Екологія - Васюкова Г.Т. - 7.5. Еколого-правова відповідальність

Однією з важливих частин природоохоронного законодавства являється система екологічних стандартів. Під стандартизацією розуміють встановлення єдиної і обов'язкової для всіх об'єктів даного рівня системи норм і вимог. Стандарти можуть бути державними, галузевими і заводськими.

Важливішими екологічними стандартами є нормативи якості навколишнього середовища.

Для визначення стану навколишнього середовища і впливу того або іншого забруднювача на живі організми і здоров'я людини визначена система соціоекологічних нормативів: гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин (ГДК), гранично допустимі викиди (ГДВ) в атмосферу, граничнодопустимий скид (ГДС) шкідливих речовин у водойми; гранично допустиме екологічне навантаження (ГДЕН) на природні об'єкти та інші.

Гранично допустима концентрація (ГДК) - це максимальна концентрація речовини в навколишньому середовищі, при якій не спостерігається прямого або опосередкованого шкідливого впливу цієї речовини на організм людини. ГДК підрозділяють на максимально разові та середньодобові.

Максимально разові ГДК - (ГДК м.р.) застосовують для працюючих у забруднених приміщеннях, а середньодобові ГДК — ( ГДК с.д.) для зон житлової забудови. Ця різниця пов'язана з тим, що на підприємствах до роботи допускають здорових людей, які пройшли медичний огляд та більш стійких до дії на організм шкідливих речовин. Таким чином, ГДК м.р. більші, ніж ГДК сд.

Гранично допустимі викиди (ГДВ)- це кількість шкідливих речовин , яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітря за одиницю часу, щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарної зони не була вищою від ГДК.

З метою контролю за якістю газодимових викидів підприємств проводиться інвентаризація джерел забруднення атмосфери, а також екологічна паспортизація всіх об'єктів, які забруднюють довкілля.

Рівень шумового забруднення визначається за допомогою Державного стандарту "Система стандартів безпеки праці. Шум. Загальні вимоги безпеки".

Існують стандартні норми та правила щодо радіотехнічних і електротехнічних об'єктів. Вони регламентують умови їх експлуатації з метою охорони населення від шкідливого впливу електромагнітних випромінювань.

Дуже небезпечним забруднювачем природного середовища є штучна радіація. Законодавчо визначені норми і правила радіаційної безпеки. Розроблені стандарти щодо широкого кола продуктів промислового і сільськогосподарського виробництва. Розробкою екологічних нормативів займаються Міністерство охорони здоров'я та Міністерством охорони навколишнього природного середовища, потім вони юридично закріплюються.

7.5. Еколого-правова відповідальність

Еколого-правова відповідальність — це юридична відповідальність за екологічне порушення, тобто виконання певних, затверджених законом про охорону природи, обов'язків.

Еколого-правова відповідальність може бути декількох видів: активна, пасивна, адміністративна, кримінальна, майнова.

Активна відповідальність - це виконання вимог охорони навколишнього середовища шляхом запровадження безвідхідних і маловідхідних технологій, виділення значних коштів на будівництво очисних споруд і різних установок, що зменшують забруднення навколишнього середовища і захищають здоров'я.

Активна відповідальність передбачає здійснення позитивних дій з боку відповідальних осіб, окремих громадян у галузі раціонального природокористування, екологічної безпеки. Цей вид юридичної відповідальності може бути організаційним, організаційно-майновим чи майновим, пов'язаним з відшкодуванням збитків за виконання рекультиваційних заходів під час геологорозвідувальних, пошукових чи гірничоексплуатаційних робіт, відшкодування втрат, пов'язаних з гідротехнічним будівництвом, спорудженням військових об'єктів та ін. Активна (позитивна) еколого-правова відповідальність застосовується державою не лише для відшкодування збитків від антропогенного впливу, але й для усунення наслідків стихійних катастроф.

Пасивна форма юридичної відповідальності - це коли організації утримуються від виконання певних дій, які можуть призвести до екологічної шкоди, погіршення здоров'я людей.

Поряд з таким регулюванням відповідальності за екологічні порушення чинним екологічним законодавством передбачені також юридичні засоби забезпечення примусового виконання підприємствами, організаціями, установами та громадянами зобов'язань, покладених на них Законом про охорону навколишнього середовища. В тих випадках, коли порушення екологічного законодавства призвели до тяжких наслідків, винний може підлягати кримінальному покаранню у вигляді позбавлення волі, накладання значних грошових штрафів, конфіскації майна. Однак, частіше застосовується адміністративна відповідальність, у вигляді накладання штрафів як на окремих осіб, так і на підприємство в цілому. Вона наступає у випадках псування або знищення природних об'єктів, забруднення природного середовища, браконьєрства і т.п.

Службові особи можуть підлягати дисциплінарній відповідальності у вигляді повного або часткового позбавлення премії, догани, пониження посади або звільнення з посади за невиконання природоохоронних заходів і екологічних нормативів.

Крім того, виплата штрафів не звільняє від матеріальної цивільно-правової відповідальності, тобто необхідності відшкодування нанесеної забрудненням або нераціональним використанням природних ресурсів шкоди навколишньому середовищу, здоров'ю і майну громадян, господарству.

Однак, слід зазначити, що екологічне право потрібно оцінювати все ще як мало розроблене.

На сьогодні в нас у законодавстві немає спеціального розділу "Екологічні злочини", який би розглядав факти підвищеної й особливо небезпечної екологічної шкоди. Не встановлено юридичних нормативів на комплексні екологічні порушення, є недоліки в правовому регулюванні відносин з комплексного визначення шкоди, заподіяної довкіллю. Часто штрафи за нанесення шкоди навколишньому середовищу мізерні і ніякою мірою не можуть компенсувати екологічні збитки. Заспокоює те, що і Україні триває удосконалення екологічного законодавства, за позичується позитивний зарубіжний досвід.