10.1. Культура мови та мовлення. Мовний етикет.
10.2. Лекція, Майстерність лектора.
10.3. Бесіда. Нарада. Дискусія,
10.4. Телефонна розмова,
10.5. Мистецтво публічного виступу, Доповідь.
10.6. Візитна картка та її використання.
10.1. Культура мови та мовлення. Мовний етикет
Люди спілкуються між собою за допомогою мови, обмін думками, життєвим досвідом здійснюється у процесі мовлення (табл. 10.1). Мовлення - це сукупність мовленнєвих дій, мета яких випливає із загальної мети спілкування. Основу мовлення становить мовленнєва діяльність, яка можлива тільки у суспільстві й зумовлена його потребами. Виявом мовлення е різноманітні акти в усній (звуковій) і писемній реалізації. Звуковою реалізацією мовлення є спілкування.
Спілкування - це обмін інформацією, передача її однією людиною іншій. Формами спілкування є монолог, діалог та полілог. Отже, обов'язковим учасником спілкування, крім мовця, є реальний або уявний слухач.
У процесі спілкування мовлення поділяється на відрізки, які мають певну протяжність і членуються на самостійні частини. Найменшою вимовною одиницею є фраза - відрізок мовлення, що характеризується смисловою завершеністю, синтаксично-фонетичною цілісністю й інтонаційною оформленістю, обмежений двома досить тривалими паузами. Фраза є фонетичною одиницею, тому її не можна ототожнювати з реченням - синтаксичною (граматичною) одиницею.
Таблиця 10.1. Співвідношення усного й писемного мовлення
Усне мовлення | Писемне мовлення |
1 | 2 |
Усне слово - це слово живе, виразне, іноді спонтанне. В усному мовленні не завжди є час для добору найбільш точного варіанта, сказаного вже не виправити | У писемному мовленні завжди попередньо обдумується кожне слово, кожна фраза. Написаний текст можна перечитати, виправити |
Це мовлення, розраховане на сприйняття слухом | Писемне мовлення - це графічне мовлення, розраховане на зорове сприйняття |
Закінчення табл. 10.1
1 | 2 |
Усне мовлення має більший арсенал засобів передачі думок і почуттів | У писемному мовленні зрозумілості й виразності правильно дібраних мовних елементів сприяють характерні для цієї форми мовлення додаткові засоби |
В усному мовленні порядок слів відіграє важливу роль (допомагає чітко побудувати речення, логічно висловити думки) | Важливу роль у писемному мовленні відіграє порядок слів (уживається для логічного розвитку думки від відомого до нового і для чіткої побудови речення) |
В усному мовленні добір засобів повинен відповідати вимогам стилю | У писемному мовленні добір засобів повинен відповідати не лише літературній нормі, а й вимогам стилю, до якого належить текст |
Слово в усному мовленні майже завжди супроводжується інтонацією, мімікою, жестами. Вони є засобами усного мовлення | Важливим засобом для написаного є розділові знаки, без яких інколи правильно зрозуміти написане неможливо |
В усному мовленні вживаються здебільшого неповні речення | Характерною ознакою писемного мовлення є повні та закінчені речення, розміщені у логічній послідовності |
В усному мовленні використовуються частіше прості речення | У писемному мовленні більшість речень - складні. Прості ж речення, як правило, поширені й ускладнені |
Усне мовлення розраховане на слухача, якого бачить оратор | Писемне мовлення розраховане на читача (слухача) |
Порядок слів у реченні вільний, ] трапляються повторення окремих слів, словосполучень, ] частин речень, неповні речення, вставні слова тощо | Порядок слів часто прямий, утворення слів автори намагаються уникати |
Речення й фраза не завжди збігаються: речення може складатися і з кількох фраз, наприклад:
Слід мати на увазі, що за 10 хвилин людина може прочитати матеріал,розміщений на 4 сторінках машинописного тексту, тому обсяг доповіді зазвичай менший від обсягу статті;
Змінна ціна застосовується у контрактах із подовженим строком дії, коли економічні умови виробництва товару можуть істотно змінюватись.
