Екологічне управління - Шевчук В.Я. - ВСТУП

Поняття "екологічне управління" і "системи екологічного управління" ще не набули свого сталого значення й повсюдного визнання. Більш поширені сьогодні поняття "управління в галузі охорони навколишнього природного середовища", "управління природокористуванням". Водночас світова і національна практика щедро послуговується такими законодавчовстановленими поняттями, як "екологічна політика", "екологічне право", "екологічні програми", "екологічне нормування", "екологічна експертиза", "екологічна інспекція", "екологічна безпека" тощо. Склалася, отже, певна термінологічна невідповідність, а тому дедалі відчутнішою стає і функціональна — екологічні функції обмежуються більше, ніж природоохоронні.

Екологічна політика, екологічні програми, пріоритети, нормування, екологічний контроль — усе це складові функціональні елементи системи управління, яку доречніше й логічніше називати екологічною, а не природоохоронною. Адже якщо виходити з дослівного визначення поняття "екологія" (від грец. oikos — оселя, середовище і logos — слово, вчення), що в 1866 р. був уведений в науковий вжиток видатним німецьким біологом Ернестом Геккелем, то екологія — це вчення про гармонію в оселі, середовищі. Цю оселю, середовище, житло слід не лише охороняти, але й підтримувати у функціонально комфортному стані, до того ж не тільки для людини, людства в цілому, а й для всього планетарного біорізноманіття, частиною якого є і людина. По суті йдеться про "екологічне домоуправління" (планетарне, регіональне, національне, місцеве).

Тобто, якщо мова йде про екологічні, а не тільки про природоохоронні складові системи, то й сама система має називатися екологічною, точніше — загальною системою екологічного управління, у якій складний механізм охорони навколишнього природного середовища є лише одним з цільових управлінь, таких, зокрема, як управління природокористуванням, управління відновленням або
оздоровленням природних об'єктів і ресурсів, управління екологічною безпекою. У цілому ж система екологічного управління спрямована на гармонізацію взаємодії людини і Природи, а в ширшому розумінні — суспільства і Природи.

Такий підхід до термінологічної відповідності часткового й цілого відповідає, з методологічного погляду, загальносистемному управлінському підходу. Він потребує відповідного термінологічного й функціонального коригування законодавчої, правової і нормативної баз природоохоронної діяльності та її інфраструктури з орієнтацією на системне екологічне управління і збалансований розвиток України. Йдеться, зокрема, про екологізацію природоохоронного законодавства, про підвищення еколого-правового статусу державних природоохоронних установ і про екологізацію суспільства в цілому.

Сучасна екологія — надзвичайно широка галузь знань, у першу чергу про об'єктивні закономірності існування людини і природи, про взаємозв'язки процесів розвитку екосистем всіх рівнів. Вона охоплює практично всі сфери життєдіяльності людства: духовні, гуманітарні, економічні, технічні, наукові, політичні. Сучасність продемонструвала пріоритетність, гостроту і складність екологічних проблем, які переважна більшість людства ще до кінця не усвідомила, але змушена вирішувати, щоб зберегти життя на планеті. Практично екологія нині стала наукою про проблеми виживання в навколишньому середовищі.

Екологічне управління повинно грунтуватися на законах екології, бути узгодженим за масштабами та глибиною проникнення проблем у сфери людської життєдіяльності (рис. 1.В). Воно має охоплювати, за визначенням Е. Геккеля, всі взаємовідносини як між самими організмами, так і з навколишнім середовищем, які, за підрахунком М. Ф. Реймерса, регламентуються більш ніж 250 екологічними закономірностями. Зрозуміло, що повної відповідності предмета і суб 'єкта управління досягти неможливо, та в цьому і немає потреби. Адже існують іще механізми саморегуляції, які, щоправда, відчутно порушені людською діяльністю і теж потребують відродження засобами екологічного управління.

Гармонійне співіснування природи і понад міру технічно оснащеного суспільства стає можливим лише за умови науково обгрунтованого компромісу між законами розвитку природи і законами розвитку людства з його арсеналом досягнень і потреб. Відповідальність за такий компроміс, за очікуваний порядок і гармонію в загальнолюдському домі лежить саме на системах екологічного управління.

Проте не всі сьогодні поділяють таке розширення поняття і саму конкретизацію дієвих чинників в охороні природи, екології. Особливо біологи, які наполягають на збереженні традиційно обмеженого кола об'єктів екології рослин і тварин, а всю проблематику, пов'язану з екологією людини та охороною природи, виокремлюють як науку про навколишнє середовище. Та й у світовій науці й практиці існують окремо поняття "екологія" і "наука про навколишнє середовище". Отже, справа не тільки в термінології: йдеться передусім про сутність самого підходу до цих доленосних проблем.

Є два основні підходи до розуміння взаємин Людини і Природи. Представники одного підходу категорично стверджують, що взаємовідносини Людини і Природи формуються за правилами, що їх встановлює сама Людина, яка, мовляв, є центром і метою Всесвіту. Це антропоцентричний або технологічний підхід, згідно з яким усі проблеми навколишнього середовища виникають унаслідок неправильного господарювання. їх можна вирішувати за допомогою реструктуризації виробництва, технологічного оновлення.
Вважається, що закони Природи не можуть і не повинні заважати науково- технічному й соціальному прогресу людства. Така позиція характерна для багатьох політиків, економістів,господарників, виробничників.

Представники іншого підходу вважають, що Людина, як біологічний вид, значною мірою залишається під контролем головних екологічних законів і у своїх взаємовідносинах із Природою повинна приймати її умови. Це біоцентричний або екоцентричний підхід (екологічна парадигма), що віддає перевагу екологічним пріоритетам в історичному поступі людства. Розвиток суспільства тут розглядається як частина еволюції природи, космосу, де діють об'єктивні закони екологічних обмежень, незворотності і відбору. Виникнення екологічних проблем зумовлене здебільшого антропогенним впливом самої Людини на регуляційні функції біосфери, які не можуть бути відновлені або змінені технологічно.
Прогрес людства обмежений екологічними імперативами — вимогами підпорядкованості законам Природи.

Такий підхід властивий професійним екологам і певному колу аналітиків, які системно уявляють глобальні проблеми з екологічними наслідками. Характерний він і для багатьох людей зі стихійним екоцентризмом, екологічною свідомістю та здоровим поглядом на процес виживання.

Правильний вибір між цими двома підходами або, можливо, до кінця виважений компроміс між ними багато в чому визначить стратегію виживання й подальшого розвитку людства. На жаль, більшість людей (особливо в країнах колишнього СРСР) поки що поділяють антропоцентричний погляд. Проте нині вже існують дуже вагомі аргументи на користь екоцентризму. Найзначнішим із них можна вважати Всесвітню програму дій на XXI століття з проблем навколишнього середовища і розвитку. Її підписали представники більш ніж 170 країн світу на Міжнародному форумі у Ріо-де-Жанейро (1992). Програму дій ООН підтвердили й учасники Всесвітнього саміту в Йоганнесбурзі (2002).