Правове письмо - Стефанчук Р.О. - 4.1.4. Стадія "вибір форми правового врегулювання"

Потрібно довести необхідність правового врегулювання визначеної сфери суспільних відносин або зміни такого регулювання. Колими окреслимо сукупність нормативно-правових актів, які врегульовують обрану нами сферу, ми побачимо, чи потрібно взагалі якесь додаткове регулювання. Адже нормативне регулювання може здійснюватись на різних рівнях - від закону до наказу міністерства тощо. Тому перед початком роботи над законопроектом потрібно впевнитись у необхідності такого регулювання.

Потрібно враховувати, що на рівні правозастосування важливу роль відіграє тлумачення норм, зокрема, судова практика. Багато загальних норм не потребують свого уточнення, враховуючи те, що на рівні судів їх правильне тлумачення не викликає проблем. Питання стає дійсно вартим уваги нормопроектувальника в разі його різного тлумачення у судах. Інформацію про судову практику можна знайти, зокрема, на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень reyestr.court.gov.ua

Потрібно пам'ятати, що часта зміна законів та інших нормативно-правових актів не додає їм стабільності і довіри до них пересічних громадян, адже відсутність віри у закон зводить нанівець багато добрих намірів законодавців. Правові норми таким чином втрачають свою найміцнішу опору у свідомості людей.

4.1.4. Стадія "вибір форми правового врегулювання"

Для нормотворчої роботи важливою рисою є адекватність і доцільність правового регулювання. Питання доцільності правового регулювання вирішується після визначення кола нормативно-правових актів, що вже регулюють цю сферу відносин (див. вище). Визначення адекватності регулювання означає вдалий вибір форми врегулювання певної сфери суспільних відносин, а саме: у формі змін до закону, постанови уряду, наказу міністерства тощо. Типовою помилкою багатьох нормопроектувальників є невдалий вибір форми нормативно-правового акту, яким потрібно врегульовувати ті чи Інші відносини. Вже класичними прикладами таких невдалих підходів стали закони України "Про бджільництво", "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них", "Про особливості приватизації' підприємств Державної акціонерної компанії "Укррудпром" тощо. Ще більше таких прикладів є у проектах законів, які подаються на розгляд парламенту народними депутатами.

Пояснити таку практику невдалого вибору форми нормативно-правового акту можна просто: доступністю тих чи інших засобів правового регулювання зацікавленому суб'єкту. Народному депутату, наприклад, немає сенсу ініціювати постанову уряду, йому набагато легше внести законопроект і "пролобіювати" його проходження.

4.1.5. Стадія "розробка нормативно-правового акту"

Далі іде найсуттєвіша частина нормотворчого процесу - власне розробка нормативно-правового акту.

Вона складається з двох основних підстадій:

Розробка концепції нормативно-правового акту. Вибір принципового засобу врегулювання винайденої проблеми та обгрунтування цього вибору.

Розробка тексту проекту нормативно^правового акту. Розглянемо спочатку першу підстадїю, адже для будь-якої справи спочатку потрібно її чітко спланувати.

4Л.5Л. Розробка концепції нормативно-правового акту Для чого концепція взагалі потрібна і яка її роль? Законотворчість останніми роками невпинно зростає. За один з найбільш "плідних" останніх років законотворчості - 2004 рік -Верховною Радою України прийнято 314 законів та 517 постанов та законодавчих рішень. Але ще більша кількість поданих на розгляд проектів законів України та постанов - 2641. А, отже, зрозуміло, що для стабілізації законодавства і полегшення праці нормопроек-тувальника перед початком розробки тексту проекту правового акту потрібно скласти його концепцію.

Енциклопедичні видання визначають концепцію (від лат. І сопсеріїо - розуміння, система) як певний спосіб розуміння, трактування явищ, керівну ідею для їх висвітлення; керівний задум, основну думку; систему доказів певного положення.