Результатом процесу говоріння є текст. Текст - сукупність речень (кількох чи багатьох), послідовно об'єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи. Він є засобом відтворення зв'язного мовлення, тобто висловлювання, частини якого пов'язані між собою однією темою, основною думкою і структурою.
В усному спілкуванні професійного спрямування - як наукового, так і ділового змісту - наявні свої види та жанри, які розрізняються за змістом виголошуваного матеріалу та формою його подання (табл. 10.2).
Таблиця 10.2. Жанри й види усного професійного спілкування
№ з/п | Назва | Визначення |
1 | 2 | 3 |
1 | Доповідь | Публічне повідомлення на певну тему. Воно порушує нові проблеми, які ще потребують вирішення, має характер гострої злободенності. Головні складники: вступна частина; основна частина; висновок |
2 | Лекція | Вид публічного виступу, під час якого лектор, взаємодіючи з аудиторією, розкриває систему уявлень про те чи інше явище, допомагає слухачам осмислити проблему Й дійти певного висновку, спонукаючи їх до цілеспрямованої практичної діяльності |
3 | Бесіда | Розмова двох або більше осіб із метою отримання інформації, вирішення важливих проблем. Головні складники: визначення місця й часу |
Закінчення табл. 10.2
1 | 2 | 3 |
зустрічі; початок бесіди; формування мети зустрічі; обмін думками та пропозиціями; закінчення бесіди | ||
4 | Телефонна розмова | Різновид усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими позамовними причинами. По телефону здійснюються переговори, домовляються про важливі ділові зустрічі, вирішують численні оперативні питання, надають консультації, звертаються з проханнями, запрошеннями, висловлюють подяку, вибачення. Головні складники: момент налагодження контакту; викладення сутності справи (повідомлення мети дзвінка, підхід до питання, обговорення повідомленої інформації); закінчення розмови |
Досконале володіння мовою, її нормами у процесі мовленнєвої діяльності людини визначає її культуру мовлення. Культурою мовлення називається розділ мовознавчої науки, який вивчає нормативність мови, Гі відповідність тим вимогам, що ставляться перед суспільством.
Без мови неможливе існування будь-якого людського колективу, виробництва, трудової діяльності, творчої праці. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух, інтуїтивно доцільність або недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку. За висловом французького письменника Ф. Ларошфуко, "істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше"1. Отже, багато говорити й багато сказати - поняття нетотожні.
До усного професійного мовлення висуваються такі головні вимоги:
1) точність у формулюванні думки, недвозначність;
2) логічність;
3) стислість;
4) відповідність між змістом і мовними засобами;
5) відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;
6) відповідність між мовними засобами та стилем викладу;
7) вживання сталих словосполучень;
8) різноманітність мовних засобів;
9) нешаблонність у побудові висловлювання;
10) доречність;
11) виразність дикції;
12) відповідність інтонації мовленнєвій ситуації. Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної
норми й на чутті мови (здатності відчувати належність слів до певного функціонального стилю, доречність вживання слів у певній ситуації). Загальна мовна культура визначається і знанням норм літературної мови, і ерудицією, і світоглядом людини, і культурою мислення, і технікою мовлення. Усне професійне мовлення - це розмовно-літературне мовлення, яке в багатьох аспектах наближається до мовлення писемного.
У термінологічному плані з поняттям "культура мовлення" ототожнюється поняття "культура мови". Культура мови - сукупність таких якостей, які мають найкращий вплив на адресата (слухача) з урахуванням конкретних обставин і відповідно до поставленої мети: багатство (різноманітність) мови, їі чистота, виразність, ясність і зрозумілість, точність і правильність.
Культура Вашої мови безпосередньо залежить від багатства Вашого індивідуального лексикону (словникового запасу).
Постає питання: яким за чисельністю має бути словниковий запас однієї людини? Одні дослідники вважають, що активний лексикон сучасної людини не перевищує 7-9 тис. слів, інші - 11-13 тис. слів. Водночас підраховано, що у майстрів художнього слова лексикон навдивовижу багатий, вочевидь завдяки використанню в одному творі слів із різних масивів - архаїзмів, неологізмів, історизмів, варваризмів (запозичених слів), термінологізмів, діалектизмів тощо.
