Екологічне управління - Шевчук В.Я. - 1.2 Історія розвитку системи "природа—суспільство"

Кожна з епох у суспільному розвитку людства мала свою історичну домінанту і характеризувалася різними співвідношеннями економічних та екологічних спрямувань.

Розглянемо загальну динаміку зміни інтегральних характеристик різних історичних епох (табл. l.l).

Таблиця 1.1

Еволюція історичних епох в інтегральному аспекті

Людство нині перебуває на межі другої і третьої епох, дедалі більше втягуючись у складні проблеми третьої. Але при цьому ще надто мало робиться для зменшення тиску на природу, тобто для власної саморегуляції системи "природа—суспільство". Тому тепер величезного значення набуває система екологічного управління як система протидії суспільства, людства самознищенню, прискореному переходу в четверту історичну епоху.

По суті вже сьогодні людство повинно налаштовуватися на "екологічну революцію", яка і є засобом запобігання самознищенню і відновлення рівноваги екологічних систем (рис. 1.2).

Усі попередні революції — сільськогосподарська, промислова, науковотехнічна, енергетична — призводили до поглиблення глобальної екологічної кризи.

Можна сказати, що на сучасному етапі екологічне управління має відігравати роль стимулюючого механізму "екологічної революції".

1.3 Закони гармонізації системи "природа—суспільство"

Серед майже 250 функціональних екологічних законів, принципів, правил законами гармонізації системи "природа—суспільство" можна назвати такі:

Загальний системогенетичний закон (Ф. Мюллер, Е. Геккель). Природні, а можливо й усі системи в індивідуальному розвитку повторюють у скороченій і закономірно зменшеній та узагальненій формі еволюційний шлях розвитку своєї системної структури. Спостерігається одночасний рух у всіх ієрархічних системах від нескінченно великого Космосу до нескінченно малих елементарних часток. Усюди бачимо взаємопов'язаність в ієрархії систем — еволюція еволюцій і розвиток розвитків.

Цей закон дає можливість прогнозувати майбутні наслідки розвитку.

Закон вектора розвитку (Л. Долло). Розвиток є односпрямованим. Отже, змінити напрям еволюції розвитку життєдіяльності ні за яких обставин неможливо. Закон ускладнення системної організації (К. Ф. Рульє). Історичний розвиток живих організмів, як і всіх інших природних і соціальних систем, призводить до ускладнення їх організації шляхом нарощуваної диференціації функцій, а також і підсистем, що виконують ці функції.

Закон ноосфери Вернадського (В. і. Вернадський). На сучасному рівні розвитку людства біосфера неминуче перетворюється на ноосферу, тобто на таку, де розум людини відіграє вирішальну роль у розвитку системи "людина—природа". Люди управлятимуть не
природою, а насамперед собою. Закон еколого-системної спрямованості еволюції. Будь-які еволюційні зміни спрямовуються в остаточному підсумку екологічними чинниками й системними особливостями розвитку сукупності, що еволюціонує, тобто прогрес керується як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками.

Закон (принцип) збільшення ступеня ідеальності. Гармонійність відносин між частинами системи історико-еволюційно підвищується. Закон синхронізації і гармонізації системних складових. У системі, як самоорганізувальній єдності, індивідуальні характеристики підсистем узгоджені між собою.

Один із важливих висновків цього закону полягає в тому, що випадання одного з ланцюгів системи змінює структуру й функції інших, пов'язаних із цим законом, або повністю змінює ціле.

Закон необоротності взаємодії "людина—біосфера" (П. Дансеро). Частина відновлюваних природних ресурсів може стати невідновлюваною, якщо людина (суспільство) своїм нераціональним використанням багатств природи зробить їхні життєдіяльність і
відновлення неможливими.

Закон єдності "організм—середовище". Між живими організмами і навколишнім середовищем існують тісні взаємовідносини, взаємозалежність і взаємовплив, які зумовлюють їхню діалектичну єдність.

Закон зворотного зв'язку взаємодії "людина—біосфера" (П. Дансеро). Будь-яка зміна в природному середовищі, що спонукалася господарською діяльністю людини, "повертається" і має небажані наслідки, які негативно впливають на життєдіяльність
людини, суспільства.

