Екологічне управління - Шевчук В.Я. - 4.7 Механізми ефективного функціонування системи корпоративного екологічного управління

Перш за все слід визначитись з умовами, що забезпечують ефективність
функціонування системи КЕУ.

Системи КЕУ, які створені відповідно до міжнародних стандартів ISO 14001 і 14004, необхідно сертифікувати (зареєструвати) на відповідність таким стандартам. Правовою основою для цього є закон України від 17 травня 2001 р. № 2406-III "Про підтвердження відповідності". Через повсюдне поширення міжнародних стандартів серії ISO 14000 не тільки в економічно розвинених країнах, але й у країнах із перехідною економікою, а також через добровільне прийняття цих стандартів багатьма підприємствами й корпораціями сертифікація стала однією з умов доступу продукції на міжнародні ринки, чинником сприяння підвищенню інвестиційної привабливості та успіху в конкурентній боротьбі. Деякі іноземні корпорації, наприклад "Вольво", "Даймлер-Бенц", "Сименс", заявили про свою прихильність до екологічних стандартів із менеджменту і про принципове небажання користуватися послугами постачальників із країн, що не проводять політику екологічної сертифікації систем управління. Європейський союз (ЄС) заявив про наміри допускати на європейський ринок лише сертифіковану продукцію відповідно до вимог стандартів ISO. У зв'язку з цим вітчизняні постачальники продукції на світовий ринок, за оцінками західних експертів, можуть нести фінансові втрати в розмірі близько 20 % прибутку, якщо вони не сертифіковані з екологічного управління.

Значне й постійне зростання кількості компаній, які беруть на себе зобов'язання створити сертифіковані системи екологічного управління, свідчить про те, що сертифікація є одним з ефективних ринкових механізмів.

Як додаткові стимули й мотиви для ISO-сертифікації можна розглядати:

поліпшення та підвищення ефективності системи управління;

економію енергії й ресурсів, у тому числі тих, що спрямовуються на природоохоронні заходи, за рахунок більш ефективного управління;

бажання виходу на "зелений ринок";

поліпшення іміджу корпорації, фірми, позитивні зміни взаємовідносин із природоохоронними органами;

створення умов для розвитку системи ефективних еколого-економічних механізмів, що сприяють екологічній модернізації й оздоровленню виробничих систем;

створення умов для впровадження в діяльність корпорації ефективних інструментів екологічної політики.

Система корпоративного екологічного управління має специфічні механізми ефективного функціонування. Це корпоративна програма екологічного аудиту, екологічна модернізація виробництва, екологічний маркетинг, інжиніринг, лізинг, екологічне страхування.

КОРПОРАТИВНА ПРОГРАМА ЕКОЛОГІЧНОГО АУДИТУ

Екологічний аудит як один з ефективних інструментів корпоративної політики зародився на корпоративному рівні на початку 70-х років XX ст., коли компанії західної Європи і Північної Америки почали притягуватися до юридичної відповідальності за шкоду, завдану навколишньому середовищу. Пов'язані з цим збитки примусили такі компанії оцінювати відповідність діяльності екологічному законодавству. За деякими ознаками таке
оцінювання на той час відповідало методології проведення фінансового аудиту, тому й за аналогією дістало назву екологічного аудиту.

Нині екологічний аудит є всесвітньо визнаним механізмом підвищення не тільки екологічної, але й економічної ефективності виробництва, який має свою міжнародну й національну нормативно-правову базу. В Україні це перш за все державні стандарти серії ДСТУ ISO 14000, що відповідають міжнародним стандартам серії ISO 14000.

За визначенням цих стандартів екологічний аудит являє собою документально оформлений систематичний процес перевірки, який передбачає збирання та об'єктивне оцінювання доказів аудиту для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управління та інформації з цих питань критеріям аудиту, а також передбачає передавання результатів перевірки замовнику. Вказані стандарти
допускають участь аудитора в коригувальних діях замовника через надання рекомендацій, що випливають із висновків аудиторського звіту.

