Західноєвропейський банківський бізнес - Кравець В.М. - 5.3. Виникнення та фінансове значення ярмарків у Женеві в XV ст.

У XV—XVII ст. міжнародні банківські операції були тісно пов'язані з торговельними ярмарками. У XIV ст., коли сухопутна торгівля перебувала в кризовому становищі, ярмарки були єдиними важливими центрами великомасштабної торгівлі. В XV ст. міжнародні ярмарки почали знову поширюватися, спочатку в Центральній та Північно-Західній Європі, а потім на Півдні. Франкфуртер Мессен (Frankfurter Messen), найбільш динамічні серед старих європейських ярмарків, встановили вкрай важливі зв'язки між Центральною Європою та ярмарками Брабанту в Антверпені й Бергені-оп-Зомі, які у 1400 р. також значно розширювалися.

Водночас ярмарки Женеви та Шалон-сюр-Сона шукали шляхів для встановлення зв'язків з ярмарками Брабанту та Франкфурта-на-Майні. Приблизно у 1500 р. ярмарки Ліона, яким у 1462 р. король Франції надав нові привілеї, сподіваючись замінити ярмарки Женеви та Шалона, почали інтегруватися в європейську систему. Ярмарки Кастилії пішли таким самим шляхом в цій галузі. Через кілька десятиліть купці-банкіри Генуї створили нові ярмарки в Безансоні. Розміщені недалеко від Ліона, вони все-таки були територією Габсбургів, а відтак не підлягали контролю короля Франції.

Відродження торговельних ярмарків у XV та XVI ст. слугувало потужним стимулом для міжнародної фінансової діяльності. Платежі, пов'язані з трансакціями між купцями з різних країн, здійснювалися в останні дні ярмарку. В цей час також поверталися кредити та здійснювались угоди, які було укладено на попередньому ярмарку. Однак, навіть якщо міжнародна кредитна операція здійснювалася поза буденним календарем, датою сплати все одно зазначалася дата під час ярмарку. Така сама процедура стосувалася і платежів переказними векселями. Тому торговельні трансакції, що укладалися на ярмарках, завжди відбувалися разом э інтенсивною фінансовою діяльністю. Іншими словами, торговельні аспекти ярмарків не набували окремого міжнародного значення, це відбувалося паралельно з фінансовими аспектами.

Коли італійські купці-банкіри активно брали участь у ярмарку, розширення торгівлі приводило до швидкого розвитку міжнародних банківських операцій. З 1400 р. чотири ярмарки Женеви стали відправним пунктом італійського експорту та реекспорту в регіоні Альп. Саме в Женеву виробничі підприємства Мілана, текстильні підприємства Флоренції та міст-супутників (Сієна, Лукка, Прато та Піза), купці Венеції та Генуї реекспортували монети й цінні товари зі Сходу. Звідси вони шукали просування на ринки Франції, країн сучасного Бенілюксу, Англії та ганзейських міст. Значно зростаючі обсяги торгівлі на ярмарках Женеви та міжнародні платежі, що там здійснювалися, повністю знаходилися в руках великих італійських сімейних підприємств, а це сприяло інтенсифікації міжнародної банківської діяльності на грошових ринках Женеви. Тут вони здійснювали багатостороннє погашення міжнародних боргів і повернення кредитів, наданих на попередньому ярмарку. Відбувалися також купівля і продаж переказних векселів, валютний арбітраж. Усі великі італійські банки мали підрозділи в Женеві, найважливішим з них був банк Медичі. Рахунки цих установ ставили ярмарки Женеви на перші позиції у сфері міжнародних платежів. З 1425 по 1465 р. це місто було одним з ключових у фінансовій мережі, яку створили Медичі в регіоні Північних Альп.

Два інших елементи — релігійний і політичний — надали ще більшого розмаху міжнародним банківським операціям, що здійснювалися на ярмарках Женеви. Перебування Папства в Авіньйоні протягом більшої частини XIV ст. зумовило перехід до цього французького міста Палати апостолів, яка раніше знаходилася в Римі. Потоки коштів між Південною Францією та іншими частинами Європи надавали грошовому ринку Авіньйона міжнародного значення, яке не було втрачено і після повернення Папства до Рима у XV ст. Отже, Авіньйон став частиною циклу ярмарків Женеви, на яких домінували купці-банкіри Італії. Політичний чинник походив з країн сучасного Бенілюксу та Бургундії. Політичний союз цих територій наприкінці XIV ст. також стимулював фінансову діяльність на ярмарках Женеви. Крім того, акумулював фіскальні та фінансові трансферти з Півдня на Північ для підтримання політичної діяльності герцога Бургундії.

Поширення міжнародної банківської діяльності на ярмарках Женеви у XV ст. пояснюється не тільки торговельним, фінансовим, політичним і релігійним чинниками. Велику роль при цьому відігравав монетарний елемент. У 1400 р. торговельна діяльність на ярмарках Женеви базувалася на міцних і стабільних грошах — золотих екю (ecu d'or) з зображенням золотої корони (couronne d'or), що карбувалися герцогом Савойї на його монетному дворі в Корнавіні, розташованому біля воріт Женеви, але на території герцога. Поступово екю стали використовувати не тільки як засіб платежу, а як єдиний і унікальний засіб ведення облікових книг. Купці в Женеві виражали всі свої міжнародні трансакції в екю Савойї, що значно полегшувало платежі в кінці ярмарку. Всі переказні векселі, сплачені чи укладені в Женеві, були, як правило, в екю.

Спочатку одна золота марка (marc d'or), яка відповідала 245 г цінного металу, прирівнювалась до 64 екю. Згодом така кількість металу відповідала 66 екю, отже, вартість монети зменшувалася. Це зумовили дві обставини: по-перше, знос та пошкодження монет в обігу; по-друге, що є більш важливим, сусідніми принцами карбувалися більш легкі монети, які витісняли справжні. Оригінальні екю Савойї поступово зникли з обігу. Щоб виправити цю ситуацію, вагу монети скоригували до рівня численних підробок. Цей захід виправив ситуацію лише на деякий час, але принципово проблему не вирішив. Невдовзі в сусідніх регіонах почали карбуватися нові монети ще меншої ваги.

Зникнення з обігу екю могло призвести до плутанини, оскільки ця монета слугувала мірою вартості для інших монет, які використовували на ярмарках Женеви. Задля уникнення повного розладу в XV ст. купці припинили використання екю як металевого стандарту в своїх фінансових трансакціях. Замість цього вони ввели золоту марку, тобто 245 г металу, яка стала головним металевим стандартом і на деякий час основним засобом ведення обліку, що використовувався у всіх міжнародних трансакціях будь-якого обсягу, включаючи ярмарки Женеви. Незважаючи на це, екю продовжувало слугувати засобом обліку, проте лише як номінальний підрозділ золотої марки.

Заплутаним був перехід від екю до золотої марки чи ні, використання єдиної грошової одиниці певного металевого вмісту як засобу платежу й обліку значно спростило міжнародну торгівлю. Це заклало передумови для подальшого поширення міжнародної банківської справи у XV—XVI ст. за італійського домінування.