Українська мова за професійним спрямуванням - Шевчук С.В. - 2.3.2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування

План

2.3.1. Особливості усного спілкування.

2.3.2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування.

2.3.3. Функції та види бесід.

2.3.4. Співбесіда з роботодавцем.

2.3.5. Етикет телефонної розмови.

2.3.6. Етичні питання використання мобільних телефонів.

Людина виокремилася зі світу, що її оточує, і піднялася над ним завдяки мислення свій і мовленнєвій діяльності, спілкуванню за допомоги виняткової знакової системи - природної мови.

Ф. С. Бацевич

2.3.1. Особливості усного спілкування

Як уже зазначалося, спілкування за формою знакового представлення переділяється на усне, писемне та друковане.

Усне спілкування - це форма реалізації мовної діяльності за допомоги звуків, що являє собою процес говоріння. Воно широко застосовується в різних сферах суспільної діяльності людей.

Фахівці з проблем спілкування⁴⁶ чітко визначають найважливіші особливості усного спілкування у порівняння з писемним.

Отже, для усного спілкування визначальним є: безпосередня наявність адресата, замкнена цілісна комунікативна ситуація, складниками якої є комун іканти й текст, невербальні засоби спілкування, інтонація, емоційність та експресивність. Головна складність в оволодінні усним спілкуванням є необхідність і вміння визначити на слух (навіть інтуїтивно) доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мовлення в кожній конкретній ситуації.

2.3.2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування

Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:

1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:

o монологічне (говорить один учасник спілкування);

o діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);

o полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).

2. За кількістю учасників виокремлюють:

o індивідуальне (спілкуються двоє);

o колективне спілкування.

3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:

o безпосереднє спілкування ("обличчя до обличчя");

o опосередковане (телефон, радіо, телебачення).

4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:

o побутове (обговорення щоденних проблем);

o наукове (обговорення наукових проблем);

o фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ);

o естетичне (передавання естетичної інформації).

Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.

Діалог - це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).

Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікативними кроками).

Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і завдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності. Найхарактерніші ознаки діалогу:

o безпосередність словесного контакту двох учасників спілкування;

o швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;

o ситуативна залежність реплік;

o можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгорнуті);

o використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;

o зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;

o важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.

Монолог - форма мовлення адресанта, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.

Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:

^ безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);

^ посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, телебачення).

Окреме місце займає внутрішній монолог - мовлення "про себе", міркування, роздуми.

Найважливіші ознаки монологу:

o однобічний характер висловлювання, не розрахований на негайну реакцію слухача;

o підготовленість і плановість (лекція, доповідь тощо);

o певна тривалість у часі;

o індивідуальна композиційна побудова значних за розміром уривків;

o розгорнутіші й складніші синтаксичні побудови;

o композиційна завершеність і загальна структурна цілісність висловлювання.

Полілог - форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками:

o залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування;

o високий рівень непідготовленості;

o істотне значення правил ведення полілогу;

o більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників. У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування.