Екологія - Юрченко Л.І. - Економічна ефективність природозахисних заходів

Економічна ефективність природозахисних заходів

З еколого-економічної точки зору плату за природні ресурси слід обчислювати з урахуванням регіональної і глобальної дії економіки на природні системи і з урахуванням витрат, обумовлених міжресурсними зв'язками. Наприклад, масштабна вирубка лісів веде до порушення водного балансу великої території і газової рівноваги в атмосфері. А інтенсивне використовування річкової води на зрошування не тільки приводить до екологічних проблем моря, але змінює гідрокліматичні умови і посилює пилове забруднення на величезних просторах суші. Тому необхідна обов'язкова економічна компенсація користування природними ресурсами.

Існуючі методи визначення розмірів платні за ресурси поки що не враховують всіх чинників формування їх вартості. Вони включають експлуатаційні платежі і оплату охорони і відтворювання природних ресурсів. Передбачається дві категорії експлуатаційних платежів: плата за нормативне витрачання ресурсу і плата за наднормативне витрачання, яка є значно вищою і різко прогресує. Нормативи плати встановлюються на основі кадастрових оцінок відповідних видів ресурсів.

В цьому зв'язку в Україні на сьогоднішній день вимагають негайного виконання такі пріоритети природозахисних заходів.

o розробити і запровадити систему територіальних кадастрів природних ресурсів, що включають їх вартісні оцінки;

o сформувати систему екологічних обмежень і регламентації режимів природокористування;

o здійснити заходи щодо розвитку і підтримки екологічного підприємництва і вдосконалення законодавства на користь розвитку ринку екологічних послуг.

Плата за природні ресурси включає і платежі на відновне природокористування, підтримку відновлюваних ресурсів територій в стійкому продуктивному стані (риборозведення, протиерозійні заходи, рекультивація і ін.). Відповідні нормативи платежів визначаються на підставі об'єму витрат на відновлення природних об'єктів і проведення заходів щодо їх охорони, на створення і ведення системи державного контролю за станом природних ресурсів і інші заходи.

Плата за викиди забруднюючих речовин в природне середовище є формою компенсації збитку, що наноситься забрудненням. Слід зазначити, що існують і інші трактування платні за забруднення. В літературі, присвяченій визначенню загальних принципів платного природокористування, є такі формулювання:

а) плата за викиди забруднюючих речовин в природне середовище в межах встановлених лімітів розглядається як плата за використовування природних ресурсів (асиміляційної здібності природного середовища до розбавлення і нейтралізації шкідливих речовин);

б) платежі за забруднення є форма орендної плати за використання асиміляційного потенціалу середовища;

в) плата за забруднення є форма плати за природні ресурси, трансформовані в забруднення (невикористані відходи).

Такими трактуваннями маскується прагнення по можливості знизити відповідальність за забруднення, оскільки будь-якому фахівцю повинно бути ясно, що природний ресурс, трансформований в процесі виробництва в отруту, може завдати збитку, який в мільйони раз перевишує вартість початкового ресурсу (наприклад, діоксин, одержуваний з нафтопродуктів, або плутоній, одержуваний з природного урану).

Що стосується асиміляційної здатності природного середовища, то посилання на неї також допомагає занизити платню, оскільки в межах встановлених лімітів, тобто в межах забруднення до ГДК, асиміляційна здатність середовища завдяки її великому об'єму вважається дуже недорогою. Але, як вже наголошувалося, ГДК не можуть служити мірою асиміляційної здатності середовища, а її ціна визначається ціною життя на планеті.

Як вже зазначалось, платежі за виділення і емісію в природне середовище шкідливих речовин - з викидами в атмосферу, із скидами в водоймища, з розміщенням відходів на поверхні землі - підрозділяються на платню за емісії в межах встановлених лімітів і платню за понадлімітні, наднормативні емісії. Ліміти повинні встановлюватися органами державного екологічного контролю і нагляду на підставі величин ГДВ і ГДС для кожного джерела, але завжди бути нижчі за ці нормативи.

Нормативи плати за емісію забруднювачів в межах встановлених лімітів визначаються на підставі регіональних витрат на запобігання і компенсацію збитку, що наноситься забрудненням. Нормативи платні за понадлімітне забруднення повинні встановлюватися за величинами збитків і стягуватися в багатократному розмірі з джерел, що завдають їх.

Механізм визначення платні за забруднення повинен враховувати екологічні особливості території, галузеву структуру господарства, оцінку термінів вичерпання первинних ресурсів, можливість виключення їх з технологічних процесів доступнішими замінниками, темпи і величину витрат на освоєння і запровадження у виробництво нових матеріалів.