На практиці сфера еколого-аудиторської діяльності може бути набагато ширшою за стандартне визначення, залежно від намірів замовника щодо використання екоаудиту.

За визначенням Ради Європейського союзу екологічний аудит — це засіб управління, який надає систематичну, періодичну, об'єктивну й задокументовану оцінку системи управління та процесів, спрямованих на охорону навколишнього середовища, щоб:

підвищити ефективність і полегшити контроль за діяльністю компанії, що впливає на навколишнє середовище;

оцінювати узгодженість діяльності компаній з екологічною політикою.

Міжнародна торгова палата визначає екологічний аудит як інструмент управління, що охоплює систематичну, періодичну, задокументовану та об'єктивну оцінку відповідності організаційної системи екологічного управління і технологічних процесів екологічним цілям, що передбачає підвищення контролю за практичною діяльністю в галузі охорони навколишнього середовища, а також оцінку відповідності виробництва екологічній політиці компанії, зокрема нормативним вимогам.

Найближчими українськими термінологічними еквівалентами терміна "екологічний аудит" можна вважати такі терміни, як "екологічне обстеження", "екологічний огляд". Тобто екологічний аудит визначає діагноз "екологічного здоров'я" підприємства, спроможність його "технологічного організму", виробничих систем самоочищатися і не забруднювати навколишнє середовище, виробляти екологічно чисту продукцію і бути привабливим для залучення інвестицій. Саме тому західні компанії звертаються до екологічних аудиторів (юридичних або фізичних осіб), які можуть об'єктивно оцінити їх екологічний стан, визначити наявні відхилення від норм, тобто від вимог чинного природоохоронного законодавства або міжнародних стандартів, і накреслити заходи щодо приведення їх виробничої діяльності у відповідність із цими вимогами, а в кінцевому підсумку — підвищити їх котирування як на ринку продукції, так і на ринку інвестицій.

Фахівці, що мають достатній досвід у впровадженні екологічного аудиту, характеризують останній як інструмент управління, який грунтується на системному підході і за допомогою якого оцінюється екологічна ефективність управління підприємством для збереження навколишнього природного середовища й підтримки конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості підприємства за рахунок екологічно чистого виробництва. У більш широкому філософському розумінні екологічний аудит — це засіб підвищення екологічної свідомості суб'єктів господарської діяльності й громадськості, що врешті-решт надає йому можливість зайняти провідне місце в механізмі екологізації виробництва і суспільства в цілому.

Характерними особливостями екологічного аудиту є його незалежність, конфіденційність, об'єктивність, системність, компетентність, ліцензійність та відповідність цілям, які визначаються замовником під час укладання договору на проведення екоаудиту. Ці особливості стандартизуються як на міжнародному (ISO 14000), так і на державному (ДСТУ ISO 14000-97) рівнях.

Еколого-аудиторська діяльність може здійснюватися на рівні:

· державних установ;

· галузі (структурна) — оцінювання відповідності загальній екологічній політиці галузі;

· корпорації (корпоративний аудит);

· екологічних проблем — аудит стану вирішення конкретної екологічної проблеми;

· території (регіону, місцевості);

· підприємства.

Екологічний аудит може бути обов'язковим і ініціативним (добровільним). Причому обов'язковість буває багаторівневою (державною, корпоративною, регіональною). Конкретизація особливостей аудиту визначається Положенням (корпоративним) про екологічний аудит або іншими нормативними документами. Наприклад, екологічна оцінка підприємств, що приватизуються, та надання підприємствам державних субсидій із Державного екологічного фонду здійснюються на основі обов'язкового екологічного аудиту. У регіонах може бути введений обов'язковий екологічний аудит під час здійснення купівлі-продажу нерухомості, у тому числі земельних ділянок. Для підприємств може бути обов'язковим оцінювання відповідності їхньої діяльності корпоративній екологічній політиці.