В самих концептуальних нормативно-правових актах зустрічаються такі визначення: концепція є базовим документом для підготовки пропозицій стосовно внесення необхідних змін до законодавства ,

певної сфери¹⁰; основними засадами розроблення державної цільової програми¹¹; науково обґрунтованою системою поглядів¹² на певне явище; визначає основи державної політики у певній сфері¹³ тощо.

Структура концепції може бути різною, але в будь-якому разі вона покликана чітко визначати наміри нормотворця і довести необхідність вирішення визначеної проблеми обраним шляхом.

Зокрема, концепція може мати такі розділи:

* проблема - дається формулювання проблеми, яка мас бути врегульована, окреслюються її масштаби та дається пояснення, чому це питання є актуальним та пріоритетним для вирішення;

* суттєві фактори - викладаються статистичні, аналітичні, інші дані, які мають бути прийняті до уваги нормотворчим органом під час прийняття запропонованого проекту;

* альтернативи - дається ґрунтовний виклад різних можливих варіантів вирішення питання, що розглядається, їх аналіз та порівняння за такими критеріями: прогнозована ефективність втілення пропонованого варіанту вирішення колізії чи прогалини; суттєві наслідки та ризик, пов'язані із втіленням відповідного варіанта, такі, як фінансово-економічні (включаючи вартість запровадження нових положень), правові, соціальні, міжнародні тощо;

* узгодження - чітко визначаються будь-які протилежні погляди та розбіжності в позиціях заінтересованих органів влади або фахівців, які виникли в ході консультацій та узгодження запропонованого варіанту нормативно-прааового акту;

* оптимальний варіант - визначається оптимальний варіант вирішення проблеми, дається перелік аргументів на його користь;

o впровадження - надається вичерпний перелік заходів, які мають бути здійснені для впровадження нового нормативно-правового акту (перелік нормативно-правових актів, які потрібно змінити; перелік адміністративних заходів щодо впровадження нових правових норм тощо). Можливий і інший, більш конкретний варіант викладу концепції нормативно-правового акту. У цьому документі мають бути визначені:

- основна ідея, мета і предмет правового регулювання, коло осіб, на яких розповсюджується дія майбутнього нормативно-правового акту, їх нові права та обов'язки, в тому числі з урахуванням тих, що були раніше;

- місце майбутнього нормативно-правового акту в системі чинного законодавства із зазначенням галузі законодавства, до якої він належить, положень Конституції України, Кодексів і системоутворюючих законів України, на реалізацію яких спрямований цей нормативно-правовий акт, а також значення, яке він буде мати для правової системи;

- загальна характеристика та оцінка стану правового регулювання відповідних суспільних відносин з доданим аналізом діючих у цій сфері законів та інших нормативно-правових актів. При цьому вказуються прогалини і протиріччя в чинному законодавстві, наявність застарілих норм права, які фактично втратили силу, а також неефективних положень, які не мають належного механізму реалізації, раціональні і найбільш ефективні способи усунення наявних недоліків правового регулювання. Загальна характеристика стану правового регулювання може також містити аналіз відповідної української та іноземної практики, а також результати проведення статистичних, соціологічних і політологічних досліджень;

- соціально-економічні, політичні, юридичні та інші наслідки реалізації майбутнього нормативно-правового акту.

Отже, можна побачити, що в разі послідовного проходження всіх стадій формування концепції нормативно-правового акту не викличе ускладнень.

Для чого взагалі складати концепції нормативно-правових актів?

Прийняття нормативно-правового акту - це, зазвичай, до~сить тривалий процес, який пов'язаний із вивченням проекту нормативно-правового акту великою кількістю фахівців та посадових осіб. Тому для вдалого проходження цього процесу потрібно максимально розписати всі вигоди, позитиви та інші можливі наслідки прийняття Вашого нормативно-правового акту. Звичайно, особливо будуть виділятись проекти, що супроводжуються науковими дослідженнями, містять соціологічні дані, а також аналіз практики судів.

В більшості випадків винайдені автором проекту обґрунтування перед початком розробки його тексту стають під-трунтям супровідних пояснювальних документів до проекту.

