Екологія довкілля. Охорона природи - Грицик В. - 3.5.3. Світові проблеми прісної води

Загальний об'єм води на нашій планеті оцінюється вражаючою цифрою - 1385 млн. км3. Лише 2,5% цієї води є прісною - тобто придатною для безпосереднього використання людиною. Близько 69% від цієї кількості знаходиться в шапках полярного льоду і гірських льодовиках, або в підземних водоносних горизонтах, занадто глибоких для того, щоб відкачувати воду при сучасній технології. Таким чином, об'єм доступних запасів прісної води, що є в розпорядженні людства, не перевищує 0,5% об'єму гідросфери. До того ж він залежить від швидкості, з якою джерела прісної води відновлюються або поновлюються в процесі глобального гідрологічного циклу, а не від загальної кількості запасів прісної води у світі. Ця швидкість складає всього 82 тис. км3 на рік. Щороку на континенти осідає 113 тис. км3 атмосферної вологи, 72 тис. км3 з яких випаровуються знову в атмосферу. Щорічно 41 тис. км3 води поновлюють підземні водоносні пласти, і вона повертається з поверхневим стоком в океан.

Гідрологічний цикл є ефективним виробником прісної води, однак він дуже неефективний як розподільник. В результаті складається така ситуація, коли така малонаселена і багата на воду країна як Канада має запаси прісної води 122 тис. м3 на людину щорічно, а інша велика країна - лише 1200 м3 на людину. Тому в багатих на воду країнах водні ресурси використовуються не повністю, в той час як інші регіони світу забезпечені нею недостатньо. Багато країн можуть затримувати лише деяку частину своїх потенційних водних ресурсів, що залежить від здатності ґрунту затримувати воду в водосховищах і від ступеня розвитку та стану їх інфраструктури. Соціоекологічні фактори значною мірою впливають на доступ до води, тому країни, що розвиваються, можуть не мати капіталів і технологій для використання наявних водних ресурсів. Доступ до них ще більше ускладнюється конфліктами, що виникають у зв'язку з правами на воду в басейнах річок і озер, які належать двом або більше країнам, і на воду в водоносних пластах, що перетинають міжнародні кордони. Території наявних або потенційних водних конфліктів - басейни річок Нілу, Тигру, Єфрату, Інду і Гангу Крім того, найвищі показники зростання населення спостерігаються в посушливих країнах - Єгипті, Пакистані, Ірані, Ємені та ін., багатьом з яких вже зараз не вистачає води. Хронічна нестача прісної води вже спостерігається у більшій частині країн Африки, Близького Сходу, в частині Індії і Мексики, колишніх радянських середньоазіатських республіках.

Концепція сталого розвитку водокористування полягає в тому, що природні джерела повинні бути використані такими способами, які б забезпечували їх придатність для майбутніх поколінь. Це можливе тільки за умови, що при споживанні водних ресурсів не буде порушуватися гідрологічний цикл, які при такому користуванні не вичерпуватимуться протягом тривалого часу.

Однак, усвідомлюючи важливість такої сталості, великомасштабні водні системи все ще продовжують розробляти, не враховуючи потреб майбутніх поколінь, а вплив цих систем на довкілля може бути величезним. Наприклад, хоча зараз Асуанська гребля на р. Ніл у Єгипті надає певні вигоди, зокрема фермерам, її будівництво спричинило затоплення численних археологічних пам'яток, зруйнувало цінні екосистеми і риболовні угіддя, викликало появу хвороб, що переносяться комарами й москітами, ерозію ґрунтів, порушило баланс біогенних елементів і річкових відкладів.

Дослідження впливу великомасштабних водних проектів на навколишнє середовища і їх соціальних наслідків демонструють нагальну необхідність впровадження ефективних гідросистем невеликого масштабу в поєднанні з водоохоронними заходами в зонах їхнього впливу.

Опріснення морської води теоретично могло б стати постійним джерелом прісної води, принаймні для деяких багатих країн, що мають доступ до моря. Однак через великі витрати енергії опріснена вода коштує в декілька разів дорожче ніж та, що постачається звичайним способом. Тому Кувейт та інші країни Перської затоки субсидують вартість води, що споживається їх громадянами.