Ініціативний (добровільний) екоаудит проводиться тільки за рішенням замовника відповідно до проблем і цілей, які він сам визначає. Залежно від того, хто ініціював проведення екологічного аудиту або хто організовує систематичну еколого-аудиторську діяльність, екоаудит можна визначити як внутрішній (корпоративна група аудиторів) або зовнішній (незалежна команда професійних аудиторів).

Останнім часом стало характерним створення у великих компаніях власних програм проведення екологічних аудитів та спеціальних аудиторських підрозділів, які безпосередньо підпорядковані керівництву компанії.

В умовах дії принципів сталого розвитку, проголошених на Всесвітніх самітах у Ріо-де-Жанейро та Йоганнесбурзі, і особливо впровадження принципу винуватця ("забруднювач платить") екологічний аудит набуває особливого значення для корпорацій, підприємств як засіб захисту корпоративних інтересів і в той же час як засіб гармонізації відносин із суспільством, державою.

У США, Японії, так само як і в ЄС, останнім часом дедалі більше простежується істотна залежність конкурентоспроможності компаній від їхньої екологічної політики та ефективності системи екоменеджменту й екоаудиту (EMAS).

Цю систему можна розглядати як приклад регулювання забруднення, коли відповідальність і партнерство відіграють однакову роль в охороні довкілля, як ринковий механізм екоменеджменту й екоаудиту, а не як інструмент адміністративно-командної системи. Система спрямована на добровільне й гнучке прискорення процесу поліпшення екологічних характеристик діяльності підприємств та узгодження діяльності підприємства з
екологічними вимогами.

У постанові Ради ЄС № 1836/93 (Європейський регламент з екологічного управління і аудиту) зазначається, що цілі та принципи екологічної політики в ЄС полягають, зокрема, у запобіганні забрудненню, у його зменшенні й максимальній ліквідації на основі принципу "забруднювач платить", у забезпеченні ефективного управління ресурсами та у використанні чистих або чистіших технологій, що сприяє само відтворюваному розвитку
суспільства. З цього випливає відповідальність корпорацій (підприємств) за розробку й впровадження екологічної політики, цілей та програм, а також ефективних систем екоменеджменту не тільки для дотримання вимог природоохоронного законодавства, а й для обгрунтованого безперервного поліпшення екологічних характеристик діяльності підприємства. Це, у свою чергу, вимагає розуміння працівниками корпоративних підприємств доцільності такої політики та підготовки її до розробки й впровадження систем
екологічного менеджменту.

Системи екоменеджменту мають містити процедури екологічного аудиту, для того щоб допомогти керівникам підприємств кваліфіковано та об'єктивно оцінити ступінь дотримання чинного екологічного законодавства й ефективність цих систем під час здійснення екологічної політики підприємства.

Оскільки інформування про екологічні аспекти діяльності є важливим елементом ефективного екоменеджменту і відповідає зростаючому інтересу населення до них, підприємства слід заохочувати до підготовки й розповсюдження періодичних екологічних заяв про фактичну екологічну ситуацію на їхніх промислових ділянках і про їхню екологічну політику, програми, системи екоменеджменту.

Зрозуміло, що об'єктивність висвітлення діяльності корпорації та довіра до неї зростатимуть тоді, коли її екологічна політика, програми, системи екоменеджменту та процедури екоаудиту перевіряються для підтвердження відповідності європейським вимогам, а екологічні заяви підтверджуються акредитованими екологічними аудиторами (верифаєрами).

