Екологія і організація природоохоронної діяльності - Шматько В.Г. - Забруднення повітряного басейну

Нагальним завданням екологічної політики стало проведення у 2000 р. інституційної реформи державної системи охорони довкілля та раціонального природокористування, впровадження механізмів та інструментів екологічної політики, реалізація пріоритетних національних та державних програм з метою створення умов для сталого збалансованого розвитку держави, створення державної системи регулювання екологічної безпеки як необхідної складової національної безпеки України.

Сьогодні екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока еколого-економічна криза, що зумовлена закономірностями функціонування адміністративно-командної економіки колишнього союзу. Нарощування продуктивних сил здійснювалось практично без врахування екологічних наслідків, панував відомчий, споживацький підхід до розміщення нових виробництв. Було допущено ряд серйозних помилок в організації комплексного використання природних ресурсів, недостатня увага приділялась управлінню охороною природи та контролю якості природного середовища.

Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Крім того, аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року з її величезним медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Протягом останніх років у здоров'ї населення намітився ряд негативних тенденцій, певною мірою пов'язаних з незадовільними екологічними обставинами. В Україні з 1991 року відсутній природній приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинутих країнах. Темпи зростання загальної захворюваності за останні роки становлять близько 35%. Негативні зміни у здоров'ї сталися, головним чином, за рахунок підвищення рівня злоякісних новоутворень, серцево-судинних хвороб, бронхіальної астми, захворювань шлунково-кишкового тракту, цукрового діабету, алергійних захворювань тощо. Велике занепокоєння викликає стан природних ресурсів.

Забруднення повітряного басейну

На стан повітряного басейну впливають внутрішні стаціонарні та пересувні джерела і повітряні потоки з території Західної Європи. Викиди шкідливих речовин від стаціонарних джерел забруднення у 2000 році становили 3,96 млн. т, що на 3,6% менше ніж у 1999 році, а з пересувних джерел 1,95 млн. т (деяке зниження обсягу викидів в атмосферне повітря із стаціонарних джерел забруднення).

Обсяги викидів на підприємствах Донецько-Придніпровського регіону залишається досить великим і становить 83,6% від загального обсягу викидів по країні. Особливо велика кількість викидів по містах (в % від загального обсягу викидів по країні): Кривий Ріг - 11,2, Маріуполь - 8,6, Донецьк - 5,0, Луганськ - 3,6, Запоріжжя - 3,4, Дніпродзержинськ - 2,5, Макіївка - 2,6, Дніпропетровськ - 2,5. [19]

Одним із найбільших забруднювачів атмосферного повітря є автотранспорт (33% від загального обсягу викидів по Україні).

Оцінку забруднення атмосферного повітря у містах України здійснено за даними спостережень, що проводилися у 53 містах. Загалом в атмосферному повітрі визначився вміст 33 забрудників, зокрема важких металів і бонзапірену. Середньорічний вміст бензапірену перевищував ГДК у 34 містах, двооксид азоту - у 26, пилу - у 23, формальдигіду - у 16, фенолу - у 10.

Стан земельного фонду

Заданими "Державного земельного кадастру" загальна площа земель України складає 60354,8 тис. га (0,4% площі суші Землі). Сільськогосподарські землі займають 69,3%, ліси - 17,3%, забудовані землі - 4,1%, болота - 1,6% та інші. Особливо цінні землі складають 12075,9 га (20% загальної площі).

Структура земель за їхнім цільовим призначенням свідчить про високе фонове (один з найбільших у світі) антропогенне навантаження на довкілля. Найбільше впливають на стан довкілля сільськогосподарські угіддя, які займають 69,3% загальної площі, землі під промисловою забудовою - 0,4%, землі природного, оздоровчого, рекреаційного та культурного призначення - 4,3%. Змінилося екологічно допустиме співвідношення між площами ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів. Це негативно вплинуло на стійкість агроландшафту, посилилися ерозійні процеси. Частка еродованих земель становить 57,4% території із них 32,0% зазнають впливу вітрової ерозії, 22% - водної ерозії, а 3,4% - сумісної дії водної та вітрової ерозії. Вміст гумусу зменшився з 3,5 до 3,2%. Значної екологічної шкоди земельні та інші ресурси зазнають внаслідок забруднення викидами промисловості, відходами, а також недосконалого використання засобів хімізації в аграрному секторі.

Найбільш інтенсивними забруднювачами сільгоспугідь були хлорорганічні пестициди, а найвищий рівень забруднення грунтів спостерігався в Костянтинівці, Маріуполі та в Алчевську. У житловому фонді міст та селищ міського типу України щорічно нагромаджується близько 40 млн. м3 сміття, яке знешкоджується на 656 міських сміттєзвалищах та на 4 сміттєспалювальних заводах, стан яких, на жаль, не відповідає сучасним вимогам.

Великої гостроти набрала проблема радіоактивних відходів. На атомних електростанціях накопичено тисячі тонн відпрацьованого ядерного палива, десятки тисяч кубометрів твердих і десятки мільйонів літрів рідких радіоактивних відходів. У промисловості, сільському господарстві, медицині та в наукових закладах накопичено більше ста тисяч закритих радіоактивних джерел. Понад 70 млн. м3 радіоактивних відходів зосереджено у відвалах та хвосто-сховищах уранової, гірничодобувної та переробної промисловості.

Загальна площа сільськогосподарських угідь забруднених радіонуклідами після Чорнобильської аварії і складає 6,7 млн. га. Складна ситуація залишається на території Полісся, де спостерігаються масштабні показники забрудненості рослинної продукції (сіно - 2916 бк/кг, зелена маса - 2620 бк/кг, картоплі - до 144 бк/кг).

Незадовільно здійснюються відновлення відпрацьованих промисловістю земель. При цьому якість рекультивації низька, мало земель повертається у сільськогосподарське виробництво, а їхня родючість майже на половину нижча від природної.