Екологія довкілля. Охорона природи - Грицик В. - 4.1.5. Концепція сталого розвитку

Ще в сорокових роках нашого століття академік В.І.Вернадський звернув увагу на глибокі якісні зміни, що відбуваються на Землі під впливом людського розуму і виробничої діяльності людства, на глобальний характер інтелектуальних, інформаційних, екологічних і соціально-економічних процесів, пізнання яких і розумне керування якими вимагає тісної співпраці фахівців різних галузей науки і народного господарства. Через двадцять років після того розгорнув активну діяльність Римський клуб (творче об'єднання вчених різних країн під керівництвом Авреліо Печчеі), який поставив собі за мету вивчення глобальних, взаємопов'язаних соціальних, економічних, технічних, демографічних і політичних явищ, і, зокрема таких, як безконтрольний ріст населення Землі, безробіття, голод, виснаження природних ресурсів, енергетична криза, деградація природного довкілля, занепад моральних цінностей і віри. Протягом 1984-1986 pp. ефективно працювала Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку під керівництвом прем'єр-міністра Норвегії Г.Х. Брунтланд. її завданням було запропонувати довготермінові стратегії, способи і засоби забезпечення збалансованого розвитку економіки, використання природних ресурсів, росту народонаселення та охорони довкілля. Саме ця Комісія спричинилася до безпрецедентної події в історії людства - Конференції Організації Об'єднаних націй (зустрічі на найвищому рівні керівників 179 держав) з найактуальніших загальнопланетних питань - довкілля і сталого розвитку. Вона відбулася в червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро.

За визначенням Центру "За наше спільне майбутнє", який від 1988 р. працює в Женеві, і Конференції в Ріо-де-Жанейро, під сталим розвитком (sustainable development) розуміється такий розвиток, який "задовольняє теперішні потреби, але не ставить під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби", чи який забезпечує "високу якість довкілля і здорову економіку всіх народів світу". Таким чином, проблема сталого розвитку - це проблема порятунку людства від наслідків його ж виробничої діяльності, які наприкінці 20 століття досягли критичних розмірів і проявилися значним обезлісенням та опустеленням планети, забрудненням атмосфери, Світового океану і ґрунтів, швидким приростом населення, злиднями, голодом, суспільно небезпечними хворобами тощо. В єдиний взаємопов'язаний блок переплелися питання наукового пізнання й освіти, виробництва і нових технологій, екологічних, соціальних і медичних проблем, міжнародних відносин і політичних подій та багато інших явищ сучасного земного буття. Усвідомлення цієї ситуації, пошук шляхів розумного виходу з неї виявилися невідкладною справою. Вона вимагає пильної уваги не лише на глобальному, але й на національному, регіональному і локальному рівнях.

Слід звернути увагу на дві характерні особливості "Програми дій порядку денного на XXI століття ..", прийнятої в Ріо-де-Жанейро: 1) вона є загальнопланетною, вимагає тісного міжнародного співробітництва й реалізації її завдань на всіх рівнях адміністративної організації - від окремих держав і їх блоків до областей, районів та окремих поселень; 2) її виконання мусить стати справою не лише державних керівників і фахівців з екології, охорони довкілля, охорони здоров'я, охорони біорізноманіття та економіки, але й усіх груп населення, громадських і політичних організацій, жіноцтва, молоді й дітвори, кожної свідомої людини.

Вплив господарської діяльності на природу настільки великий, взаємовідношення між людством і нею настільки складні, різнобічні й далекосяжні за наслідками, а глибина деградації довкілля настільки відчутна, що на подолання цих негативних явищ потрібна не лише консолідація зусиль та ресурсів усіх країн, але й докорінна перебудова системи освіти, науки та інформації і формування нових світоглядних засад сучасного мешканця Землі. Щоб вижити, людство мусить відшукати відповідні для сучасної суспільно-економічної і політичної ситуації способи, узагальнити вікові наукові здобутки й виробничий досвід, мобілізувати глобальний розум, кошти і ресурси. І якими фантастичними чи утопічними не видавалися б ці завдання, альтернативи їм не винайдено. Починаючи від неоліту, людство не раз потрапляло в кризові ситуації і завжди знаходило шляхи порятунку. І постійно визначальним чинником на цих шляхах був людський інтелект. На сучасному етапі суспільного розвитку і глобальних кризових ситуацій він запропонував програму сталого розвитку.

Стратегія сталого розвитку в кожній країні повинна передбачати такі масштаби економічного росту, які супроводжувались би зменшенням витрат енергії і сировини, зменшенням відходів і збалансуванням структур споживання відповідно до природних можливостей землі. її важливим параметром має стати регулювання темпів росту населення, планування розміру родини, забезпечення працею, житлом, освітою, продовольством, медичним обслуговуванням. Добрий стан здоров'я залежить від соціального, економічного і духовного розвитку суспільства, чистого довкілля, якості харчів і води, рівня медичних знань, медичної опіки, забезпечення медикаментами. Важливим є подолання таких важких захворювань, як поліомієліт, туберкульоз, СНІД і зменшення смертності дітей.

Немаловажним питанням є зменшення міграції населення до великих міст, безробіття і бездомність, поліпшення умов життя в селах, малих і середніх містах. Окремими розділами програми мають бути охорона атмосферного повітря, земельних ресурсів, лісів, біорозмаїття, водних екосистем, запобігання "парникового ефекту", захист ґрунтів від ерозії, а гірських територій - від екологічного та економічного зубожіння. Слід також припинити використання продуктивних сільськогосподарських земель для розбудови міст, промислових об'єктів і шляхів сполучення, провести залісення низькопродуктивних й еродованих земель, а також взяти до уваги, що стійке збільшення виробництва продуктів харчування може відбутися лише за рахунок підвищення врожайності сільськогосподарських культур, виведення нових високопродуктивних сортів рослин і порід тварин, ширшого використання генетичних ресурсів рослинного і тваринного світу, захисту врожаю від хвороб і шкідників. Заслуговує всілякої підтримки залучення сільського населення до ремісницької діяльності, легкого промислового виробництва, забезпечення туризму і відпочинку.

Реалізація програми сталого розвитку має базуватися на нових методиках збору інформації, передовсім комплексного моніторингу, стилі планування та керування, на нових законодавчих актах, що ґрунтуються на розумних економічних, соціальних і природоохоронних принципах, продуманих цінах на природні ресурси, розумній податковій та економічній політиці тощо.

Концепція сталого розвитку повинна знайти відображення в усіх навчальних програмах, планах роботи просвітніх, профспілкових і громадських організацій, законодавчих і виконавчих органів влади.