Корпоративна програма екологічного аудиту для реєстрації виробничих площ, ділянок, об'єктів має передбачати:

прийняття екологічної політики, яка б забезпечувала дотримання всіх відповідних нормативних екологічних вимог, а також передбачала зобов'язання щодо постійного поліпшення екологічних характеристик, тобто зменшення впливів на навколишнє природне середовище до рівнів, що не перевищують ті, які відповідають економічно виправданому використанню найкращої доступної технології;

здійснення підготовчого (попереднього) екологічного огляду виробничої ділянки;

урахування результатів огляду ділянки. Екологічна програма має бути спрямована на виконання зобов'язань, передбачених прийнятою екологічною політикою, щодо постійного поліпшення екологічних характеристик. Система екоменеджменту має бути придатною для всіх видів діяльності на такій ділянці та узгодженою зі стандартними вимогами;

проведення екологічного аудиту на ділянках, заявлених до реєстрації;

визначення на найвищому відповідному рівні управління завдання щодо постійного поліпшення екологічних характеристик ділянки згідно з висновками аудиту і належну перевірку екологічної програми, щоб забезпечити виконання поставлених завдань;

підготовку екологічної заяви стосовно кожної з ділянок, на яких було проведено аудит;

забезпечення перевірки екологічної політики, програми, системи управління, процедури аудиту, а також екологічної заяви (заяв) для підтвердження, що вона відповідає національним і міжнародним вимогам і затверджена згідно з цими вимогами;

подання затвердженої екологічної заяви до компетентного державного органу за місцем розташування ділянки та розповсюдження її належним чином після реєстрації ділянки.

Екологічну заяву корпорація складає після попереднього екологічного огляду та після завершення кожного наступного аудиту на всіх ділянках системи. Ця заява розрахована на широкі соціальні верстви, тому й повинна бути чіткою та доступною за формою. Необхідні технічні матеріали можуть бути згруповані в додатку.

До складу екологічної заяви слід включити:

опис діяльності корпорації в межах ділянки, що розглядається;

оцінку всіх істотних екологічних питань (проблем) стосовно цієї діяльності;

зведені дані про емісії й скиди забруднювальних речовин, утвореннявідходів, витрати сировини, енергії та води, шум та інші впливи на довкілля;

дані про інші чинники, віднесені до екологічної характеристики корпорації;

опис основних положень екологічної політики корпорації, програми
та системи управління;

термін випуску наступної заяви;

прізвище акредитованого екологічного перевіряльника (верифаєра).

В екологічній заяві потрібно звернути увагу на істотні зміни, які сталися на ділянці після попередньої заяви.

Щорічна підготовка екологічних заяв може бути необов'язковою для тих ділянок:

які визначені акредитованим верифаєром як такі, що не потребують підготовки екологічної заяви аж до закінчення наступного аудиту (особливо це стосується малих і середніх підприємств);

на яких не сталося істотних змін після останньої заяви.

Компетентний орган реєструє ділянку і присвоює їй реєстраційний

номер після одержання затвердженої екологічної заяви та реєстраційного внеску. При цьому він має впевнитись, що ділянка відповідає всім екологічним вимогам, після чого інформує власника ділянки про занесення її до реєстру. Список зареєстрованих ділянок переглядається й уточнюється щорічно.

Корпоративна програма екологічного аудиту перш за все повинна дати відповідь на такі запитання:

чи можливий негативний вплив діяльності підприємства, корпорації, шо аудитується, на навколишнє природне середовище і населення (якою мірою підприємство є джерелом забруднення й небезпеки);

чи забезпечена захищеність населення й території (зокрема природних та виробничо-господарських об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури) від загрози з боку підприємства (чи іншого об'єкта) як джерела техногенної небезпеки;

чи можливий вплив на підприємство, що аудитується, забруднених навколишніх природних об'єктів (наскільки близько до підприємства розташовані забруднені природні об'єкти або інші джерела забруднення і якою мірою вони є для нього джерелом екологічної
небезпеки);

чи забезпечена захишеність підприємства від загрози з боку забруднених природних об'єктів (чи забезпечена екологічна безпека підприємства, шо аудитується);

чи адекватна ціна (вартість) нерухомого майна, інвестицій ступеню екологічного ризику (чи враховані в ціні продукції, у розмірах інвестицій реальні екологічні витрати)?