Інформація до роздумів. За підрахунками англійських мовознавців, активний словник сучасного пересічного англійця становить не більш ніж 1000 слів, тоді як англієць епохи романтизму (початок XIX ст.) користувався 5 тис. слів, а епохи Відродження - 8 тис.
Словник мови творів О. Пушкіна містить 21 тис. слів, мови Т. Шевченка та М. Гоголя - майже 10 тис, Сервантеса - близько 17 тис, Шекспіра - 12 тис.
Лексичний склад тієї чи іншої мови відображають словники. Словник української мови в 11 томах зафіксував 137 тис. слів (видання 1970-1980 рр.).
До того ж, багатство мови визначається й смисловим насиченням слова, що створюється правильним і доречним застосуванням в усному мовленні синонімів, омонімів, паронімів, багатозначних слів. Емоційне забарвлення текст отримує завдяки використанню різних суфіксів, фразеологізмів, прислів'їв та приказок. А значно збіднюють мову, роблять її невиразною штампи та канцеляризми (з якого питання? замість чому?; спрямувати увагу на виконання завдань замість старанно виконувати завдання). Подібні вислови доречні в офіційно-діловому спілкуванні, де в певних ситуаціях виникає необхідність їх вживання.
Чистота мови - відсутність зайвих слів, слів-паразитів (так би мовити, значить, значиться, бачите, власне, власне кажучи), пауз вагання (е-е.." гм..., той..., ну...) тощо.
Точність як ознака культури мови визначається вмінням чітко й ясно мислити, знанням предмета мови й законів літературної мови. Точність мови найчастіше пов'язується з точністю слововживання, правильним використанням багатозначних слів, синонімів, омонімів, антонімів, паронімів.
Усна мова має багато різновидів: обласні діалекти, розмовна мова міста, різні жаргони - соціальні, професійні, вікові" зокрема так званий молодіжний жаргон, - а також суржик та сленг.
Традиційно усталена регламентованість ділового спілкування вимагає уважного ставлення мовця до використання мовних засобів. У діловому спілкуванні не дозволяється вживати лайливі слова та нецензурні вислови, просторіччя. Небажаним є використання жаргонізмів (ксива замість посвідчення), діалектизмів (файно замість добре), професіоналізмів (органіка замість органічна хімія), не слід зловживати термінами та іншомовними словами.
Головні правила використання запозичених слів в усному мовленні:
o заміняти, за можливості, у тексті іншомовні слова українськими відповідниками;
o вживати запозичені слова у зафіксованому в словниках значенні;
o не використовувати в одному тексті іншомовне слово та його український відповідник, краще надати перевагу українському;
o використовувати лише ті слова й термін, значення яких можете пояснити.
Під мовним етикетом розуміють розроблені суспільством правила поведінки, систему стійких мовних засобів спілкування, зовнішній вияв відносин між людьми та культури особистості.
Наше життя неможливе без знання мовного етикету. Людина послуговується ним щодня: ми кілька разів можемо звертатися один до одного, вітатися, прощатися, дякувати, давати пораду, вибачатися, когось рекомендувати... При цьому ми користуємося усталеними фразами чи окремими словами - формулами мовного етикету, які для носіїв мови не створюють проблем із розумінням. Це й є наш мовний етикет у дії.
Етикет українців утілений у системі мовних знаків, символів, словесних форм (вербальні засоби спілкування), жестів, міміки, пози, зовнішності (невербальні засоби спілкування) увібрав найдавніші звичаї та традиції. Скажімо, на мовному рівні етнопсихологічні ознаки українців, зокрема доброзичливість, шанобливе ставлення до співрозмовників і почуття власної гідності, виявляються в тому, що в центрі багатьох висловів, поширених в українському мовному етикеті є слова з коренями добр-, ласк-, здоров-; "молекулами доброти й ніжності"1 називають своєрідні пестливі форми звертань; характерна пошанна множина ("Просили батько, просили мати..." - з мови весільних обрядів), клична форма (батьку, мамо, брате, друже).