Система екологічного оподаткування ще тільки розробляється. Окрім загального середовищезахисного податку на прибуток, потреба в якому витікає з ситуації кризи, в неї можуть входити податки на використання екологічно небезпечної технології і націнки на випуск екологічно небезпечної продукції. Слід ввести високі штрафні санкції за затримку введення в експлуатацію природоохоронних фондів. Сучасна структура платежів (у вигляді декількох взаємозв'язаних блоків) представлена на схемі рис. 4.3.

Рис. 4.3. Структура платежів

Паралельно з системою платежів повинна функціонувати і система економічного та соціального стимулювання природозахисних заходів та екологізації господарства. Вона передбачає:

o податкові пільги на прибуток, спрямовуваний на всі форми зниження природоємкості виробництва, зокрема, зменшення прибутку оподаткування при здійсненні природозахисних заходів, звільнення природоохоронних витрат від податку на додану вартість і інші пільги;

o податкові пільги для підприємств, що випускають природоохоронне устаткування, матеріали і препарати, а також прилади і устаткування для контролю емісій і якості середовища;

o додаткове фінансування і пільгове кредитування перспективних екологічних програм і проектів, упровадження нових природозахисних засобів і маловідходних технологій;

o преміальні виплати за сублімітне зниження викидів і скидів шкідливих відходів, упровадження маловідходних технологій і переробку відходів, підвищення екологічних якостей продукції; поліпшення екологічного контролю виробництва і ін.

Система платежів, оподаткування і стимулювання повинна бути організована так, щоб природокористувачам було вигіднішим змінювати технологію, освоювати менш природомісткі процеси, ніж платити податки і штрафи. Але для цього ставки як платежів і штрафів, так і стимулів повинні бути не символічними, а вельми відчутними - на рівні ставок, пов'язаних з основним виробництвом. Від всієї системи платності природокористування вимагається достатня гнучкість, здатність оперативно відстежува-ти зміни природоємкості виробництва, бути регулятором екологізації.

Важливою складовою частиною економічного механізму природокористування, здійснення природозахисних заходів і взагалі екологізації економіки покликані бути екологічні фінансові фонди. Відповідно до закону про охорону навколишнього природного середовища в Україні створена система позабюджетних державних екологічних фондів. їх наявність дає можливість здійснювати додаткові заходи щодо охорони навколишнього середовища понад асигнування, передбачені на ці цілі в державному бюджеті.

Місцеві екологічні фонди утворюються із засобів, що поступають від підприємств, установ, організацій і громадян. Головним джерелом фондів є сукупність платежів, розглянута вище. Основні надходження забезпечуються платнею за забруднення природного середовища. Крім того, певна частина фондів складається з:

o частини грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності;

o цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян;

o надходжень від реалізації конфіскованого відповідно до законодавства майна, яке було предметом екологічного правопорушення. Особливу групу складають фонди екологічного страхування, або фонди екологічної безпеки, створювані державними або приватними фінансовими органами для надання допомоги і компенсаційних виплат підприємствам, установам і громадянам на випадки спричинення серйозного збитку змінами в навколишньому середовищі, які кваліфікуються як екологічні кризові ситуації, екологічні катастрофи або екологічна біда.

У індустріально розвинених країнах екологічне страхування широко застосовується в сферах діяльності і в зонах впливу промислових або інших об'єктів, що є джерелами підвищеного екологічного ризику. Подібні підприємства або фірми зобов'язані мати власні страхові фонди екологічної безпеки. В Україні чіткий порядок екологічного страхування майже не визначений, хоча в Законі про охорону навколишнього природного середовища згадується добровільне і обов'язкове державне екологічне страхування на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Повсякденна практика взагалі не передбачає страхування і компенсацій за рахунок засобів відомств або підприємств, що є джерелами екологічної небезпеки. Наслідки всіх великих аварій в нашій країні покриваються з бюджету, тобто оплачуються самим населенням.

Фактичні об'єми засобів, які акумулюються в екологічних фондах, значно нижче очікуваних. Навіть при низьких нормативних ставках платежів багато підприємств через нестійкість фінансового положення, відсутність прибутку не в змозі вносити платню за забруднення середовища, не говорячи вже про інші платежі. Природоохоронне банкрутство великого числа підприємств - чи не найяскравіша дуже тривожна прикмета загальної кризи економіки України.

Усвідомлення важливості економічних стимулів захисту природного середовища і екологізаціі господарської діяльності, гострота екологічних проблем в багатьох країнах зумовили створення ряду міжнародних екологічних фондів, що підтримують різні міжнародні, регіональні і національні програми з охорони природи, екологічної освіти, обміну екологічною інформацією і ін. До них відносяться:

o Всесвітній фонд охорони природи;

o Фонд Центру за наше загальне майбутнє;

o Фонд глобального екосприяння;

o Фонд Ради Землі і деякі інші фонди.