Відповіді на перелічені запитання (їх перелік може бути розширеним) нададуть реальну можливість власнику, інвестору, акціонерам, громадськості об'єктивно й неупереджено оцінювати не лише реальний стан безпеки підприємства, населення території, а й інвестиційну привабливість власності (підприємства, нерухомого майна, землі).

Основним об'єктом екологічного аудиту є корпоративне підприємство, система його екоменеджменту, територія, на якій воно розташоване (проммайданчик і зона прилеглої місцевості — 5 км за периметром), його виробнича й технологічні системи, постачальники, природоохоронні споруди, відходи.

Отже, предметом аудиту в межах підприємства стають усі системи забезпечення його життєдіяльності, тому правильніше розглядати підприємство як еколого-економічну систему з відповідною еколого-економічною безпекою діяльності.

Екологічний аудит здебільшого забезпечує підприємству не тільки екологічну, а й економічну безпеку. Систематичне проведення екоаудиту може запобігти банкрутству підприємства, зменшити витрати на ліквідацію непередбачуваних наслідків екологічної політики. Системи екоменеджменту підприємства повинні функціонувати так, щоб показники екологічності постійно підтримувалися на рівні екологічних вимог, які невпинно зростають, і щоб забезпечувати своєчасну некапіталомістку модернізацію технологічних вузлів, систем. Такі показники еколого-економічної безпеки мають велике значення як для стану екологічної безпеки, так і для економічного функціонування підприємства в цілому.

Прогрес у забезпеченні еколого-економічної безпеки визначається такими показниками екологічності, як:

· кількість природних ресурсів та енергії, що використовуються;

· ефективність використання ресурсів;

· кількість твердих відходів на одиницю продукції;

· кількість викидів у повітря;

· рівень утилізації відходів;

· рівень переробки матеріалів, що використовуються для пакування;

· кількість аварій, які вплинули на навколишнє середовище;

· кількість транспортних засобів на одиницю продукції;

· кількість газоподібних шкідливих речовин, що викидаються в навколишнє середовище, наприклад NOv, S02, CO, НС1;

· інвестиції в природоохоронну діяльність;

· кількість і вартість екологічних штрафних санкцій;

· сума платежів стороннім організаціям за скиди стічних вод;

· інші витрати, пов'язані з природокористуванням.

Для пошуку шляхів скорочення витрат на екологічні платежі підприємство у функціональних межах свого екоменеджменту може періодично проводити спеціалізований аудит розрахунків платежів за використання природних ресурсів:

за землю;

за користування водними об'єктами;

за розміщення відходів;

за користування енергією тощо.

Модель сучасної системи екоменеджменту й аудиту підприємства з урахуванням європейських вимог наведено на рис. 4.6.

Крім того, обов'язковий екоаудит може здійснюватись у випадках:

екологічного оцінювання нерухомого майна під час передавання власності;

приватизації й банкрутства юридичних і фізичних осіб, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності;

проведення екологічного страхування для визначення ставок чи розмірів страхових платежів та (або) відшкодування збитків, заподіяних порушенням вимог екологічного законодавства;

кредитування юридичних і фізичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність;

надання підприємствам, незалежно від форм власності, безповоротної допомоги з державних екологічних фондів;

оцінювання діяльності з ліквідації наслідків аварій і стихійних катастроф;

прийняття рішень державними органами щодо продовження дії ліцензії, дозволів, виданих підприємствам, установам, організаціям і громадянам, які здійснюють експлуатацію екологічно небезпечних об'єктів, а також під час задоволення заяв підприємств, організацій,
громадян на отримання позначки про високий екологічний стандарт продукції (так звані "зелені позначки");

виконання міжнародних зобов'язань України в галузі раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки;

визначених урядом, керівництвом корпорації.

Корпоративна програма екологічного аудиту має передбачати захист інтересів товаровиробників, еколого-економічний механізм ціноутворення.