Перше враження про людину складається з того, наскільки щиро й привітно вона вітається, а поганий настрій може викликати зустрічну неприязнь. Також загальна й мовна культура людини виявляється у вмінні обрати доречну форму привітання чи прощання.
Вибір привітальної фрази залежить від часу зустрічі. Вранці доцільно буде сказати: Добрий ранок! або Доброго ранку/ З добрим ранком вас/ Доброго ранку, колего!; удень - Добрий день! або Доброго дня/ Добридень!; увечері -Добрий вечір! Вечір добрий! Добривечір/
Будь-яка зустріч закінчується прощанням, для якого теж залежно від часу потрібно дібрати вислови: До побачення! Бувайте здорові! Ходіть здорові! Прощавайте! На все добре! Усього найкращого! Щасливої дороги! До зустрічі! До завтра! До наступної зустрічі! Добраніч! На добраніч!
Подяку краще висловити продуманим, спеціально дібраним відповідно до ситуації словом: Дякую! Спасибі! Сердечно Вам дякую! Щиро Вам дякую! Прийміть мою найщирішу вдяч ність! Дозвольте висловити Вам подяку! Дуже вдячний за Вашу турботу!
Є вибір і серед форм висловлення прохання: Будь ласка! Будьте ласкаві! Коли Ваша ласка! Прошу Вас! Чи не могли б Ви... Якщо можете... Якщо Вам не важко...
У скарбниці мовного етикету українців чимало формул для того, щоб попросити вибачення. Такі вислови вживаються у напівофіційному й неофіційному спілкуванні: вибач(те), пробач(те), вибачай(те), даруйте, прошу вибачення, я дуже жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, приношу свої вибачення, перепрошую, я не можу не вибачитися перед вами.
Зверніть увагу! В українській мові вживання слова вибачаюся ненормативне, оскільки поєднання цього кореня і постфікса означає, що мовець адресує вибачення за образу, завдану самому собі.
У табл. 10.3 подано формули мовного етикету науковців.
Таблиця 10.3. Етикетні вислови науковців
Мовленнєва ситуація | Формули |
Вітання | o 3 колегами: Доброго дня! Здрастуйте! o 3 учасниками конференції: Радий вітати вас у нашому місті! o Викладач - колезі: Моє шанування! (звучатиме більш урочисто). o Зі студентами: Доброго дня! Здрастуйте! |
Прощання | o 3 колегами: До побачення! o Зі студентами: До зустрічі! До наступної лекції! |
Подяка | o Після закінчення наукової доповіді чи лекції: Дякую за увагу! Дякую за запитання! o Під час захисту дисертації: Дякую за слушні зауваження! Щиро дякую науковому керівникові, офіційним опонентам, керівникові провідної установи, а також усім, хто надіслав відгуки на автореферат... o Людям, які допомагали, консультували під час створення праці: У роботі над книгою неоціненну допомогу авторові надали члени наукового семінару "Знак. Символ. Образ**. Керівникові семінару, докторові філологічних наук, професорові О.І. Киченку, і всім його активним учасникам автор висловлює щиру подяку |
Висловлення погляду | o Нейтральна: (автор) зазначив, запропонував, наголосив, займався, дослідив. o Схвалення позиції інших авторів: слушний {слушно), справедливий (справедливо), без сумніву, безперечно o Неприйняття позиції інших авторів: Ми ладні погодитись у цьому радше з...; Краще було б...; Ми дотримуємось іншої класифікації |
У наукових текстах і усному мовленні потрібно вживати безособові речення | Існує така класифікація: вважається, що науково обґрунтовано |
Отже, мовний етикет визначається формою наукового спілкування, його різновидом, жанром; узгоджується зі структурою наукового тексту; вибір етикетної форми не залежить від віку, характеру, взаємин науковців, місця й часу їх спілкування.
Стандартна послідовність фраз у розмові з незнайомою людиною може мати таку послідовність:
1. Вітання: Доброго ранку! (Добрий день/Добрий вечір!).
2. Вибачення й прохання: Вибачте, що затримую Вас! Скажіть, будь ласка... (Будьте ласкаві, скажіть... Чи не могли б Ви сказати...).