Досить часто такі концептуальні обґрунтування проекту використовуються іншими органами, відповідальними за прийняття проекту, у своїх висновках, пропозиціях, рекомендаціях. Тому ґрунтовна підготовка до гфийняття проекту сторицею повернеться у майбутньому.

У процесі підготовки проекту цілісного нормативно-правового акту не обійтись без попереднього укладання його концепції. До того ж концепцію написання нормативно-правового акту можна виносити на обговорення. Це вже конкретний документ, який можна критикувати, доопрацьовувати, змінювати. Концепція також має і навчальну функцію, адже без досвіду нормопроектування важко одразу розпочати написання тексту проекту, а концепція за стилем і правилами свого викладу дуже схожа на сам нормативно-правовий акт.

4.1.5.2. Розробка тексту проекту нормативно-правового акту

Розробка тексту нормативно-правового акту - процес творчий і має свої досить жорсткі вимоги щодо процедури, правил та засобів, які потрібно при цьому використовувати. Загалом вимоги до розробки нормативно-правового акту називають законодавчою технікою. Законодавчою цю техніку назвали, оскільки вперше до правил складання правових актів звернулися під час створення законів. І сьогодні саме розробка законів є найбільш забезпеченою з погляду чітких процедур, принципів та правил. Законодавчу техніку повноцінно використовують і під час розробки й інших нормативно-правових актів.

До загальних правил законодавчої техніки належать: 1) правила, що регулюють зовнішнє оформлення нормативно-правового акта:

- кожний правовий акт має містити необхідні реквізити, які б відбивали його юридичну силу, предмет регулювання, сферу дії та надавали йому офіційного характеру;

- кожний правовий акт повинен мати основні реквізити, зокрема, такі, як найменування виду акта, заголовок до тексту документа, дату і місце його складання, підпис посадової особи;

2) правіша, що регулюють структуру та зміст правового акта:

- логічна послідовність викладу правової інформації, яка досягається за допомогою дотримання вимог, згідно з якими формулювання нормативних приписів має бути точним, чітким і стислим;

- внутрішня єдність і взаємозв'язок юридичного матеріалу;

- відсутність суперечностей і прогалин у правовому акті;

- поєднання лаконічності тексту акта з необхідною повнотою, поєднання конкретності з абстрактністю вираження певних правових приписів;

- поділ тексту правового акта на частини:

- вступну,

- констатуючу,

- описово-мотивувальну,

- резолютивну чи завершальну;

- всі визначення бажано розмістити в одному місці, до того ж їх слід надавати перед тим, як вони вперше вживаються (значення будь-якого терміну в нормативно-правовому акті повинно бути очевидне з першої появи його у тексті);

- загальні правила розміщуються перед винятками з них;

- положення універсального або загального користування розмішуються перед тими, що стосуються тільки окремих або певних випадків (загальні правові норми передують спеціальним);

- положення про утворення органів розміщуються перед тими положеннями, які регулюють діяльність цих органів (компетенція викладається після визначення організаційно-правової форми органу);

- норми матеріального права (права, обов'язки, привілеї тощо) розмішуються перед процедурними положеннями (механізмами реалізації матеріальних норм);

- положення, на які часто посилатимуться, повинні бути зазначеними перед тими, які використовуватимуться не постійно;

- постійні положення розмішуються перед тими, які діятимуть тимчасово (наприклад, протягом перехідного періоду);

- пов'язані між собою положення повинні бути згруповані в одному місці проекту, а окремі групи взаємопов'язаних положень мають утворювати окремі частини проекту (принцип поділу на статті, глави, частини тощо); 3) правила, що регулюють виклад норм права, тобто мову правових актів:

- текст правового акта слід викладати українською мовою;

- текст правового акта має викладатися з дотриманням офіційно-ділового стилю української літературної мови;

- ясність, чіткість, простота, доступність мови викладу правового акта;

- стислість викладу правових норм;

- зрозумілість і простота термінів і понять;

- відсутність багатозначних, незрозумілих термінів і термінос-получень, що ускладнюють правильне розуміння правових понять, які ними позначаються;

- є неприпустимим вживання іншомовних слів за наявності рівнозначних українських слів і термінів;

- слід відмовитися від словесних штампів, канцеляризмів, застарілих зворотів;

- є неприпустимим вживання діалектної, ненормативної лексики, слів у непрямому значенні, експресивних форм розмовної лексики¹⁴.