Закон оборотності біосфери (П. Дансеро). Біосфера після припинення впливу на неї компонентів атропогенних чинників обов'язково має зберегти (відновити) свою екологічну рівновагу й усталеність (стійкість).

Закон зниження енергетичної ефективності природокористування. З часом на одиницю отриманої з природних об'єктів корисної продукції витрачається все більша кількість енергії. Закон послідовності проходження фаз розвитку. Фази розвитку природної системи можуть проходити лише в еволюційно та функціонально закріпленому, історично, еволюційно, геохімічно і фізіолого-біохімічно зумовленому порядку, зазвичай від порівняно простого до складного, як правило, без випадання проміжних етапів, але, можливо, з різними темпами проходження.

Закон різночасового розвитку (видозміни) підсистем у великих системах. Системи одного рівня ієрархії (як правило, підсистеми систем більш високої організації) розвиваються здебільшого не строго синхронно (несинхронність рівнів розвитку).

Закон оптимальності. Будь-яка система з найбільшою ефективністю функціонує в деяких характерних для неї просторово-часових межах.

Закон балансу консервативності і мінливості. Будь-яка система, що розвивається, складається з двох рядів структур (підсистем), один із яких зберігає і закріплює її функціональні особливості й будову, а інший — сприяє видозміні і навіть саморуйнуванню системи з утворенням нової функціонально-морфологічної специфіки, як правило, такої, що відповідає оновлюваному середовищу існування системи.

Принцип гальмування розвитку. У період найбільших потенційних темпів розвитку системи виникають максимально гальмувальні ефекти, що можуть бути як помітними, так і прихованими. Закон розвитку системи за рахунок довкілля. Будь-яка система може розвиватися тільки за рахунок використання матеріальноенергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища.

Закон функціонально-системної нерівномірності. Темпи реакції і проходження фаз розвитку системи (у відповідь на дію зовнішніх чинників) закономірно нерівномірні — вони то прискорюються (посилюються), то гальмуються (послаблюються).

Закон внутрішньої динамічної рівноваги. Речовина, енергія, інформація, динамічні властивості окремих природних систем (у тому числі екосистем) та їхні ієрархії взаємопов'язані настільки, що будь-які зміни одного з цих показників викликають супутні функціонально-структурні кількісні і якісні зміни, які зберігають загальну суму речовинно-енергетичних, інформаційних і динамічних властивостей систем, де ці зміни відбуваються, або їх ієрархій.

Правило прискореного історичного розвитку. Чим швидше змінюється середовище життя людини під впливом антропогенних чинників та умов ведення господарства, тим швидше, за принципом зворотного зв'язку, відбуваються зміни в соціально-екологічних характеристиках людини, економічному й технічному розвитку суспільства (знак процесу може бути як від'ємним, так і позиї] тивним).

Правило соціально-екологічної рівноваги. Суспільство розвивається доти, доки здатне зберігати рівновагу між своїм тиском на середовище і відновленням останнього.

Правило обмеженості ресурсів. ("На всіх не вистачить".) У природі діє правило максимального "тиску життя": організми розмножуються з інтенсивністю, яка забезпечує максимально можливу їх кількість. Значне збільшення чисельності й маси одного виду ор-
ганізмів у глобальному масштабі може відбуватися тільки за рахунок зменшення чисельності й маси інших організмів.

Аксіоми-афоризми Б. Коммонера завершують неповний, але найсуттєвіший перелік загальносистемних закономірностей розвитку системи "людина—природа" та узагальнювальних правил поведінки людини на шляху гармонізації цього розвитку:

усе пов'язане з усім;

усе має кудись діватися;

ніщо не дається задарма;

природа знає краще (природа знає краще, що робити, а люди мають вирішувати, як краще зробити).

Про загальний зв'язок речей і явищ у природі та суспільстві. ("Усе пов'язане з усім".) З управлінського погляду, у системі утворюються екологічні мережі взаємозв'язку. Природа і суспільство перебувають в єдиній мережі системних взаємодій. Відповідно до принципу еволюції всі динамічні системи безповоротно розвиваються від простого до складного, водночас збільшуючи кількість і різноманітність зв'язків. При цьому підтримується певне співвідношення між консервативними й прогресивними елементами системи (спадковість і мінливість; види, що визначають тип спільноти, і конкуруючі з ними види; консервативні й радикальні сили в суспільстві тощо).