3. Подяка: Щиро (сердечно) дякую Вам за... (Щиро вдячний за...).
4. Вибачення: Пробачте, що затримав Вас (Даруйте, що завдав Вам клопоту).
5. Прощання: До побачення! (Бувайте здорові! Усього Вам найкращого! Хай щастить!).
Під час знайомства прийнято використовувати такі формули мовного етикету: Будьмо знайомі! Я хочу (хотів би) з Вами познайомитися! Мені конче треба з Вами познайомитися! Ви не проти, щоб ми познайомилися? Чому б нам не познайомитися? Дозвольте відрекомендуватися:... Після цих формул використовують вислови самоназивання: Моє ім'я..., Моє прізвище..., Мене звати...,Я - ....
Знайомство через посередника відбувається з використанням таких зворотів: Дозвольте представити (відрекомендува ти) Вам..., Дозвольте познайомити Вас..., Познайомтеся, це.... Познайомтеся, будь ласка, це..., Знайомтеся, будь ласка. Це мій....
Особа, якій відрекомендовують, може висловити свої враження такими фразами: Я вже чув про Вас. Дуже приємно! Мені (надзвичайно) приємно з Вами познайомитися! Я радий знайомству з Вами!
Декілька правил рекомендування:
o старшій (вищій за статусом) особі представляють особу, яка обіймає нижчу посаду (наприклад, ректорові університету представляють декана факультету);
o чоловіка представляють жінці;
o колегу представляють клієнтові, відвідувачеві;
o представляючи людей один одному, за можливості слід додавати невелику та коректну інформацію про кожного.
Правила мовного етикету залежать від конкретних ситуацій. За умови їх дотримання можливе змістовне спілкування.
Всі засоби спілкування, вираження своєї думки та установлення контакту зі співрозмовником або аудиторією поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка, зовнішність). Вербальними засобами, як уже зазначалося, є мова та мовлення. Нагадаймо основні положення: мова - це система звукових сигналів, письмових знаків та символів, за допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію; мовлення - це конкретне використання мови для висловлення думок, почуттів, настроїв.
Вербальне спілкування завжди супроводжується невербальним. У багатьох випадках останнє може мати значно більше змістове навантаження, ніж перше.
Невербальне спілкування - це не лише жести, міміка, пантоміміка, а й просторово-часова характеристика організації спілкування. Трьома універсальними (невербальними) величинами усного спілкування є погляд, усмішка та відстань. Людина, яка дивиться у вічі співрозмовникові, викликає довіру, а щирість у погляді свідчить про позитивне ставлення. На доброзичливий тон і взаємоповагу будь-яку розмову, навіть складну, налаштує усмішка. Відстань, на якій знаходяться співрозмовники, буває чотирьох видів: інтимна (до 0,5 м), особиста (0,5--1,2 м), соціальна (1,2-3,7 м) та офіційна (3,7 м і більше). Вона стає регулятором стосунків і при будь-якому спілкуванні правильний її вибір (залежно від національності та культури мовців) істотно впливає на його результат.
Результати психологічних досліджень свідчать, що майже 40 % інформації передаються жестами та мімікою. Жестикуляція охоплює всі жести рук ("мова рук"), а також деякі інші дії, що мають певне змістове навантаження. До міміки належать усі зміни обличчя людини, маються на увазі не тільки риси обличчя, контакт та спрямування погляду, а й психосоматичні процеси (почервоніння, тремтіння вуст).
Врахування всіх чинників невербального спілкування надзвичайно важливе у професійному спілкуванні, зокрема в його діловій галузі. Іноді саме жести, міміка можуть дати значну інформацію для обох учасників переговорів. Від знання суб'єктами переговорного процесу різних нюансів невербального спілкування може залежати успішний його результат. Але при трактуванні різних способів невербальної комунікації слід ураховувати те, що є істотні розбіжності у застосуванні тих чи інших символів у різних культурних традиціях.
10.3. Бесіда. Нарада. Дискусія
10.4. Телефонна розмова
10.5. Мистецтво публічного виступу. Доповідь
10.6. Візитна картка та її використання