Екологія довкілля. Охорона природи - Грицик В. - 1.3. Природні ресурси

Природа в цілому, як і багато її компонентів, широко використовуються людиною у сфері матеріального виробництва. Природними ресурсами називається вся сукупність природних об'єктів і явищ, які використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва і предмет споживання для задоволення матеріальних та духовних потреб суспільства.

За своєю матеріальною сутністю природні ресурси - частина географічного середовища, як сукупності природних умов існування та діяльності людини.

У процесі впливу людського суспільства на природу збільшуються масштаби оволодіння компонентами і силами природи, розширюється сфера їх застосування, відбувається зміна пріоритетів у використанні природних ресурсів та їхнього впливу на економіку держав і все світове господарство. У процесі взаємодії людського суспільства і природи життєво важливого значення набуває якість використовуваних компонентів природи - чистота повітря, чистота води, екологічна чистота продуктів харчування тощо.

Існує декілька класифікацій природних ресурсів. Згідно з природничою класифікацією, ресурси поділяються на природні групи: водні, повітряні, ґрунтові, тваринні, рослинні, викопні, кліматичні тощо. За природничо-економічною класифікацією природні ресурси поділяються на ті, що використовуються в матеріальному виробництві і ті, що використовуються в невиробничій сфері. Згідно з класифікацією природних ресурсів за їх вичерпністю, всі природні ресурси поділяються на невичерпні і вичерпні, а останні - на відновлювані, важковідновлювані та невідновлювані.

Декларацією про державний суверенітет України, прийнятою Верховною Радою України у 1991 році, встановлено, що земля, її надра, повітряний простір, водні та інші ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та морської економічної зони є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Розглянемо природні ресурси за природними групами.

Водні ресурси - це придатні для використання води Землі: річкові, озерні, морські, підземні, ґрунтові, води штучних водойм, лід гірських і полярних льодовиків, водяна пара атмосфери. Сюди не входить зв'язана вода у складі мінералів та живої речовини.

Загальна кількість води всієї гідросфери Землі величезна і становить понад 1,4 млрд. км3. За даними В.І.Вернадського, у земній корі міститься ще понад 1,3 млрд. км3 води, але більша її частина зв'язана у вигляді хімічних сполук та різних мінералів. Запаси прісної води складають лише 31 млн. км3, з яких 24 млн. км3 акумульовано в льодовиках (льоди Арктики, Антарктики і Гренландії, гірські льодовики). Зі всієї кількості прісної води лише 0,6-1,0% перебуває в рідкому стані.

В умовах зростаючого дефіциту води водні ресурси на сучасному етапі є одним з найважливіших факторів господарського розвитку. Чисті прісні води є цінним та все більш обмеженим ресурсом. Проблеми їх використання є особливо актуальними в Україні, яка відносно слабо забезпечена водними ресурсами, особливо ресурсами прісних вод. Водозабезпеченість України в розрахунку на одного мешканця у 8 разів нижча, ніж у середньому для всього колишнього СРСР. Внутрішні водні ресурси України оцінюються в 210 км3 (сумарний річний поверхневий стік), крім того ще 5,6 км3 становлять ресурси підземних вод.

Земельні ресурси - один з найбільш універсальних природних ресурсів, необхідний для всіх галузей господарства. Особливості земельних ресурсів полягають у тому, що їх не можуть замінити жодні інші ресурси і вони повинні використовуватися там, де знаходяться.

Площа суші земної кулі, доступна для господарського використання, складає земельний фонд планети. Загальна площа суші - 149 млн. км2, з яких 14 млн. км2 займають льодовики. На сучасному рівні розвитку техніки людству для господарського використання доступні 130 млн. км2. З них тундрові й пустинні території становлять 17 млн. км2. За даними ФАО ООН, структура земельного фонду планети у 1990 р. виглядала наступним чином: оброблювані землі (рілля) - 11%, постійні пасовища - 26%, лісові землі - 30%, інші землі - 33% (World Resources 1994-95).

Територія України (603,7 тис. км2) становить всього лише 0,4% земної суші, але в Європі це друга за площею країна після Росії, вона займає 6% Європейського континенту. Крім того, Україна має дуже зручне економіко-географічне положення і практично вся її територія придатна для промислового, транспортного та сільськогосподарського освоєння. Майже 95% її території займають низини та височини, і лише 5% - гори. Переважно високородючі фунти і сприятливі кліматичні умови обумовили високу господарську освоєність території - 92%. При цьому загальна частка сільськогосподарсько освоєних земель становить 69% і є однією з найвищих у світі. Висока продуктивність ґрунтів України, насамперед її чорноземів, сприяла високій розораності земель. Якщо, наприклад, розораність земель у США становить 27%, ФРН - 33%, Франції - 42%, то в Україні -56%.