Наведемо кілька важливих для розвитку системи наслідків загально системного зв'язку:закон великих чисел, що є сукупною дією великої кількості випадкових чинників, приводить, за деяких загальних умов, до результату, майже незалежного від випадку, тобто такого, що має системний характер. Міріади бактерій у фунті, воді, рослинах і тваринах створюють особливе, відносно стабільне мікробіологічне середовище, яке потрібне для нормального існування всього живого. Незважаючи на випадковий характер попиту і пропозицій, в умовах вільного ринку формуються відносно постійний товарообіг і ціноутворення;

за зовнішнього впливу, який виводить систему зі стану сталої рівноваги, ця рівновага зміщується в напрямі, коли ефект такого впливу зменшується. На біологічному рівні він реалізується у вигляді здатності екологічних систем до авторегулювання (принцип де
Шательє);

будь-яка часткова зміна в системі неминуче приводить до розвитку ланцюгових реакцій, шо спрямовані на нейтралізацію заподіяної зміни або формування нових взаємозв'язків;

будь-яка система функціонує з найбільшою ефективністю в деяких характерних для неї просторово-добових межах (закон оптимальності);

будь-які системні зміни в природі прямо або опосередковано впливають на людину, суспільство.

Закон збереження маси речовин. ("Усе має кудись діватися".) Цей закон є водночас однією з важливих вимог раціонального природокористування. На відміну від суспільного виробництва і побуту людини жива природа в цілому майже безвідходна: у неї немає таких, скажімо, речовин, як сміття. Діяльність людини призвела до змін хімічного середовиша на поверхні планети, до виникнення незвичайних для поверхні землі, води і повітря високих концентрацій елементів стійких синтетичних сполук, які є нейтральними щодо хімізації живих організмів (змінилася, до речі, навіть "формула" води).

Екологічна інтерпретація закону збереження має два постулати:

будь-яка природна або суспільна система може розвиватися тільки за рахунок використання матеріально-енергетичних і інформаційних можливостей навколишнього середовиша (закон розвитку системи за рахунок навколишнього середовища);

у будь-якому господарському циклі відходи й супровідні ефекти є неусувними, вони можуть лише переводитися з однієї форми в іншу або ж перемішуватися в просторі, а їхня дія може розтягуватися в часі (закон неусувності відходів або побічного впливу виробництва, який виключає принципову можливість безвідходного виробництва і споживання в сучасному суспільстві).

Ціна розвитку. ("Ніщо не дається задарма".) В екологічному контексті за цим твердженням прихована думка про якісну спрямованість еволюції систем (будь-яке нове придбання в еволюції системи обов'язково супроводжується втратою якоїсь частини минулого набутку і виникненням нових, ще складніших проблем).

Отже: великі системи еволюціонують тільки в одному напрямі — від простого до складного; інволюцію-регрес можна віднести лише до окремих частин або до окремих періодів розвитку системи (закон необоротності еволюції);

зі зростанням складнощів організації систем темпи еволюції зростають (правило прискорення еволюції, що має відношення як до еволюції органічного світу, так і до історії людства, розвитку техніки).

Критерії еволюційного відбору. ("Природа знає краще".) Люди створили багато речей, яких не було в природі. Технічний прогрес сягнув справді фантастичних висот. Але його побічним продуктом стали людська самовпевненість і зарозумілість. Щоправда, за винахідливістю використання законів природи, оригінальністю, досконалістю і красою конструктивних рішень (а це — за економічністю й ефективністю) здоровий глузд людини, яка врешті-решт має дивовижні технічні системи, програє здоровій мудрості Природи: технічні системи людини значно поступаються біологічним системам (наприклад, біоніка як молода наука про застосування принципів дії
живих систем і біологічних процесів для вирішення інженерних проблем).

Перевага живого повною мірою стосується екологічних систем.

Головний критерій еволюційного добору — це здатність знайти свою екологічну нішу, вписатися в глобальний біотичний кругообіг, підвищити його ефективність, виключити "мертві зони" в мережі природних взаємозв'язків.

Людська індустріальна цивілізація надто поквапливо і грубо порушує замкненість біотичного кругообігу в глобальному масштабі, шо не може минутися безкарно. У цій критичній ситуації слід знаходити компроміси і виробляти умови прийняття їх. Це одне з призначень системи екологічного управління.