Загальна структура нормативно-правового акту До нормативно-правового акта висуваються вимоги наявності у нього певних реквізитів та структурних елементів. Нормативний акт може містити такі реквізити:

1) слово "Проект";

2) повну назву суб'єкта нормотворення (наприклад, народний депутат України);

3) вказівку на вид документа (закон України, постанова Кабінету Міністрів України тощо);

4) вказівку на дату, а в разі необхідності - місце прийняття нормативного акта (для підзаконних актів);

5) власний номер акта (для підзаконних актів);

6) посаду та прізвище повноважної посадової особи, яка підписала (або має підписати) нормативний акт.

Нормативно-правовий акт може містити такі структурні складові:

1) назву;

2) преамбулу (якщо цього вимагає зміст нормативного акта);

3) розділи, глави, статті, частини, пункти, підпункти, абзаци (залежно від виду нормативного акта);

4) прикінцеві положення (у разі необхідності);

5) перехідні положення (у разі необхідності);

6) додатки (якщо вони є).

Загалом потрібно пам'ятати, що структура нормативно-правового акта повинна забезпечувати послідовне логічне викладення нормативного матеріалу, його доступність для огляду і тим самим сприяти правильному його розумінню, а, відтак, і застосуванню.

Кожен нормативно-правовий акт має назву яка є складовою частиною офіційного тексту. У назві в декількох словах викладається зміст нормативно-правового акту. Назва має бути чіткою, короткою та містити інформативні поняття, які дозволяють розпізнати предмет, що регулюється цим правовим актом. Наприклад, закони України "Про податок на додану вартість", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України".

Назва має бути проста для запам'ятовування.

Існують свої особливості назви проектів нормативно-правових актів, якщо вони передбачають внесення змін до інших нормативно-правових актів.

Зокрема, для спрощення роботи над проектом закону, який містить зміни до інших законів, особливо кодексів (наприклад, проект Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу"), рекомендується після назви в дужках одним реченням подати сутність цих змін. Це робиться для того, щоб під час розгляду законопроекту можна було б відрізнити один проект від іншого.

У випадку внесення змін до однієї статті нормативно-правового акту у назві можна вказати номер статті, до якої пропонуються зміни чи доповнення. Наприклад, проект Закону України "Про внесення зміни та доповнення до статті 69 Кримінального кодексу України (щодо виконання рішення Конституційного Суду України)".

Досить часто в ході підготовки цілісного нормативно-правового акту виникає необхідність пояснити мету і мотиви видання акту. Такі дані викладаються у преамбулі (вступній частині) нормативно-правового акту. Преамбула завжди містить лише ненормативні елементи і не може вміщувати правових норм. Особливо часто преамбули використовуються у законах України. Преамбула відіграє важливу роль у сприйнятті нормативно-правового акту громадянами, адже закон має бути доступним і зрозумілим, чого часом важко досягти, використовуючи лише правові норми. Окрім цього, на етапі право-застосування преамбулу часто використовують під час тлумачення правових норм, які містяться у законі. Основна частина проекту

Норми, що складають зміст проекту, зазвичай, розташовуються за такою послідовністю: сфера дії нормативно-правового акту; цілі та завдання; загальні та конкретні вимоги до поведінки суб'єктів, що вступають у визначені відносини; правові наслідки; прикінцеві, а в разі потреби, й перехідні положення.

Виклад матеріалу іде від загального до конкретного. Спочатку формулюються принципи та приписи, що мають загальний характер, а потім - конкретизуючі норми.

Загальні приписи визначають цілі нормативно-правового акту, предмет закону (сферу відносин, яку він регулює), а також принципи галузі права, законодавства або окремого правового інституту. Приписи загального характеру в нормативно-правовому акті необхідні для кращого розуміння суті та цілей конкретних приписів та їхнього змісту. Під час складання нормативно-правового акту не можна припускатися протиріч між загальними і конкретними положеннями акта.