Екоаудит здійснюється на договірній основі на звернення замовника, тобто товаровиробника, до аудиторської фірми для надання кваліфікованої комплексної (правової, екологічної, технологічної, маркетингової, інжинірингової) або спеціалізованої допомоги у вирішенні інвестиційних, ринкових та природоохоронних проблем. У договорі (контракті) визначаються цілі екоаудиту. Вони можуть бути різними залежно від того, які проблеми
виникли в замовника з постачальниками, технологічним та екологічним станом виробництва, з державними інспекційними органами, з інвесторами, суміжниками й у цілому з розвитком підприємства і конкурентоспроможністю його продукції. Екоаудит може проводитись як у складі комплексу заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства, так і самостійно. У будь-якому випадку його висновки й рекомендації мають конфіденційний характер, що.

свідчить про захист інтересів товаровиробника. Захист від самого себе або від усіх
інших у ринковому середовищі означає, що керівник підприємства вичерпав власні можливості управлінської компетенції, а зрозумівши це, запросив незалежних екоаудиторів. Висновки аудиту в цьому випадку можуть бути несподіваними для управлінського персоналу. Однак для розумного й далекоглядного керівника вони будуть дуже доречними для прийняття правильного рішення. Основне в цьому разі те, що екоаудит може встановити
об'єктивний конфіденційний діагноз і надати кваліфіковані рекомендації для усунення недоліків.

Можливості екоаудиту у виборі рекомендацій і заходів щодо захисту інтересів товаровиробника в зовнішньому середовищі, особливо в ринкових умовах, набагато більші, ніж у керівника підприємства. Це пояснюється, поперше, більшою поінформованістю спеціалізованих екоаудиторських фірм, а по-друге, наявністю в них відпрацьованих власних методології або інструментів захисту інтересів товаровиробника, які є їхньою комерційною
таємницею (управлінське ноу-хау).

Не всі керівники підприємств розуміють вигоди від екоменеджменту й систематичного проведення екоаудиту, що створює психологічні бар'єри на шляху запровадження екоаудиту. Для керівників підприємств здійснення або входження в систему екоменеджменту й екологічного аудиту може здаватися невиправданими витратами коштів. Насправді ж запровадження стандартів екоменеджменту й екоаудиту є вигідним капіталовкладенням,
оскільки сприяє:

зменшенню витрат на видалення відходів через зменшення їхньої маси;

зменшенню витрат на сировину шляхом більш ефективного її використання та зменшення маси відходів;

зменшенню витрат на виробництво шляхом використання кращих технологій та підвищення ефективності технологічного процесу;

поліпшенню інформації, на якій ґрунтується рішення про вибір технології, що дає змогу вигідніше витрачати гроші;

зменшенню витрат на воду та енергію завдяки більш економному й раціональному їх використанню;

підвищенню рівня виробництва, оскільки робітники краще працюють там, де відчувають відповідальність керівництва і турботу про себе;

розширенню ринків збуту товарів серед "екологічно свідомих" покупців;

поліпшенню іміджу підприємства, особливо якщо воно має "зелену позначку".

Корпоративний екологічний аудит тісно пов'язаний з екологічною ціною, еколого-економічними витратами поточного й перспективного періодів, екологічною рентою, вартістю екологічної шкоди від використання ресурсів з урахуванням сукупних витрат. Усі ці витрати визначаються в процесі ціноутворення, коли значну роль відіграє екологічний аудит у міру зростання екологічних витрат із розширенням екологічних обмежень у разі застосування нових технологій, тобто в процесі екологізації технологій.

Розглянемо основи екологічного ціноутворення і місце екоаудиту в ньому у випадку накопичення забруднювальних речовин у навколишньому середовищі.

Якщо кількість емісій перетворюваних забруднювальних речовин перевищує асиміляційну ємність навколишнього середовища, то ці речовини накопичуються і частково набувають властивостей неперетворюваних забруднювачів. Коли рівень емісії досить низький, викиди можуть асимілюватися природним середовищем, що приводить до розвитку взаємозв'язку між поточними емісіями й шкодою в майбутньому.

