Екологічне управління - Шевчук В.Я. - 5.4 Місцева екологічна політика, програми

Місцева екологічна політика, її аспекти, відповідні цільові екологічні програми є системо утворювальними складовими систем місцевого екологічного управління, що розробляються й реалізуються з участю органів самоврядування і державного управління із залученням громадськості. Для ідентифікації аспектів місцевої екологічної політики цільові екологічні програми слід розробляти на єдиній методологічній основі, спільній із
державною і корпоративною екологічною політикою. Це передбачають і принципи міжнародної гармонізації та стандартизації екологічної політики з урахуванням національних і місцевих особливостей.

В Україні чинним законодавством не визначено основні принципи місцевої екологічної політики, але, виходячи із загальносистемних вимог, конституційних прав людини і національних інтересів, міжнародних зобов'язань нашої країни, їх можна визначити так:

пріоритетність прав людини на екологічно безпечне і здорове життя;

обов'язковість додержання екологічних законів гармонізації співіснування людини, суспільства і природи;

обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів у місцевій життєдіяльності;

обов'язковість додержання принципу екологічної, соціальної, економічної і культурної збалансованості під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності;

екологізація всіх сфер місцевої життєдіяльності (економічної, технологічної, освітньої тощо);

обов'язковість додержання принципу збалансованості національних місцевих інтересів, державної і місцевої екологічної політики;

пріоритетність громадських екологічних ініціатив, гласності і демократизму під час прийняття рішень;

пріоритетність екологічної культури, освіти як способу життя населення в гармонії з природою;

обов'язкове врахування екологічних аспектів у всіх напрямах діяльності місцевих органів влади;

екологічне оздоровлення і відновлення малих річок і водойм, збереження біорізноманіття і цілісності природних об'єктів;

забезпечення запобіжного характеру заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

забезпечення відповідальності забруднювачів усіх форм власності, пріоритетність розвитку місцевого екологічного підприємництва;

забезпечення ефективності дії еколого-економічних механізмів природокористування на основі принципу "забруднювач платить";

пріоритетність новітніх технологій у функціонуванні місцевих комунальних служб водопостачання і очищення стічних вод.

Для впровадження програм но-цільового принципу ефективного функціонування місцевих систем екологічного управління (самоврядувальних і державних) розробляються, приймаються і реалізуються місцеві та інші територіальні комплексні екологічні програми з участю громадськості.

Порядок розробки місцевих екологічних програм регламентується місцевими органами влади. Розглянемо європейський підхід до впровадження таких програм.

У більшості країн Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) органам місцевої влади було надано нові широкі повноваження у вирішенні екологічних проблем. Найчастіше місцеві органи управління країн ЦСЄ відповідають за такі екологічні питання:

управління твердими відходами;

контроль за переробкою та утилізацією небезпечних речовин на власній території;

забезпечення водопостачання в достатній кількості;

управління стічними водами;

охорона і догляд за зеленими насадженнями;

планування і контроль за землекористуванням;

екологічна просвіта населення;

контроль за забрудненням повітря відпрацьованими газами автотранспорту та викидами місцевих джерел опалення. Новий акцент у розв'язанні екологічних проблем полягає у визнанні того, що місцева влада та громадяни найкраще розуміють власні проблеми, труднощі і потреби. Децентралізація процесу ухвалення рішень дає змогу
пристосувати екологічні заходи до конкретних потреб відповідної громади чи регіону.

Громади всього світу поступово сприймають новий спосіб мислення щодо власного майбутнього та дієвості впливу на нього. Вони надзвичайно зацікавлені в нових підходах до свого розвитку і водночас прагнуть, зберігаючи довкілля, послабити тягар злиднів і хвороб, поліпшити якість життя та створити сильну й життєздатну місцеву економіку.

Потужний стимул для розвитку місцевих ініціатив було надано в 1992 р. ухваленням Порядку денного на XXI століття (ПД21) — плану практичних заходів щодо забезпечення збалансованого розвитку в XXI ст. Зокрема, ПД21 закликає органи місцевого самоврядування всіх країн розробити в тісній співпраці зі своїми громадянами власний Місцевий порядок денний на XXI століття (МПД2І). Згідно з МПД21 органам місцевої влади рекомендовано: цікавитися потребами і бажаннями своїх громадян, а також місцевих, громадських, міських, ділових і промислових кіл та їхніми пропозиціями щодо розв'язання назрілих проблем;

накопичувати інформацію, необхідну для розробки оптимальних шляхів реалізації цих пропозицій, здійснюючи належні політичні заходи, ухвалюючи закони та нормативні акти для забезпечення збалансованого розвитку своїх громад;

розробляти місцеві плани дій для забезпечення збалансованого розвитку в тісній співпраці зі своїми громадянами.

Зазначимо, що багато міст у всьому світі впроваджують свої МПД21, прагнучи до забезпечення збалансованого розвитку. До громад збалансованого розвитку належать ті, у яких високо цінується безпечна екосистема, ефективно використовуються ресурси, а також здійснюється активний пошук шляхів збереження та зміцнення місцевої економіки. Такі громади сформували бачення свого майбутнього, яке увібрало погляди всіх ключових секторів суспільства, у тому числі з діловими колами, громадськими організаціями, малозабезпеченими верствами населення, екологічними групами, релігійними організаціями й урядовими установами, та активно ними підтримується.

Діяльність громад збалансованого розвитку грунтується на екологічних пріоритетах, які реалізуються через місцеві екологічні програми (МЕП). Громада збалансованого розвитку дбайливо використовує свої ресурси для задоволення повсякденних потреб, водночас дбаючи про збереження достатніх резервів для майбутніх поколінь. Вона прагне поліпшувати якість життя й охорони здоров'я всіх своїх мешканців, неухильно обмежуючи обсяги відходів, запобігаючи забрудненню довкілля і сприяючи розумному використанню та розвитку місцевих ресурсів.

Місцеві екологічні програми є вихідним пунктом на шляху громад до гармонізації життєдіяльності. Вони дають змогу ретельно проаналізувати й вирішити найважливіші екологічні проблеми, шо негативно впливають на здоров'я людей і екосистеми. Ці програми націлені передусім на зведення до мінімуму обсягів відходів та забруднення довкілля, ефективне використання природних ресурсів, здійснення природоохоронних заходів і забезпечення відновлення місцевого природного потенціалу (води, землі тощо). Особлива увага в МЕП приділяється задоволенню екологічних потреб з обов'язковим урахуванням здатності природного середовища нормально функціонувати і відновлюватись Як МЕП, так і МПД2І передбачають обов'язкову участь широкого кола зацікавлених сторін у процесі планування. Спільним для обох програм компонентом також є визначення ключових проблем громади та розробка планів дій їх вирішення. Хоч програми МПД2І, як уже зазначалося, охоплюють усі елементи громади збалансованого розвитку, МЕП зосереджуються переважно на суто екологічних проблемах. Для громад, які тільки починають розмірковувати над можливістю переходу до гармонізації життєдіяльності, спроба взятися за розв'язання відразу всіх завдань може виявитися нездоланною.

Тому МЕП стане для них вихідною точкою на шляху переходу до збалансованого розвитку. Складові елементи МЕП і послідовність дій наведені на рис. 5.1. Ця послідовність відкриває низку можливостей для залучення до роботи місцевих жителів, органу управління, який складається з представників державних установ неурядових і громадських об'єднань та
промисловості. Зазначений орган відповідає за проведення кампаній із просвіти населення, опитування громадської думки, громадські екологічні ініціативи (наприклад, очищення річок) і організацію зборів мешканців.