Норми викладаються за принципом: від регулювання до охорони. Спочатку формулюються регулятивні приписи (приписи, що дозволяють, управомочують, зобов'язують або забороняють визначену поведінку), а потім - охоронні приписн (тобто такі, що містять санкції, які закріплюють способи захисту порушених прав, тощо).

Загальний порядок розгляду правових норм в нормативних актах:

1) норми матеріального права;

2) норми про органи та їхній спосіб утворення та діяльності;

3) відповідальність за порушення окремих норм нормативно-правового акту, розгляд спорів тощо.

Якщо нормативно-правовий акт має статусний характер (тобто визначає правовий статус певного державного органу або організації, наприклад, закони "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про судоустрій України", "Про місцеві державні адміністрації"), норми викладаються таким чином:

1) загальні норми про суб'єкта, правовий статус якого визначається у нормативно-правовому акті;

2) компетенція певного суб'єкта;

3) форми його діяльності (реалізація компетенції);

4) матеріальні норми та санкції.

Кожне правило поведінки, яке встановлюється у нормативно-правовому акті, має бути забезпечено можливістю його виконання. Тобто правові норми мають надавати суб'єкту, який буде реалізовувати (в тому числі і контролювати реалізацію) ці норми, відповідні повноваження. Разом з тим, потрібно забезпечити виконання норм права. Це здійснюється шляхом передбачення у нормативно-правовому акті організаційно-правових та економічних засобів його дії, а також санкцій за невиконання правових норм конкретного закону, постанови тощо.

Завершують проект нормативно-правового акту прикінцеві положення. У разі, якщо це прикінцеві положення закону, вони повинні містити:

- термін набрання чинності законом;

- доручення Кабінету Міністрів України, пов'язані з прийняттям цього закону та узгодженням нормативних актів у відповідність із прийнятим законом;

- норми тимчасового та локального характеру також включаються до прикінцевих положень.

Наприклад, у Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)": "ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. При вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли до набрання чинності цим Законом, застосовуються норми законодавства, які діяли на момент виникнення такого спору (конфлікту).

3. Встановити, що до приведення законодавства у відповідність із Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

4. Кабінету Міністрів України:

- у тримісячний строк подати до Верховної Ради України пропозиції про приведення законодавчих актів України у відповідність з цим Законом;

- протягом 1996 року утворити національну службу посередництва і примирення."

Для закону можуть бути такі варіанти набрання ним чинності:

- з дати опублікування;

- через десять днів з дня його офіційного оприлюднення (загальний порядок, згідно з Конституцією);

- з дати, визначеної в законі, але не раніше дати опублікування. З метою усунення колізії в законодавстві після прийняття нового

закону в прикінцевих положеннях слід надавати перелік законодавчих актів, що втрачають чинність або до яких вносяться зміни.

Оформлення змін до інших законів, які містяться в прикінцевих положеннях, здійснюється за прикладами написання самих законів.

Нормативно-правовий акт, за загальним правилом, може вносити зміни лише до аналогічних за формою актів (наприклад, законом можуть бути внесені зміни до закону, чи постановою Кабінету Міністрів - до іншої постанови уряду). Але є виключення: наприклад, законами України вносяться зміни до декретів Кабінету Міністрів України.

Закон може містити й перехідні положення. Такий розділ в нормативно-правових актах передбачається у разі, якщо є необхідність мати положення, що у повному обсязі врегульовують відносини на певний період до вступу в дію всього закону. Проте це, зазвичай, має бути у виключних випадках. Наприклад, такі положення має Конституція України та Кримінальний кодекс України.

Внутрішня структура проекту залежить від Його обсягу і змісту. Великі проекти поділяються на розділи (глави). При цьому нормативні положення загального характеру, зазвичай, об'єднуються в розділ, який іменується "Загальні положення". В окремі розділи об'єднуються нормативні положення, які стосуються одного правового інституту або питання.

