Правове письмо - Стефанчук Р.О. - 3.2. Комунікативні ознаки культури мови нормативного акта

3.2.1. Правильність мови

Правильність - одна з визначальних ознак культури мови юридичного документа. Словник української мови (Т. VII. - С. 503) тлумачить слово правильний як такий, що: 1) відповідає дійсності; 2) відповідає встановленим правилам, нормам; 3) безпомилковий.

Мовні норми - сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства.

Беручи до уваги такі визначення, з'ясовуємо, що критерієм правильності є мовна дійсність конкретної епохи, а її еталоном -відповідність правилам, за допомогою яких формуються сучасні норми. Мовна норма відбиває історію розвитку української мови" закономірності ЇЇ стильової диференціації, тенденції нормалізації й кодифікації літературної мови. Мовна норма - явище суспільне. На неї можуть впливати як зміни в суспільному розвитку (першою чергою, лексичні норми) і пов'язані з ними зміни в психології народу - носія мови, так і фактори суб'єктивні: якість критеріїв норми літературної мови (мова якого майстра слова є авторитетним зразком? що сьогодні найбільше впливає на формування норм? хто сьогодні є нормотворцем?).

Визначальна риса літературної норми - стабільність, дотримання усталених, загальноприйнятних правил щодо слововживання, написання, наголошування, граматичного оформлення висловлювання. Правильність, досконалість, зразковість - характеристики, що ви** значають нормативну літературну мову.

Щоб нормативний акт мав правильне мовне оформлення, треба першою чергою добре знати структуру мови, бо саме нею зумовлюються чинні норми. Але правильне - ще не означає досконале. Досконалий законотворець повинен уміти відібрати у відповідній комунікативній ситуації (для кожного конкретного нормативного акта) найбільш точний, стилістично доречний, експресивно виправданий, естетично виразний варіант літературної мови. Таке уміння і становить мовну майстерність. Фундаментом мовної майстерності законотворця є знання норм літературної мови, у якій синтезуються культурні надбання народу, здобутки юридичної практики минулого, традиції та нові явища функціональних стилів. Розрізняємо такі типи норм:

1. Орфоепічні норми - сукупність вимовних норм літературної мови, що охоплюють правила: а) вимови звуків: напр., хабара (неправ, хабаря), соціальна допомога (неправ, соціальна допомога); б) наголошування слів: напр., у першому читанні (неправ, чьтаннї), черговьй пленум (неправ, чергувий пленум).

2. Лексичні норми - регулюють вибір слова відповідно до змісту і мети висловлення. Добираючи слово, враховуємо: а) відповідність слова нормам літературної мови; б) умотивованість слова відповідно до комунікативного завдання; в) місце слова у словниковому запасі мови: активний словник - лексика, що активно вживається в мові протягом значного історичного періоду; пасивний словник - лексика, що відходить з активного вживання (застарілі слова), що входить в мову (неологізми); г) емоційно-експресивне значення слова (піднесене: грядущий, керманич, офіційне: дати пояснення, доводити до відома, урочисте: глибокоповажний, вельмишановний, презирливо-знижене: політикан, чинодрал, ласкаве: соколик, любонька, жартівливе: розумник, фамільярне: дружище і под.); ґ) належність слова до певної групи лексики поза літературною мовою (діалектизми: тута, в цему документі), професіоналіз-мн: юрики (юридичні особи), фізики (фізичні особи), жаргонізми: кумекати, шурупати).

3. Стилістичні норми - регулюють вибір слова відповідно до мети висловлювання. Залежно від того, яка мовна функція реалізується, розрізняємо офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовно-побутовий, конфесійний стилі. У всіх стилях використовуємо насамперед загальновживану лексику. У науковому та діловому стилях з емоційного погляду ця лексика нейтральна. Науково-термінологічна, виробничо-професійна, адміністративно-ділова лексика також нейтральна. Слід розмежовувати таку лексику за сферами спілкування, напр., у зв 'язку з тим, що в законі... - офіційно-діловий стиль; бо в законі... - розмовно-побутовий стиль.

4. Словотвірні норми - регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова. Наприклад, словотвірні норми із значенням виконавців дії, що ЇЇ назва є твірною основою, об'єднують типи із суфіксами - ач-, - ик-: завідувач (кого?

чого?) кафедри (неправ. завідуючий кафедрою, завідувач кафедрою), завідувач клубу, відділу, сектора, бібліотеки, дитячого садка, виконувач (неправ. виконуючий) обов 'язків, керівник (неправ. керуючий) тресту.

5. Морфологічні норми - регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами. Наприклад, родовий відмінок множини передбачає форму статей (неправ. статтів) у давальному відмінку однини передбачено обидві форми: директору/директорові, ректору/ректорові, керівнику/керівникові - усе залежить від дотримання норм милозвучності мови.

6. Синтаксичні норми - регулюють правила творення й функціонування словосполучень і речень. Поєднання речень у складному синтаксичному цілому (статті законів, кодексів тощо) також здійснюється за законами синтаксичної побудови цієї одиниці: смислового зв'язку і синтаксичної організації (порядку слідування частин статті, засобів їх зв'язку, інтонаційного оформлення тощо).

Отже, правильність мови нормативного акта - це:

1) відповідність мови законів законам мови;

2) недопущення стильового дисонансу;

3) доречність і обгрунтованість застосування норм з іншого стилю;

4) використання семанхизсо-стилістичних можливостей варіантів норми з метою увиразнення, уточнення контексту для надання вичерпної інформації;

5) дотримання корекції побудови одиниць складного синтаксичного цілого.