Агрокліматичні ресурси території визначаються термічним режимом повітря і ґрунту в поєднанні з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи в ґрунті. Незважаючи на відносну однорідність клімату на території України, співвідношення тепла й вологи в різних її районах сильно відрізняються. Проте майже на всій території країни (за винятком лише високогір'я Карпат) кількості тепла достатньо для вирощування більшості культур помірного поясу. Але для визрівання середньо - і пізньостиглих сортів соняшнику, кукурудзи, абрикосів, персиків, винограду придатні лише південні області України і Закарпатська низовина.

Зволоження території зменшується з північного заходу на південний схід: у Карпатах і Західному Поліссі воно надмірне, на решті Полісся і в північному Лісостепу - достатнє, на півдні та сході Лісостепу і в Степовій зоні - недостатнє, а на узбережжі Чорного моря і в Степовому Криму - бідне. Тому вирощування вологолюбних культур є доцільним лише на Поліссі і в Лісостепу, а на півдні України для гарантованого землеробства необхідне зрошення.

Викопні ресурси - це ресурси мінеральної та енергетичної сировини, зосереджені в земній корі: викопне паливо, металеві руди, будівельні матеріали тощо. На відміну від більшості інших ресурсів, корисні копалини відносяться до невідновних, хоча витрачаються дуже швидко - їхнє споживання подвоюється кожні 14-15 років.

Сучасні запаси викопного палива - вугілля, нафти, природного газу, горючих сланців, утворилися внаслідок складних процесів фосилізації ("захоронення") надлишків живої органіки кам'яновугільного періоду 350 - 280 млн. років тому. Викопне паливо є основою сучасної енергетики, але постійно зростаюче його використання стало причиною значного хімічного та теплового забруднення довкілля, а викиди в атмосферу вуглекислого газу, що є продуктом його згоряння, загрожують "парниковим ефектом" і глобальним потеплінням клімату. Крім того, неминуче вичерпання в майбутньому запасів нафти, вугілля та горючих сланців вимагає розробки альтернативних способів отримання енергії.

Мінерально-сировинна база України є багатством її народу, вона забезпечує незалежність і національну безпеку. За різноманітністю і багатством мінерально-сировинної бази Україна вигідно відрізняється від більшості республік колишнього Союзу і багатьох зарубіжних країн, займаючи 0,4% суші і виробляючи близько 5% світового обсягу мінеральної сировини. На території України розвідано близько 8 тис. родовищ майже 90 видів корисних копалин, з яких 20 мають важливе економічне значення. Зокрема, Україна має великі запаси кам'яного вугілля (44 млрд. т), бурого вугілля (3,2 млрд. т), залізних руд (28 млрд. т), марганцевих руд (2,3 млрд. т), кам'яної солі (9,2 млрд. т), калійних руд (3,1 млрд. т), вапняків (2,7 млрд. т), а також титанових і уранових руд, сірки, каоліну, вогнетривких глин, питних мінеральних вод та ін. Проте в Україні відсутні великі ресурсні можливості для видобування нафти й газу зі свердловин невеликих і середніх глибин.

Біологічні ресурси - це ресурси рослинного і тваринного світу. Рослини, які продукують органічні речовини, по суті є першоосновою створення біосфери Землі та первинним джерелом задоволення фізіологічних, харчових та інших потреб людини. Природна рослинна сировина використовується в багатьох галузях промисловості та в сільськогосподарському виробництві.

Рослинний світ нашої планети слід вважати невичерпним резервом потенційних біологічних ресурсів. У наш час біосферу Землі населяють понад 200 тис. видів грибів, 26 тис. видів лишайників, 23 тис. видів мохоподібних та більше 270 тис. видів вищих (судинних) рослин. Історично складена сукупність видів рослин, що ростуть на певній території, називається флорою. Флора України нараховує близько 4 тис. видів водоростей, понад 15 тис. видів грибів і слизовиків, більше 1000 видів лишайників, 800 - мохоподібних та понад 4,5 тис. видів вищих рослин. Серед останніх налічується понад 100 видів лікарських рослин, 200 - вітамінних, 300 - жиромасличних, понад 1000 - медоносних, по 100 видів дубильних і фарбувальних рослин. Про багатство і високу видову насиченість рослинного світу на одиницю площі в Україні свідчать такі співставлення. Природна флора судинних рослин в Україні налічує 4520 видів, тоді як у Білорусії - 1460, Польщі - 2450, Чехії та Словаччині - 2590, Угорщині - 2214, Румунії - 3400 видів. Серед європейських країн багатшу, ніж в Україні, флору мають лише Франція (4630 видів), Греція (4990), Італія (5600) та Іспанія (5050). В межах України флористично найбагатшими районами є Крим та Карпати (відповідно 2200 та 2012 видів судинних рослин). Завдяки специфічному географічному положенню та наявності різноманітних степових, лісостепових, лісових та гірських ландшафтів, видове різноманіття флори України становить майже половину флори всієї Європи. Тому проблема охорони генофонду флори України має не лише національне, але й загальноєвропейське значення.

