної, об'єктивної констатації фактів. Беручи до уваги таке поєднання, виділяємо основні ознаки ОДС:

1) однозначність, послідовність, точність викладу фактів, об'єктивність оцінок, чіткість висловлень, логічна завершеність висловленої думки, що досягається вживанням відокремлених синтаксичних одиниць;

2) нейтральний експресивний тон викладу, відсутність засобів образності, позалітературних лексичних одиниць, словотворчих засобів вираження суб'єктивної оцінки, синонімічних термінологічних варіантів;

3) консервативність, стандартизація мови (доцільність використання штампів, кліше, усталених словесних формул, повторювання слів, форм, зворотів, "професійних ідіом", що сприяє однотипному розумінню і тлумаченню документа, стислій його побудові);

4) активне функціонування усталених лексико-граматичних одиниць високого рівня стандартизації;

5) широке використання професійної термінології (відповідно до різновидів стилю);

6) перевага складних однотипних синтаксичних конструкцій з нанизуванням однорідних членів речення, ускладненість зворотами, уточнювальними членами речення, дотримання прямого порядку слів;

7) наявність номенклатурних назв та численних абревіатур;

8) абстрактно-узагальнений виклад інформації, з одного боку, та максимальна конкретизація матеріалу - з іншого.

Законодавчому різновиду ОДС, як ніякому іншому, в такій мірі властива безособовість викладу інформації, оскільки головна дійова особа - мовець - організація громадянського суспільства (держава). Отже, висловлення у формі закону декларується від імені абстрактної одиниці. Специфіка різновиду виявляється і в самому способі викладу матеріалу. Якщо документам низького рівня стандартизації притаманні усі типи мовлення (розповідь, опис, міркування), то кодексам, тексти яких встановлюють і регламентують ситуацію, не властиве міркування. Характерним для них є використання умовних конструкцій, оскільки такі тексти викладають умови, за яких можливе певне діяння. Звідси й ускладнення простих речень зворотами, однорідними членами речення, які можуть вибудовувати довгі ланцюгові пункти-конструкції. Розповідь та опис як типи мовлення також виявляються своєрідно, оскільки відсутній сам принцип описової оповіді. Нормативний акт - це офіційний документ законодавчої влади, у якому в систематизованому вигляді розміщено нормативні приписи, що регулюють окрему галузь суспільних відносин специфічним методом. Це довершений нормативно-правовий акт, їх стиль - це стиль констатації, припису, ствердження, наказовості, обов'язковості.

Мова законів - офіційна мова державної влади. Спілкування в галузі правових відносин покликано реалізувати основну функцію права, у якій простежуються два аспекти: 1) призначення права з позиції його глобального впливу на суспільство; 2) призначення права як регулятора суспільних відносин. Право - це вираження волі народу, проголошується від його імені, покликане захищати особу, її права, свободи та інтереси. Нормативний зміст і офіційний характер права становлять визначальні фактори його об'єктивної

реальності як регулятора відносин між людьми, установами, державами, між громадянами і суспільством. Ефективність права, його якісний рівень залежить від того, наскільки точно і повно воно відтворює у своїх приписах загальнолюдські цінності, наскільки точно ці приписи передаються мовними одиницями. Точність формулювання правових норм і необхідність абсолютної адекватності їх розуміння (тлумачення)- ідеал законодавчих текстів. Навпаки, невиразність цих формулювань, допущення неоднозначних тлумачень заважають здійсненню основної функції права, підривають його непохитність і авторитет.

Право як засіб регулювання поведінки людей, впливу на їхню волю і свідомість звернене, першою чергою, не до почуттів і уяви людини, а до її волі і розуму. Тому при викладенні законодавчої душ у формі нормативного акта використовуються специфічні право-творчі мовні засоби, характерні лише для цієї галузі. Це дає змогу виокремити мову законодавства як самостійну одиницю (жанр) літературної мови, що зумовлено особливим соціальним завданням права, специфічним способом відображення предмета і характеризується спеціальними композиційними і стилістичними засобами, особливою будовою словникового складу мови для передавання думки законодавця. Ознаки законодавчого жанру з їх внутрішньою організацією впливають на форму і зміст правових актів. Юридичний текст владно приписує суб'єктам права певну поведінку, формує вимоги, обов'язкові приписи. З позицій мовознавства, юридичний текст-це певне повідомлення, об'єктивоване як офіційний письмовий документ, складається з відповідних єдностей, об'єднаних різними типами лексичних, граматичних, логічних зв'язків, має модальний характер і прагматичну установку. Усе це зумовлює специфіку основних рис мови юридичних документів як основи ОДС:

