Екологія - Юрченко Л.І. - Розділ 9. Міжнародний досвід і співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування

Вивчивши дану тему, Ви повинні знати:

o пріоритети міжнародної практики охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування;

o міжнародне співробітництво та інтеграція в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування;

o міжнародне екологічне законодавство;

o екологічна комунікація в виробництві, реалізації і споживанні продуктів харчування та товарів широкого вжитку;

o нові форми міжнародного екологічного співробітництва

9.1. Визначення пріоритетів в галузі міжнародної практики охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування

Прийнявши "Порядок денний на XXI ст." на "Саміті Землі" в Ріо-де-Жанейро в 1992 році багаті і бідні держави світу здавалось би домовились про загальне бачення катастрофічного зростання екологічної кризи на планеті, справедливість і доцільність довгострокового збереження природних ресурсів та виробили загальновизнану стратегію "Сталого розвитку". Але прогресу з тих пір світова спільнота досягла набагато менше, ніж чекала. Світова оточуюче природне середовище середовище як і раніше знаходиться в кризовому стані.

Розуміючи всю серйозність ситуації, екологічні структури ООН почали підготовку до Саміту "Земля-2002", щоб всебічно вивчити все позитивне, що вдалося зробити за десятиліття після "Саміті Землі", виниклі в цей час нові проблеми, закріпити позитивне і уникнути допущених помилок. Саміт "Земля-2002" відбувся в Йоханесбурзі в 2002році.

У період підготовки до цього глобального форуму були проведені національні регіональні і всесвітні форуми, на яких вироблялися загальні підходи і точки зору, а головне - йшов пошук шляхів рішення назрілих проблем. Серед таких форумів слід назвати міжнародну зустріч екологів в Алжірі на рівні міністрів екології і експертів, в якій взяли участь 60 країн (вересень 2001 року). Учасники форуму відзначали, що бідні країни фактично не беруть участь в переговорах і виробленні практичних рішень по навколишньому середовищу. "Той, хто вмирає з голоду, - говорив голова алжірського форуму, - не може думати про майбутнє". Учасники форуму були одностайні: сучасні держави більше не можуть обходитися тимчасовими програмами в справі захисту навколишнього середовища - настала пора тісного міжнародного співробітництва, визначення пріоритетних його задач.

Міжнародне екологічне співробітництво України здійснюється в рамках укладених відповідних міжнародних договорів - міждержавних, міжурядових і міжвідомчих, регульованих нормами міжнародного права. Враховуючи, що у сучасному світі на фоні глобальної екологічної кризи надзвичайно активно відбувається інтеграція господарських, технологічних та інформаційних структур, які все більше стають транснаціональними, міжнародне екологічне співробітництво набуває надзвичайно важливого значення. Тому на сьогодні існує нагальна потреба розробки сучасної стратегії зовнішньої екологічної політики України, яка б відповідала реаліям сьогодення, забезпечувала національні інтереси і сприяла б реалізації цілей збалансованого розвитку.

Надзвичайно важливим є розуміння процесів глобалізації країнами, що стали на шлях ринкового розвитку і які, незалежно від їх волі та бажання, швидко втягуються в ці процеси. Таке розуміння потрібно для того, щоб побудувати менш помилкову і більш ефективну стратегію поведінки в процесі невідворотного входження в систему нового світового порядку.

Продовження формально-політичного балансування України між Сходом і Заходом не сприяє збалансованому розвитку країни, оскільки вчасний і правильний вибір курсу держави, союзників, реалістичних пріоритетів і напрямків діяльності на міжнародній арені впливає на майбутнє народу, на якість його життя не менше, ніж вдалі внутрішні реформи.

Необхідно, наскільки це можливо, використовувати механізми поєднання зусиль з тими країнами, які вже сьогодні готові до більш глибоких форм співпраці.