Статті нормативно-правового акта, як правило, повинні мати назву, яка відображає їхній зміст. Стаття позначається арабськими цифрами, після яких ставиться крапка. Назва статті пишеться у цьому ж рядку, наприклад:

"Стаття 241. Забруднення атмосферного повітря"

Стаття, як правило, поділяється на частини. Всі частини повинні бути пов'язані єдиним внутрішнім змістом. Включення різних частин в одну статтю дозволено лише в разі просування від загального до часткового, а також у випадках з'ясування правил однієї частини в інших частинах статті. Неприйнятним є включення в одну статтю у вигляді різних частин паралельних або взаємови-ключних норм.

Коли стаття велика і містить декілька частин, вони для зручності застосування також нумеруються. Але від цього частина статті пунктом не стає. Частини статті - це завжди правова норма, а пункт -окреме питання.

Пункти нормативно-правового акта позначаються арабськими цифрами з крапкою і назви не мають.

Підпункти нормативно-правового акта - це абзаци, які є складовою частиною пункту, позначаються кількома арабськими цифрами з крапками після кожної з них (2.1.1).

Абзац нормативно-правового акта - це частина тексту, що характеризується змістовою єдністю. Абзац закінчується крапкою або крапкою з комою, якщо перший абзац закінчується двокрапкою.

Глави нормативно-правового акта як структурні елементи позначають арабськими цифрами. Глави повинні мати назву, яка пишеться великими літерами у центрі рядка, наприклад:

"Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ"

Розділи нормативно-правового акта об'єднують його глави. Розділи нумерують римськими цифрами, після чого ставиться крапка. Назва розділу оформлюється великими літерами у цьому самому рядку, наприклад:

"Розділ VIII. ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ"

У підзаконних актах статті не виділяються. У них використовуються пункти, які мають наскрізну нумерацію.

Розділи та підрозділи тексту повинні мати заголовки, які стисло виражають сутність їхнього змісту¹⁵.

Для роботи з нормативно-правовими актами дуже важливо навчитись правильно визначати місцезнаходження конкретної правової норми у акті і вміти виписати її "адресу", тобто, наприклад, абзац 3 п. 2 частини першої статті тридцять сьомої Закону України "Про ...".

Важливим правилом нормопроектуван ня є те, одо стаття закону або пункт подзаконного нормативно-правового акту має містити правову норму. Якщо вона такої норми не має, то й сама стаття не потрібна.

Суттєвим недоліком нормативно-правових актів є наявність громіздких статей, перенасичених регулятивними приписами, що призводить до ускладнення не тільки при внесенні подальших змін, а й у процесі застосування таких норм. Як приклад можна також навести Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", де підпункт містить тридцять один абзац (підпункт "і" пункту 1 статті 5). Така об'ємна норма з'явилася в Декреті через внесення до нього змін Законом від 7 грудня 2000 року.

Отже, статті мають бути максимально короткими і чіткими. Існує золоте правило нормопроектування: "Слово ненаписане помилки не містить". Занадто докладні (казусні) нормативні положення, які встановлюються за видовими, а не родовими ознаками, свідчать про низький рівень правової культури і законодавчої техніки. Ступінь абстракції правових норм залежить від юридичної сили нормативно-правового акта, в якому вони містяться. Чим вище юридична сила - тим вище має бути ступінь абстрактності.

Протилежною крайністю є наявність у нормативно-правовому акті великої кількості загальних, декларативних норм, оціночних понять та ненормативних елементів. В українській дійсності такі акти з'являються як реакція на політичні події в країні або пов'язані з Україною події за кордоном. Формою таких рішень є, зазвичай, постанови та заяви Верховної Ради України. Переважна більшість з них мас саме декларативний характер, адже за своєю сутністю такі акти і не призначені встановлювати правила поведінки. їхнє завдання - декларувати політичну позицію єдиного законодавчого органу держави щодо подій та явищ в Україні або світі. Потрібно запобігати використовуванню такої практики під час написання нормативно-правового акта.

Примітки до статей дозволені у виняткових випадках, коли відповідне положення не можна викласти в тексті статті без ушкодження його змісту.