Величезна чисельність, різноманітність і широке поширення представників тваринного світу дозволили їм зайняти важливе місце в біосфері та сприяли інтенсивному використанню тваринного світу людиною для своїх потреб. Історично складена сукупність видів тварин, що мешкають на певній території, називається фауною. Світова фауна нараховує близько 50 тис. видів хребетних тварин, у тому числі 4330 видів ссавців, 9670 - птахів, 4770 - плазунів, 4010 - земноводних і понад 20 тис. видів круглоротих та риб. Видове різноманіття фауни безхребетних взагалі не піддається обліку, і за різними оцінками становить від 2 до 10 млн. видів. Фауна

України нараховує майже 45 тис. видів організмів, у тому числі більше 270 видів круглоротих і риб, 17 - земноводних, 21 - плазунів, 367 - птахів, 108 - ссавців, понад 20 тис. видів комах. Дикі тварини мають велику наукову, культурну та матеріальну цінність. Вони дають хутро, м'ясо, лікарську й технічну сировину для звірівництва, є товаром зооекспорту, об'єктами мисливства. Тварини сприяють утворенню ґрунту, запиленню та поширенню рослин, розкладу органічних залишків. Не слід забувати також, що всі породи свійських тварин походять від диких предків, і багато представників світової фауни можуть бути придатними для одомашнення в майбутньому.

До групи біологічних природних ресурсів відносяться і лісові ресурси. Ліси виконують багатопланові господарські функції: вони є джерелом цінної технічної, харчової й лікарської сировини, мають велике протиерозійне, водорегулююче, кліматичне, санітарно-оздоровче і природоохоронне значення. За сучасними уявленнями, запаси рослинної біомаси в лісових екосистемах становлять 80% всієї рослинної біомаси планети, у них зосереджено 70 - 90 % всього біорізноманіття флори і фауни світу. За оцінками ФАО ООН, на 1989-91 pp. лісові землі світу займали площу 39 млн. км2, або 29,5% всієї невкритої льодом суші. У кінці XX ст. ця площа щороку зменшувалась на 300 тис.км2 (World Resources 1994-95).

Україна належить до європейських країн, слабо забезпечених лісовими ресурсами. Ліси займають 9,2 млн. га, або 15% території країни. У той час відповідний показник у Румунії - 26%, Польщі - 28%, Німеччині - 30%, Чехії і Словаччині - 36%. У віковій структурі українських лісів переважають молодняки і середньовікові насадження (понад 90 % всіх лісовкритих площ). Із загального запасу деревини у 1320 млн. куб. м (1988 р.) на можливі для експлуатації ліси припадало всього 46 млн. куб. м (Національна доповідь..., 1994). Така вікова структура лісів несприятлива і свідчить про надмірне виснаження їх ресурсів у попередні роки.

Рекреаційні ресурси - умови відтворення фізичних і духовних сил людини, затрачених у процесі праці. Вся територія України характеризується виключно сприятливими природно-кліматичними умовами та наявністю різноманітних рекреаційних ресурсів для відпочинку та оздоровлення населення. Прекрасним місцем для відпочинку є ліс. Відпочинок у лісі, особливо в гірському, сприяє збільшенню фізичних навантажень на організм людини, попереджує серцево-судинні захворювання, захворювання органів кровотворення, неврози, стабілізує роботу органів опорно-рухового апарату. На жаль, в результаті аварії на Чорнобильській АЕС якість рекреаційних ресурсів (передусім на Поліссі) помітно знизилася. Разом з тим в Україні існують традиційні і перспективні санаторно-курортні райони з унікальними рекреаційними ресурсами. Це чорноморські узбережжя південних областей, Південний і Гірський Крим, Карпати, Західне Поділля і Західне Полісся тощо. У більшості з цих районів протягом останніх 10 років створено мережу національних та регіональних природних парків, одним з найважливіших завдань яких є забезпечення ефективної рекреації громадян України.

Розглянувши структуру природного середовища, необхідно підкреслити, що природа, тобто все, що нас оточує - не випадкове скупчення предметів і явищ, а цілісна система, яка розвивається за певними і лише їй властивими законами. У природі немає нічого постійного, в ній все рухається, розвивається і змінюється.

Розвиток завжди йде від простого до складного, але не по замкненому колу, а по висхідній спіралі. Процесу розвитку природи - матерії немає початку й кінця. Він вічний, як і сама природа. Рельєф, ґрунти, повітря, рослинний і тваринний світ існують і розвиваються за своїми законами, але не ізольовано одне від одного. Якщо зміниться якийсь один компонент, то це викличе відповідні зміни інших компонентів середовища. У цьому полягає принцип цілісності географічної оболонки.