В умовах стрімких змін, що відбуваються у світі і вимагають від кожної країни самовизначення і проведення продуманої як внутрішньої, так і зовнішньої політики, особливу увагу варто приділити аналізу розвитку міжнародного співробітництва, спрямованому на ліквідацію і попередження локальних, регіональних і глобальних екологічних проблем.

Особливу увагу необхідно приділити розвитку міжнародного співробітництва з прикордонними країнами. Попередження виникнення екологічних проблем на прикордонних територіях вимагає комплексного підходу. Інструментами співробітництва можуть стати продумані двосторонні та багатосторонні угоди, з чітко виписаними планами дій із захисту довкілля і раціонального використання природних ресурсів, у тому числі в прикордонних областях, а також права сторін та їх відповідальність у випадку нанесення шкоди довкіллю однією із сторін. У налагодженні і розвитку ефективного прикордонного співробітництва, наприклад, України, Білорусії та Молдови, міг би допомогти Європейський Союз. Європейський Союз - регіональне економічне об'єднання суверенних держав - являє собою важливий елемент наднаціональної структури, що впливає на національне політикотворення.

Розвиток промисловості та сільського господарства в країнах світу протягом багатьох десятиріч супроводжувався зростанням рівня забрудненості компонентів довкілля. З метою припинення цієї тенденції за останні десятиріччя було створено комплексні системи екологічною управління, які дозволили суттєво покращити стан довкілля в багатьох країнах. Через складність врахування всіх факторів, що впливають на економічні, політичні та соціальні системи, а також на якість довкілля, важко зробити порівняння досягнень екологічного управління в різних країнах. А втім можна бачити, що у більшості країн воно було досить успішним.

Спостерігалось значне зменшення концентрацій завислих речовин та свинцю у атмосферному повітрі більшості великих міст, особливо в кінці XX ст. Середньорічні концентрації діоксиду сірки зменшились на 45 % у США і 60 % у Японії. Значно зросла частина населення, яку обслуговує система очистки стічних вод, і досягла до початку XXI ст. 71 % у СІЛА, 86 % у Німеччині, 87 % у Великобританії. Забруднені раніше поверхневі води стали придатними для рибальства та купання. Припинення використання таких шкідливих речовин, як свинець, ДДТ, азбест значно зменшило ризик для здоров'я людини.

Проте, незважаючи на значні успіхи, деякі екологічні проблеми вирішити не вдалося, в той час як з'явилися нові. Це перш за все стосується дифузних джерел забруднення поверхневих і підземних вод. Наприклад, в США концентрація фосфатів і завислих речовин в річках зменшилась, але є багато випадків збільшення вмісту нітратів і мінеральних солей в результаті сільськогосподарської діяльності та опадів з атмосфери. Залишається невирішеною проблемою накопичення токсичних речовин у відкладах поверхневих вод. В повітрі міських зон більшості країн зросли концентрації летючих органічних речовин та оксидів азоту, часто перевищуючи національні стандарти. В багатьох країнах Європи зростає стурбованість з приводу забруднення повітря автомобільним транспортом та видалення побутових і промислових відходів.

Часто існує розбіжність між національними екологічними цілями якості довкілля і дійсним його станом. Це особливо помітно, якщо розглядати існуючі відхилення від середніх нормативних величин. Наприклад, в США, за даними 1994 р., незважаючи на те, що в містах якість повітря значно поліпшилась, близько 62 млн. людей все ще проживало в районах, де нормативи якості повітря перевищувались по одному і більше показників, а 40 % річок, 45 % озер і 33 % естуаріїв в 1996 р. не відповідали нормативним вимогам щодо якості води для встановлених видів водокористування. В Японії, де середньорічна концентрація завислих речовин у повітрі за період з 1970 р. по 1980 р. зменшилася з 60 до 40 мкг/куб. м, все ж у 1990 р. тільки на 50 % станцій моніторингу їх концентрація відповідала стандарту. В префектурах Токіо, Осака і Канагава тільки 19 % вимірювань концентрацій оксидів азоту на автомобільних шляхах не перевищувала стандартів. У багатьох районах Німеччини погіршилась якість підземних вод. У Нідерландах спостерігалось збільшення випадків порушень нормативів якості води в річках, а концентрації сполук фосфору та азоту вдвоє перевищували показники, визначені у національних цілях. Випадки забруднення вод скиданнями зворотної води від промисловості, каналізацій міст та сільського господарства є звичайним явищем в Англії, багато з них спричиняють значну шкоду.