Мова і термінологія проектів нормативно-правових актів Текст проекту викладається стисло, простою літературною мовою, за можливістю, короткими фразами. Не варто застосовувати фрази з багатьма підрядними реченнями.

Підбір термінів для проекту здійснюється дуже ретельно.

По-перше, потрібно визначити суміжні, узагальнюючі конституційні поняття, їхнє співвідношення.

По-друге, вивчити термінологію міжнародних правових актів з цього питання.

По-третє, виписати термінологію, що стосується цього питання, із законодавства України.

Після цього скласти логіко-понятійну схему, в якій наочно буде відображено всі ці елементи та зв'язки між ними (конституційні, міжнародні, законодавчі терміни).

І лише на останньому етапі визначати, яку правову термінологію краще використати у конкретному випадку. Таким же чином визначається і доводиться необхідність введення нової правової термінології.

Особливу увагу необхідно звертати на точність термінології. Визначення термінів повинно відповідати тому змісту, який міститься в літературній мові, спеціальних науках та чинному законодавстві, і має бути однаковим у всьому тексті закону. Якщо термінологія обмежується лише цим законом, то дається відповідне застереження. Наприклад: "Для цілей цього Закону вживаються такі терміни і поняття ..." або "У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні...".

Для визначення одних і тих же понять мають застосовуватися одні й ті ж терміни. Небажаним є застосування одного й того ж слова для визначення різних понять, якщо це може призвести до неправильного застосування правових норм.

Єдність термінології всередині одного нормативного акта обов'язкова. Терміни, які використовуються в нормативному акті, не повинні відрізнятися за змістом від їхнього визначення в Конституції України. Обов'язковою є єдність термінології в законах, які регулюють єдину сферу правовідносин, а також у законах, пов'язаних бланкетними нормами. В підзаконних нормативних актах терміни застосовуються в межах термінології законів, що регулюють відповідну сферу¹⁶.

Якщо в тексті закону є посилання на статті, частини статей; пункти, абзаци тощо, слід пам'ятати, що номери статей, пунктів пишуться цифрами, а частин статей, абзаців - словами. Зазвичай використовуються такі стандартні фрази: відповідно до статті, відповідно до постанови, згідно зі статтею... Закону України "Про...)

При посиланнях не дозволяється перефразовувати текст правової норми, довільно до неї щось додавати, неточно відтворювати. З огляду на те, що Конституція України займає головне місце у системі законодавства, має вищу юридичну силу, відтворювати ті чи інші положення, посилатися на окремі статті доцільно повністю (наприклад, згідно зі ст. 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська), а не просто давати посилання на статтю Конституції України. Це полегшить сприйняття тексту нормативно-правового акта. При посиланні у законі на його власні окремі положення вживається займенник "цей" (наприклад, у цьому Законі).

Назви органів державної влади і організацій даються відповідно до їх офіційної назви на час прийняття закону. Бажано в разі згадування державних органів застосувати термін "уповноважений центральний орган виконавчої влади".

Якщо має місце посилання на інший закон, зазначається його назва.

Внесення змін до законів¹⁷

3/4 всіх законів, що приймаються парламентом України, є окремими змінами до інших законів.

На практиці найбільша потреба виникає саме у вмінні розробляти і пропонувати зміни до нормативно-правових актів.

Найбільш розробленою є методика підготовки змін до законодавчих актів, а тому в нашому виданні найбільшу увагу слід приділити саме змінам до законів України (як найбільш характерний приклад нормотворення).

Загалом, зміна існуючих норм закону здійснюється у формі:

1) нової редакції закону;

2) нової редакції структурних підрозділів закону: розділів, глав, статей, частин статей, пунктів, підпунктів, абзаців, речень;

3) виключення із закону окремих його структурних підрозділів: розділів, глав, статей, частин статей, пунктів, підігункгів, абзаців, речень;

4) доповнення закону розділами, главами, статтями, частинами статей, пунктами, підпунктами тощо;

5) заміни або виключення окремих слів (наприклад, "Українська PCP" на "Україна").

