Українська мова за професійним спрямуванням - Галузинська Л.І. - 2.2. Композиція наукової роботи

Важливою частиною наукової роботи є вступ, оскільки в ньому містяться всі необхідні кваліфікаційні характеристики дослідження: його актуальність, мета, завдання, новизна, об'єкт і предмет вивчення, методи.

В основній частині роботи докладно розглядаються методика й техніка дослідження, узагальнюються його результати.

Висновки відіграють роль закінчення, зумовленого логікою проведення дослідження, подаються у формі синтезу накопиченої в основній частині наукової роботи інформації. Цей синтез - послідовне, логічно чітке викладення отриманих підсумкових результатів та їх співвідношення із загальною метою й конкретними завданнями, поставленими й сформульованими у вступі.

Найвідповідальнішим етапом наукової роботи є вибір теми дослідження та її формулювання. Практика свідчить, що правильно обрати тему - наполовину забезпечити успішне виконання роботи.

Після формулювання теми дослідження розпочинається ознайомлення з головною та додатковою літературою за темою роботи. Зазвичай використовують два види опрацювання джерел: швидке (по діагоналі) - з метою виявити, чи слід вивчати це джерело детальніше, та повільне - глибше вивчення низки публікацій, дослідження простішого матеріалу до складнішого (метод індукції). Вивчаючи літературні джерела, слід стежити за оформленням виписок, щоб надалі ними було легко користуватися.

Дослідження джерел слід починати з книг, потім переходити до статей; спершу вивчати вітчизняні джерела, а після цього братися до іноземної літератури.

Заголовки не можуть скорочувати або розширювати обсяг закладеної смислової інформації. Не рекомендується виносити в назву слова на позначення загальних понять, вузькоспеціальних або місцевих термінів, скорочені слова й абревіатури. Кожен заголовок має бути якомога коротшим, водночас надмірна лаконічність також є небажаною. Чим він коротший, тим ширший за своїм змістом. Однак заголовки з одного слова не лише небажані, а й небезпечні: вони не дають змоги визначити тему означеного ним тексту.

Заголовки структурних частин роботи "Зміст", "Вступ", "Розділ", "Висновки", "Список літератури" розташовуються посередині рядка симетрично до тексту. Крапку в кінці заголовків не ставлять. Першою сторінкою праці (реферату, дипломного, курсового проекта) є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, не ставлячи на ньому номера. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому куті аркуша без крапки, знака "№" чи виділення рисками.

Із структурних частин роботи номер мають лише розділи, тому друкувати " 1. Вступ" або "Розділ 6. Висновки" не можна. Номер розділу ставлять після слова "Розділ", крапку після номера не ставлять, потім із нового рядка друкують заголовок розділу.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) слід подавати безпосередньо після тексту, в якому вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Підпис під ілюстрацією має містити такі елементи: а) найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом "Рис"; б) порядковий номер ілюстрації, який зазначається без знака "№" арабськими цифрами; в) тематичний заголовок ілюстрації; г) легенда (за потреби).

Список використаних джерел рекомендується розміщувати або в алфавітному порядку, або в Порядку згадування їх у тексті за наскрізною нумерацією. Є ще такий вид бібліографії, як хронологічний список (за датами публікації матеріалів), але загалом він маловживаний.

Оскільки наукова робота є працею, за якою можливо виявити здатність написати самостійну наукову роботу, то її мові й стилеві слід приділити значну увагу. Адже саме мовностилістична культура наукової праці найкраще розкриває загальну культуру її автора.

Найхарактернішою ознакою писемної наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу, що відображається на усій системі мовних засобів. Науковий текст складається переважно з роздумів, метою яких є доведення істин, виявлених внаслідок дослідження фактів дійсності.

Для наукового тексту характерними є смислова завершеність, цілісність і пов'язаність. Найважливішим способом вираження логічних зв'язків для нього е спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, що свідчить про послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже), заперечення (проте, тимчасом, але, тоді як, одначе, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки тому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж), результат, висновок (отже, як висновок, на закінчення, все сказане дає змогу зробити висновок). Засобами логічного зв'язку можуть бути займенники (такий, той), дієприкметники (названий, зазначений).

Такі слова є своєрідними "дороговказами", які попереджають про зміни думок автора, інформують про особливості його творчого шляху. Читач відразу зрозуміє, що слова "справді" чи "насправді" свідчать про те, що наступний текст має щось довести; "з іншого боку", "навпаки", "але" - готують читача до сприйняття протиставлення, "06" - пояснення.

Характеристиками, які визначають культуру наукової мови, є точність, ясність і стислість. Смислова точність - одна з головних умов забезпечення наукової значущості інформації, поданої в роботі. Недоречно вжите слово може істотно викривити сенс написаного, призвести до подвійного тлумачення тієї чи іншої фрази, надати всьому текстові небажаної тональності.

До такого самого наслідку призводить і переобтяження тексту термінами, канцеляризмами, заплутаною книжковою лексикою. Все це свідчить про мовну некомпетентність (вживання слів на зразок "ординарний" - замість "звичайний", "індиферентно" - "байдуже", "ігнорувати" - "нехтувати", "функпДонувати" - "діяти", "детермінувати" - "визначати"). Часто це призводить до зайвих повторів: "внутрішній інтер'єр", "інтервал перерви", "форсувати будівництво прискореними темпами". Трапляються випадки, коли й звичайні українські слова вживаються неточно, всупереч їхній семантиці: "більша половина", "пристрій озброєний".

Ще одна необхідна ознака наукової мови - її ясність. Ясність - це вміння писати доступно й зрозуміло. Здебільшого порушення ясності викладу зумовлені прагненнями авторів надати своїй праці уявної науковості, коли усі відомі предмети названі складними термінами. Причиною неясності є й неправильний порядок розташування слів у реченні, коли невідомо, хто є суб'єктом, а хто - об'єктом дії (на зразок російського виразу "матери жаль дочери").

До того ж нерідко плутають такі поняття, як простота наукової мови та її примітивність, спрощеність або загальнодоступність. Простота викладу в науковій праці сприяє тому, що текст легко читати, а думки автора сприймаються без ускладнень. Загальнодоступність є, передусім, ознакою мови в науково-популярному підстилі, адже його адресати різні - від дошкільнят до людей похилого віку.