Отже, як бачимо, у кожній державі існує велика кількість екологічних проблем і завдань різного масштабу та значення, вирішення яких одночасно неможливо через обмеженість ресурсів. Тому розробники екологічної політики повинні мати у своєму розпорядженні методи їх пріоритизації, тобто визначення черговості розробки необхідних проектів. Здійснення цих проектів дозволяє отримати певні вигоди завдяки зменшенню шкоди, скажімо від забруднення довкілля. Екологічне управління має сенс тоді, коли воно збільшує народний добробут, вигоди від якого перевищують необхідні витрати на впровадження управлінських рішень.

Враховуючи провідну роль розвинутих країн Європи за останні роки все більше уваги почали приділяти об'єднанню зусиль всіх європейських країн з метою здобуття чіткого уявлення про стан довкілля в Європі в тих областях, де заходи, які необхідно здійснити на національному та міжнаціональному рівні, вважаються невідкладними, тобто є пріоритетними. Відбулося вже кілька зустрічей міністрів охорони навколишнього середовища всіх європейських держав. На них обговорювалися звіти Європейського Агентства довкілля з оцінкою стану навколишнього середовища та визначенням ключових проблем, що потребують подальших дій.

На підставі даних документів можна провести ранжирування ключових екологічних проблем за ступенем успішності їх вирішення. З'ясувалося, що найбільш успішно вирішується в Європі проблема зменшення ризиків техногенного і природного характеру, трохи відстає вирішення проблеми закислення, пов'язаної з викидом в атмосферу головним чином діоксиду сірки, оксидів азоту та амміаку. Пріоритетними в цьому переліку є чотири проблеми:

o хімічне забруднення довкілля;

o поверхневі (материкові) води;

o стан міського середовища;

o виснаження стратосферного озонового шару.

Такими, що вимагають невідкладного вивчення є ще такі проблеми, як: зміна клімату; зростання концентрації озону в тропосфері (на відстані 10-15 км від Землі), пов'язане з емісіями оксидів азоту та неметанових летючих органічних сполук; біорізноманіття та морське (і прибережне) середовище. Найгірше за все у більшості країн Європи вирішуються проблеми деградації ґрунтів та утворення відходів. Серед таких країн Україні належить дуже помітне місце. Вирішенню цих двох важливих проблем може сприяти створення державних систем управління станом ґрунтів та управління відходами.

При встановленні пріоритетів мають визначатись прийнятні ризики, зіставлятись вигоди, пов'язані з природоохоронною діяльністю, на базі найбільш досконалих наукових методологій та достовірних вихідних даних. Це може бути методологія оцінки ризику, яка дозволяє визначити форму, обсяг і характеристики шкоди, що спричиняється здоров'ю людини, якості життя та екосистемам в залежності від стану довкілля, а також аналіз витрат-вигід, який дозволяє порівнювати різні варіанти політики, базуючись на наукових доказах та експертних оцінках.

