Екологічне управління - Шевчук В.Я. - Наукові основи системної організації екологічного управління

З поняттям біотичного регулювання тісно пов'язана екологізація життєдіяльності суспільства.

Під екологізацією розуміється проникнення екологічних аспектів у всі системи життєдіяльності і управління.

Таке проникнення може здійснюватися за умови біотичної регуляції методами екологічного управління. Так, екологізація системи загального управління здійснюється за допомогою створення підсистем екологічного управління, які функціонують на основі екологічного імперативу, тобто обов'язкової вимоги збереження, відновлення до рівня природної продуктивності деградованих екосистем, а також формування нової етичної системи існування людини як частини земної біоти. Наприклад, екологізація сільського господарства — це перш за все відновлення біопотенціалу і родючості сільськогосподарських угідь, перехід на системи екологічного або органічного землеробства, створення "екологічних фірм" (звичайно, з відповідним державним стимулюванням).

На сучасному етапі розвитку актуальною стає загальна екологізація природокористування. Основним лімітуючим ресурсом розвитку стала несуча здатність планети та окремих її частин екосистем. Виникли навіть нові галузі практики — екологічне планування, або планування екологічної політики, екологічна модернізація виробництва, екологічна освіта, екологічне право, екологічні стандарти. Усе це стало наслідком системної екологізації, паростки якої є і в Україні, і сповнює оптимізмом під час вирішення національних екологічних проблем.

Наукові основи системної організації екологічного управління

Екологізація життєдіяльності в усіх її сферах і рівнях ієрархії нині стає провідною функцією системного екологічного управління. Однак із великими труднощами і надто повільно досягається усвідомлення переваг екологічної переорієнтації суспільних і виробничих процесів. Подолання таких труднощів є одним із завдань організації системного екологічного управління.

Науковий підхід до системного екологічного управління демонструє переваги екологічної переорієнтації. Саме його в управлінській сфері можна вважати інструментом, за допомогою якого фахівці отримують систематизовані знання про те чи інше організаційне явище, користуючись при цьому спостереженнями й теоретичними узагальненнями.

В організації, згідно із загальною теорією і методологією систем ("системи систем"), власні цілі не обов'язково мають збігатися з цілями організаційних підрозділів і персоналу. Яскравий тому приклад — підсистема екологічного управління, екологічні цілі якої можуть не збігатися з комерційними цілями загальної системи управління. Це є серйозною проблемою
внутрішньо системної гармонізації цілей. Відомі американські спеціалісти в галузі психології, організації управління Д. Кац і Р. Кан запропонували розглядати організацію як відкриту систему, що перебуває в динамічній рівновазі із середовищем існування. Ця рівновага підтримується завдяки існуванню входів та виходів, через які організація обмінюється із середовищем ресурсами і результатами своєї діяльності — продукцією, послугами, відходами тощо.

Використовуючи теоретичні розробки, Берталанфі, Кап і Кан визначили дев'ять характеристик організацій як відкритих систем, які можна інтерпретувати і для структур екологічного управління:

Загальносистемна характеристика

1. Вхід системи, через який надхо­дять речовина, енергія, інфор­мація із зовнішнього середовища

2. Перетворення ресурсів, що над­ходять через вхід у систему

3. Вихід, що забезпечує надход­ження виробленого продукту (послуги) у навколишнє середо­вище

4. Система (виробнича) як цикл подій: продукт на виході забез­печує надходження нових ресур­сів на вхід, і починається новий цикл

5. Організація (виробнича система) як відкрита система споживає із середовища більше енергії та інших ресурсів, ніж перетворює на виході

6. Наявність інформаційного входу: система періодично збирає ін­формацію про навколишнє сере­довище, а також про результати своєї діяльності (для її подаль­шого коригування)

7. Стабільність: система (виробни­ча чи інша) може тривалий час не змінюватись за умов незмінності параметрів її входу та виходу

8. Диференціація: відкрита система рухається в напрямку розвитку диференціації її структури

9. Еквіфінальність: різноманіття шля­хів досягнення організаційних цілей

Характеристика системної організації екологічного управління

1. Вхід системи, через який надходять параметри діяльності і технологічні схеми виробництва, зовнішні екологічні характеристики

2. Екологічний моніторинг виробничих процесів, системний екологічний аналіз, оцінка відповід­ності, ідентифікація з використанням стандарт­них методологій

3. Вихід, що забезпечує відповідність вироблено­го виробничою системою продукту (послуги) екологічним вимогам, політиці

4. Система екологічного управління як функ­ціональний процес поліпшення характеристик екологічності і гармонізації взаємодії з навко­лишнім середовищем

5. Система екологічного управління як механізм гармонізації збалансовує енергоспоживання за рахунок енергозбереження й дотримання екологічних вимог

6. Наявність інформаційного входу: система еко­логічного управління постійно збирає інфор­мацію про вплив на навколишнє середовище і вплив середовища на виробничу систему, а також про результати своєї екологічної діяль­ності (для її подальшого коригування)

7. Стабільність: система екологічного управління може утримувати стабільний стан виробничої системи за незмінності параметрів її входу та виходу або може підвищувати рівень сталості життєдіяльності за рахунок екологічних ас­пектів

8. Диференціація: система екологічного управ­ління рухається в напрямку розвитку її структу­ри й постійного вдосконалення екологічних характеристик життєдіяльності

9. Еквіфінальність: різноманіття шляхів досягнен­ня організаційних цілей за одночасної екологізаціі загальних функцій управління

Системи екологічного управління самі по собі є елементом наукової організації загальної системи і посилюють її здатність реагувати на зміни в навколишньому природному й правовому середовищах, на зниження рівня невизначеності або підвищення рівня адаптованості своїх структур відповідно до змін екологічних вимог життєдіяльності. Вони є прикладом наукового підходу, оскільки засновані на системних екологічних дослідженнях і аналітичних оцінках діяльності загальних систем у навколишньому середовищі.