1) офіційний характер, документальність мовного оформлення думки законодавця. Мова права - це мова офіційного документа, в якому виражена воля суспільства, мова має державно-владний характер і втілюється в певних усталених формах офіційного значення. У правовому документі така форма є нормативною і формально закріпленою. Вона не може бути самостійно змінена, викладена іншими словами, порядок слів у реченні і частин у тексті статті незмінний;

2) виразність і однозначність мови. Саме виразність, чіткість викладеної норми права формує правило; незнання закону не є підставою для його невиконання. Виразність мови закону та її однозначність сприяє правильному і повному розумінню інформації, забезпечує ефективну дію нормативних приписів. Простота і зрозумілість лексичних одиниць-термінів у їх прямому номінативному значенні, використання загальноприйнятних зворотів, обмеженість ускладнення простих речень складними граматичними конструкціями, обережність вживання складнопідрядних речень з послідовною підрядністю сприяє доступності викладу, проте не повинна вести до примітивізму. Отже, що більш спеціалізований об'єкт правового регулювання, то більш складною є його мова;

3) максимальна точність під час реалізації задуму законодавця відповідною мовною формою, неприпустимість двозначності висловлення. У законі все важливе: і структурно-графічне оформлення тексту, і лексико-граматичне його наповнення. Вимоги, які забезпечують точність нормативного акта: використання термінів з чітким і конкретним змістом, відмова від багатозначних термінів, дотримання єдиної термінологічної форми у всьому законодавстві, вживання слів і виразів у їх прямому номінативному значенні, однотипність формулювань;

4) лаконічність, стислість, економність використання в тексті мовних засобів на тлі збереження повноти змісту, що сприяє максимальній точності викладу. Кількісно обмежене оперування термінами. Зайві слова, невиправдані повтори, багатослівні вирази призводять до надмірного словесного навантаження та мінімальної інформативності;

5) логічна стрункість, послідовність викладу. Неприпустимі алогізми, плеонастичні слово твори, недоречна тавтологія, суперечливі твердження. Мові властива раціональність слововживання, мотивація висновків;

6) нейтральність тону нормативного тексту, позбавленого суб'єктивно-емоційної оцінності. Художні засоби вираження (тропи, риторичні фігури, ідіоматичні звороти) не властиві мові права. Спілкуючись з громадськістю, влада втілює свої приписи в чітко встановлених формах і зворотах з офіційним і беззаперечним значенням, висловлюючи таким чином волю колективу і всього суспільства, ілюструючи владність державних структур. Неупередженість як основний інтонаційний принцип викладу, рівний, "холодний" тон визначають емоційну нейтральність стилю законодавства. Прагнення передати багатогранність юридичної думки, відтворити всю систему правових понять і логічні зв'язки між ними спричиняє використання простої, частіше складної синтаксичної конструкції, що зумовлює прагнення законодавця передати думку одним синтаксичним цілим. З огляду на імперативний характер правових приписів у текстах кодексів не використовується умовний спосіб дієслова, відсутні питальні та спонукальні речення, не реалізується діалогічна форма викладу;

7) динамічність мови закону. У тексті кодексу, спрямованому на регулювання поведінки членів суспільства, важливо не лише пояснити чи ствердити певне явище, але й показати його в процесуальному розвитку. Необхідність визначення поняття динамічного характеру спонукає до введення в текст віддієслівних іменників. Хоча спостерігається деяка синтаксична громіздкість та стильова сухість викладу, проте все виправдовується компактною мобільністю висловлення;

8) безособовий, узагальнений характер стилю текстів кодексів. Нормативний акт - результат колективної роботи спеціалістів, учених, працівників державного апарату, їх автор узагальнено-без-особовий - держава, суспільство, тому в тексті не відображається індивідуальна авторська манера. Безособовість викладу зумовлює специфічну композиційну стрункість - традиційне членування тексту на розділи, статті, пункти. У граматичному плані безособовість зумовлена упередженим використанням особових займенників та особових форм дієслів;

9) формалізація мови законодавчих актів. Для передачі однієї і тієї ж думки вживається той самий ряд слів чи прийомів у сталій послідовності.

Крім того, стандартність та уніфікованість у текстах нормативних актів досягається численними зовнішніми виявами формалізації: використанням цифр, дужок, лапок, великої літери. Текст має чітку графічну писемну форму. Усі пункти, на які членується документ, починаються з абзацу, виділяються із суцільного тексту.

Така специфіка нормативного акта з характерним монологічним способом викладу, інформативністю, цілісністю структурно-смислових параметрів, логічною стрункістю і повнотою змісту зумовила підбір та використання відповідних лінгвістичних засобів.