Проте одержання абсолютно достовірних даних щодо цього неможливо через недостатність наукових даних та вихідної інформації. Тому пріоритети встановлюють приблизно, інколи виходячи з "абсолютистських" (а також волюнтаристських та популістських) цілей, таких як, наприклад, повна ліквідація ризику, у сподіванні на підтримку населення. Яскравим прикладом такого підходу є федеральний Закон США про регулювання забруднення води, який поставив за мету повну ліквідацію скидів стічних вод до водних об'єктів, яку невідомо коли можна буде досягти, або Закон про чисте повітря, в якому встановлено економічно невиправдані запаси безпеки для здоров'я людини. Аналогічний приклад можна навести з вітчизняної практики нормування якості води у поверхневих водах. Вимоги дотримання в усіх поверхневих водах рибогосподарських гранично допустимих концентрацій речовин за умов необхідності врахування їх адитивної дії завжди були нереальними і ще довго будуть залишатися такими. Тому слід покласти край хибним традиціям, коли практично для всіх поверхневих вод обов'язковим є додержання встановлених жорстких рибогосподарських нормативів якості води. Перелік (і межі) природних об'єктів (в тому числі і водних об'єктів), що потребують особливої охорони, має бути чітко визначено на законодавчому рівні, для них необхідно встановити стандарти якості, дотримання яких має бути забезпечено необхідними ресурсами та надійно контролюватись.

Слідом за встановленням цілей постає задача пошуків шляхів ефективного їх досягнення, тобто знаходження оптимальних рішень щодо регулювання впливу на довкілля. Після поглибленого огляду аналітичних досліджень стосовно впливу на довкілля різних альтернативних видів регулювання Люкен і Фраас (1993р.) дійшли висновку, що в жодному з прийнятих Агентством охорони довкілля США рішень щодо такого регулювання не було забезпечено одержання максимально можливої вигоди. В українській практиці також не існує свідчень, які б могли переконати, що використання численних оптимізаційних моделей, розроблених тут, дозволило практично здійснити найкраще з можливих рішень. Отже встановлення пріоритетів частіше за все залишається задачею пошуків компромісів з залученням якомога більш широкого кола зацікавлених осіб і з використанням сучасних методів експертних оцінок. Традиційним інструментом визначення пріоритетів та планування здійснення конкретних природоохоронних заходів є екологічні програми. Але український досвід свідчить про недостатню ефективність цих програм щодо одержання кінцевих результатів. Розраховувати на їх дієвість можна лише за умов, коли в програмах будуть чітко визначені:

o екологічні цілі щодо якості компонентів довкілля, які мають кількісне вираження;

o критерії та терміни досягнення екологічних цілей;

o всі види забезпечення програми (правове, нормативне, організаційне, економічне, інформаційне, кадрове та ін.);

o система моніторингу програми та контролю досягнення цілей;

o хто конкретно відповідає за досягнення екологічних цілей щодо якості компонентів довкілля.

Пріоритетні заходи в галузі міжнародної практики охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування можна представити в такій послідовності:

1. Аналіз ефективності міжнародних програм допомоги та його громадське обговорення.

2. Аналіз ефективності виконання Україною зобов'язань по міжнародних конвенціях.

3. Впровадження механізму списання державних боргів в обмін на діяльність з покращення стану довкілля ("борги за природу").

4. Оцінка ефективності міжнародного співробітництва в рамках торгово-економічних комісій та розробка механізмів їх удосконалення.

5. Розвиток співробітництва з прикордонними країнами.

6. Інституційне забезпечення реалізації політики інтеграції до ЄС.

7. Трансформація процесу "Довкілля для Європи" в процес "Збалансований розвиток для Європи".

8. Створення модельних центрів збалансованого розвитку з міжнародним статусом, в тому числі міжнародних центрів екологічного підприємництва, збалансованих поселень, екологічних селищ і екоте-хнопарків, інкубаторів розвитку екологічного бізнесу, демонстраційний зон енергоефективності тощо.

9. Оцінка міжнародних двосторонніх міжурядових та міжвідомчих угод та врахування в них екологічної компоненти.

10. Встановлення суворої заборони на фінансування будь-якими міжнародними фінансовими організаціями нових проектів із видобування корисних копалин в районах, де місцеве населення виступає проти таких проектів.

11. Укладання міждержавних угод щодо співробітництва у галузі наукового забезпечення і освіти для збалансованого розвитку.

12. Укладання міждержавних угод щодо передачі новітніх технологій у сфері органічного землеробства та екологічно безпечного тваринництва.