В ході підготовки законопроектів про внесення змін до законів існують певні особливості правил законодавчої техніки, які зумовлені нашою системою законодавства й полягають у досягненні зручності під час роботи з цими законопроектами.

1. Якщо законопроект стосується внесення будь-яких змін до закону, його назва має виглядати так: "Закон України "Про внесення змін до Закону України "назва закону".

2. Проаналізуйте, чи потрібна нова редакція закону, перед початком роботи над нею.

Загальне правило має бути таким:

- якщо змінюється більшість правового матеріалу закону (більшість статтей) - готується нова редакція закону;

- якщо змінюється основний текст (більшість тексту) статті -дається ЇЇ нова редакція¹⁸.

3. Під час вказівки назви закону, до якого вносяться зміни, обов'язково вказується джерело його опублікування - Відомості Верховної Ради України, а також джерело опублікування подальших змін, які вносились до закону Якщо закон ще не опублікований у Відомостях, то слід навести його номер і дату прийняття.

У виключних випадках джерелом опублікування може бути визначено Офіційний вісник України.

Наприклад, Митний тариф України, який дуже великий за обсягом, опублікований лише в Офіційному віснику України, у Відомостях Верховної Ради України вміщений Закон про його затвердження. Тому в разі внесення змін до тексту Митного тарифу слід посилатися на джерело опублікування - Відомості Верховної Ради України, де опублікований Закон про затвердження, та Офіційний вісник України, де опублікований додаток до Закону - текст Митного тарифу України.

Приклад: "Верховна Рада України постановляє: /. Внести до Митного тарифу України, затвердженого Законом України "Про Митний тариф України" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р, /е 24, cm. 125; Офіційний вісник України, 2001p., M18, ст. 781; Відомості Верховної Ради України, 2001 р, M 45, ст.

119 та зміни, внесені Законом України від 15 листопада 2001 року №2779-111), такі зміни: ...".

В разі викладення закону в новій редакції або доповнення Його новим розділом, главою або статтею наводиться джерело опублікування всіх змін, що вносилися до закону. В інших випадках слід наводити джерело опублікування тільки тих змін, що стосуються статей, пунктів тощо, до яких саме зараз вносяться зміни.

У випадках, коли при внесенні змін до закону останній викладено в новій редакції, зміни вносяться до його оновленої редакції з посиланням на джерело її опублікування. Посилання на всі попередні редакції оновленого закону не робляться.

В разі виникнення розбіжностей між оригіналом закону та опублікованим текстом слід користуватися редакцією, що міститься в офіційному джерелі публікації, на яке робиться посилання. Це, перш за все, - Відомості Верховної Ради України.

4. Якщо в законопроекті зазначається термін введення закону вдію, то законопроект має складатися із двох розділів. Перший -внесення змін до закону, другий - термін набрання чинності законом, що приймається, та доручення, що зумовлені прийняттям цього закону. Це правило не застосовується, якщо закон викладається у новій редакції. Його структура має бути такою, як і в оригіналі закону.

Приклади:

а) Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про...": "Верховна Рада України постановляє:

1. Внести до Закону України "Про..." (Відомості Верховної Ради України, 1996р., № 28, ст. 131; 1997р., М15, ст. 116) такі зміни:"г..." "П. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування";

б) Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про..." "Верховна Рада України постановляє:

І. Внести до Закону України "Про ..." (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 6-7, ст. 24) такі зміни:"..."

"II. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Рішення, що прийняті на виконання Закону України "Про...", до набрання чинності цим Законом вважаються чинними".

5. Зміни вносяться до оригінального (первинного) закону, а не до закону про внесення змін до цього закону.

6. Зміни, які можуть вноситися до закону: нова редакція закону, його статей, частин, пунктів, підпунктів, абзаців, речень; заміна слів та їх виключення, доповнення статтями, частинами статей, пунктами, підпунктами тощо. Приклади:

а) у Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про...": "Верховна Рада України постановляє;

Внести зміни до Закону України "Про ..." (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 27, ст. 385, № 36, ст. 527; 1993р., № 44, ст. 418, ст. 419, Л& 49, ст. 457; 19