Поточні емісії викликають поточні пошкодження, а майбутні емісії — шкоду в майбутньому, однак рівень майбутніх пошкоджень не залежить відпоточних емісій. Ця незалежність розподілу між різними періодами часу дає змогу дослідити ефективність розміщення забруднювачів за допомогою аналізу динамічної економічної ефективності.

Зазвичай вихідним пунктом аналізу є отримання максимально чистого прибутку при використанні відходів. Проте краще використати еквівалентну форму: мінімізація двох різних видів витрат — вартості відшкодувань і вартості регулювання або запобігання забрудненню середовища.

Для графічного дослідження ефективності розподілу (алокації) потрібно мати дані про те, як змінюються витрати на запобігання забрудненню природного середовища залежно від ступеня регулювання і як завдана шкода залежить від кількості забруднень. Економістами узгоджено лише загальний вигляд цих залежностей. Більш детальні дані можна отримати за
допомогою проведення екологічного аудиту на конкретному промисловому підприємстві з урахуванням місцевих умов. Таким чином, екоаудит надає можливості для коректного врахування екологічних чинників у процесі ціноутворення.

У цілому гранична (маргінальна) шкода, яку спричинила одна одиниця забруднювальної речовини, збільшується зі зростанням кількості емісій. Тобто якщо кількість забруднювальної речовини, що викидається в навколишнє середовище, невелика, то і маргінальна шкода досить незначна. Однак коли ця кількість збільшується, одиниця забруднювальної речовини може викликати значну шкоду. Це пояснюється тим, що малі кількості забруднень легко розріджуються в природному середовищі, а за підвищеної
концентрації розрідження середовище гірше витримує навантаження.

Маргінальні витрати на запобігання екологічній шкоді зазвичай зростають при збільшенні регульованої кількості забруднювачів. Наприклад, на підприємстві поставлена мета — зменшити емісію забруднювальних речовин шляхом встановлення електростатичного фільтра, який уловлює 80 % частин. Якщо бажають підвищити ступінь очищення за рахунок послідовного встановлення ще одного фільтра, це забезпечить уловлювання 80 % часток від залишкових 20 %, або 16 % від обсягу емісії. Отже, перший фільтр забезпечить зменшення емісії на 80 %, а другий фільтр, який коштує стільки же як і перший, — усього на 16 %. Очевидно, шо кожна одиниця зменшення емісії коштує більше для другого фільтра, ніж для першого. Збільшення глибини очищення призведе до деякого підвищення собівартості вироблюваної продукції.

На рис. 4.7 наведено криві для визначення ефективного розподілу витрат. Рух у напрямку справа наліво відповідає вищому ступеню регулювання емісій і меншій їх кількості. Економічно ефективна алокація позначена точкою Q, у якій вартість шкоди, завданої маргінальною одиницею забруднювальної речовини, дорівнює маргінальній вартості заходів щодо її запобігання. Менший ступінь запобігання забрудненню (точки графіків / і 2, що
лежать ліворуч від точки Q) неефективний, через те що подальше підвищення витрат на регулювання перевищить величину шкоди. Отже, загальна вартість зросте. Так само рівні регулювання емісій, що мають більше значення, ніж у точці Q, приведуть до меншої вартості заходів щодо контролю, а підвищення витрат на компенсацію шкоди дасть у результаті ще більше підвищення загальної вартості. Підвищення або зменшення регульованої кількості емісій спричинює зростання загальних витрат. Тому величина Q є екологічно найбільш вигідною (оптимальною).

Інший випадок стосується ситуації, коли за деяких обставин оптимальний рівень забруднення може бути нульовим або близьким до цього. Така ситуація має місце, коли навіть перша порція забруднення спричинює витрати значно більші, ніж потрібно для її попередження. Це стосується роботи з високонебезпечними радіоактивними забруднювачами або отруйними речовинами.

