Екологічне управління - Шевчук В.Я. - ЗАГАЛЬНИЙ ПОГЛЯД НА ФОРМУВАННЯ І ВИЗНАЧЕННЯ

ЗАГАЛЬНИЙ ПОГЛЯД НА ФОРМУВАННЯ І ВИЗНАЧЕННЯ

Системний підхід — це свого роду фундаментальна методологія дослідження і вирішення проблем на міждисциплінарному рівні в усій сукупності системних взаємозв'язків та ієрархічних рівнів. Системно-екологічний підхід — це врахування всієї сукупності екологічних аспектів, їхніх системних властивостей та екологічних характеристик досліджуваних систем, як, зрештою, особливостей спеціальних методів і процедур, що використовуються для їх дослідження.

Властивостями системи є емерджентність (властивість цілісності), багаторівнева структура, комунікативність і процедура контролю.

Тобто в основі системно-екологічного підходу має бути системно-екологічне бачення світу. Саме за такого підходу система розглядається цілісно, а не як набір окремих підсистем. Її оптимізація здійснюється в цілому, а не для підвищення тільки ефективності окремих її компонентів.

Системний підхід ґрунтується на вмінні виокремлювати ключові чинники, що впливають на функціонування й розвиток системи, на формування ієрархії цих чинників залежно від сили їхнього впливу на систему в тісному взаємозв'язку із зовнішнім і внутрішнім середовищем. Головна перевага системного підходу — це здатність глибшого осягнення проблемних чи інших ситуацій.

Той, хто послуговується таким підходом, краще орієнтується і знаходить оптимальні вирішення проблеми, враховуючи минулий досвід і передбачувані перспективи.

На стадії розробки (проектування) системи застосовуються "жорсткі" методології системного підходу з дослідженням операцій. Після узгодження змін у подальшому переходять до "м'яких" (гнучких) методологій системного підходу з використанням ситуаційних моделей для підсистеми людської діяльності та її впливу на навколишнє природне середовище.

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ

Системний підхід знайшов практичне застосування в управлінні в США наприкінці 50-х років XX ст. Як зазначають М. Мексон, М. Альберт і Ф. Хедоурі у своїй праці "Основи менеджменту", системний підхід слід розглядати не як набір керівних настанов чи принципів, а як спосіб мислення стосовно організації та управління. У загальноісторичному плані перша велика наукова революція, шо докорінно змінила уявлення людини про будову Всесвіту, була пов'язана з ученням польського астронома Коперника, який запропонував геліоцентричну модель (систему) світобудови. Саме ця модель дала поштовх появі системних ідей.

Приблизно наприкінці 50-х років XX ст. з'явилися і новітні філософські вчення (Кант, Гегель, Фейербах), у яких простежується спроба узагальнити уявлення про Світ, віднайти шляхи подальшого його розвитку.

У XVII ст. у Франції сформувалася раціоналістична філософія Рене Декарта з притаманними їй рисами: математичною строгістю (логікою) думки, аксіоматико-дедуктивним методом, гносеологічним оптимізмом, високою оцінкою людського розуму. Основи методології Декарта містять такі положення:

"Перше — ніколи не приймати за істинне нічого, що я не визнав би таким з очевидністю, тобто ретельно уникати похапливості й упередженості та вносити у свої судження тільки те, що уявляється моєму розумові настільки ясно і виразно, що не дає мені жодного приводу для сумніву.

Друге — ділити кожне з розглядуваних мною ускладнень на стільки частин, на скільки можливо і потрібно для кращого їх розв'язання. Третє — розташувати свої думки в певній послідовності, починаючи з найпростіших і найлегше пізнаваних предметів, і сходити поволі, немов сходинками, до пізнання найскладніших, припускаючи існування порядку навіть серед тих, які природно не передують одне одному.

І останнє — робити скрізь переліки настільки повні й огляди настільки всеосяжні, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено".

Системно-екологічну парадигму картини Світу було продемонстровано у XIX ст. Так, Ч. Дарвін виявив і показав можливості цієї парадигми (системного підходу) на фундаментальних дослідженнях живого світу природи у своїй праці "Походження видів шляхом природного добору..." (1859). А в 1869 р. Д. Менделєєв довів, що хімічні елементи не мають випадкових властивостей і утворюють "Періодичну систему хімічних елементів". Отже, і нежива Природа має впорядкованість, яка закладена в самій її основі.

Філософи Давньої Греції також інтуїтивно відчували, що порядок у Природі існує. Вони навіть намагалися змоделювати такий порядок, та їхні спроби не мали успіху.

Людству відомі й інші теорії, які являють собою передумови системних знань про цілісність картини світу: теорія Дж. К. Максвелла, створена на основі ефірної концепції й формалізації опису електромагнітного поля; теорія хімічної будови органічних речовин О. Бутлерова; теорія гомологічних рядів М. Вавилова тощо.

Бурхливий розвиток спеціальних знань, найскладніших технічних систем, економічних взаємовідносин, загострення глобальних екологічних проблем, для вирішення яких повинні були об'єднувати свої зусилля фізики, біологи, медики, екологи, філософи, геологи, економісти, політики, технологи з різних галузей промисловості, викликали об'єктивну необхідність появи методології системного підходу.

І хоч ідеї системного підходу вже давно непокоїли багатьох представників світової науки, однак першим, хто наважився зробити публічний крок до формування його основних положень, як уже зазначалося, був Людвіг фон Берталанфі.

Він видав у 1969 р. найважливішу свою працю "Загальна теорія систем", у якій сформулював завдання нової науки як розробку математичного апарату опису систем будь-якого класу чи типу і встановлення ізоморфізму законів у різних галузях знань.

Як видно, методологічні основи системного підходу зародилися в природничій науці, точніше — в екологічній сфері знань. Екологічне управління, з цього погляду, має природний зв'язок із методологією системного, точніше системно-екологічного підходу.

На сучасному етапі розвитку системний підхід збагатився великою кількістю спеціальних напрямів, у межах яких також спостерігається глибока спеціалізація (окремі такі напрями навіть починають втрачати зв'язок із тією спільною ідейною базою, на якій вони зародилися).

Наприклад, апологети процесного підходу (аналізу) як нібито нової методології в науці управління підкреслюють необхідність заміни "старої", у їхньому розумінні, методології системного підходу на нову, посилаючись при цьому на кризові ознаки застосування традиційного системного підходу в окремих галузях. У той же час фундаментальні ознаки процесного і системного підходів збігаються, тому процесний підхід — це не що інше, як один із напрямів системного підходу, призначеного для виробничих умов.
Правильніше тут говорити про системно-процесний підхід.

Те саме стосується й найновітнішого інтуїтивного підходу в умовах "інтернетівської" економіки. Насправді — це системно-інтуїтивний підхід, що грунтується на заміні операційних досліджень інтуїтивними методами прийняття рішень як найбільш відповідними швидкості зміни ситуацій на
ринку попиту.