Під час проведення екоаудиту також доцільно враховувати чинники, які впливають на ціноутворення в різних галузях промисловості та районах країни. Оптимальний рівень забруднення неоднаковий у різних регіонах країни. Місцевості з високою густотою населення або особливо чутливі до забруднення мають нижчі припустимі рівні, ніж мапонаселені райони або райони з меншою чутливістю.

Неважко знайти приклади різної екологічної чутливості. Є, наприклад, області з меншою чутливістю до кислотних дощів, через те що лужні ґрунти тут певною мірою забезпечують нейтралізацію певної кількості кислот.

У сучасних умовах проведення приватизації в Україні врахування екологічних вимог суттєво сприяє підвищенню екологічної безпеки регіону.

Врахування екологічного чинника може базуватися на двох підходах. Перший підхід пов'язаний із визначенням цінності території, на якій розташовано об'єкт, а другий — зумовлений екологічною небезпекою від функціонування об'єкта. Екологічна цінність — це сукупність функцій, спрямованих на відновлення природних ресурсів і асиміляцію забруднювальних речовин або інших наслідків техногенного впливу. Нині врахування тери-
торіальних чинників належить до компетенції місцевих органів влади. Конкретне рішення приходить, як правило, експертним шляхом — унаслідок проведення екологічного аудиту. Отримані результати дають змогу з більшою об'єктивністю визначити ціну на певну територію або об'єкт. Проведення комплексної еколого-економічної оцінки підприємства дає
можливість визначити перелік першочергових заходів щодо його екологічного оздоровлення і витрати на їх реалізацію. У зв'язку з виникненням додаткових витрат вартість підприємства, що приватизується, повинна зменшуватися за більш високого рівня його екологічної небезпеки. Додаткові витрати містять:

платежі за лімітне й понадлімітне забруднення навколишнього середовища, а також екологічні штрафи;

фінансування заходів щодо підтримання екологічної безпеки підприємства на необхідному рівні (визначається за висновками екоаудиту);

витрати на заходи щодо зниження рівня екологічної небезпеки (більш ефективні під час використання екоаудиту).

У процесі ціноутворення застосовуються й показники вартості або економічні показники екологічної небезпеки підприємства: шкода, що завдається довкіллю під час використання природних ресурсів і забруднення природного середовища; платежі за нормативне й понаднормативне використання природних ресурсів і забруднення природного середовища; екологічні штрафи за аварійні й залпові викиди і скиди шкідливих речовин.

Для розробки корпоративних програм запровадження екологічного аудиту рекомендується використовувати світові й вітчизняні вихідні документи та положення, а саме:

Європейський регламент з екологічного управління і аудиту 1836/93;

стандарти Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР);

стандарти серії ISO 14000 і ДСТУ ISO 14000-97.

Стандарти ЄБРР розроблено для формування вимог щодо конкурсного добору інвестиційних проектів розвитку підприємств загального типу. Будьяка особа чи компанія, яка здійснює аудит для перевірки відповідності вимогам Європейського банку реконструкції і розвитку, користується стандартами цього банку (це можуть бути аналоги для розробки галузевих стандартів).

Стандарти ЄБРР містять:

ціль та завдання проведення екоаудиту;

протокол екоаудиту;

договір на проведення екоаудиту;основні принципи, що регулюють екоаудит; корпоративні рекомендації щодо складання і використання аудиторських висновків. Аналогічно на корпоративному рівні в складі запроваджуваної програми і з урахуванням ДСТУ ISO 14000-97 можуть бути розроблені:

корпоративні цілі та завдання проведення екоаудиту;

корпоративний протокол екоаудиту;

корпоративний стандарт договору на проведення екоаудиту;

корпоративні принципи, що регулюють екоаудит;

корпоративна програма використання аудиторських висновків.

У цілому під час розробки корпоративної програми запровадження екоаудиту слід дотримуватися підходу, орієнтованого на екологічну модернізацію виробництва і корпоративну політику збалансованого розвитку (рис. 4.8).